Танковий транспортер

Танковий транспортер — це комбінація важкого тягача або баластного тягача та відповідного повного причепа, гідравлічного модульного причепа або напівпричепа (зазвичай низькорамного), що використовується для транспортування танків та інших броньованих бойових машин. Деякі з таких транспортерів також функціонують як машини для евакуації танків і можуть мати броньовані тягачі для захисту в бойових умовах.

При використанні на дорогах транспортери танків зменшують зношування гусеничних стрічок та інших компонентів силових агрегатів транспортованої бронетехніки, заощаджують її паливо, зменшують втому її екіпажів та менше пошкоджують дорожні покриття, ніж якби бронетехніка йшла своїм ходом. Загалом транспортери переміщують танки з більшою швидкістю та на більші відстані, ніж ті здатні подолати самостійно.

З плином часу використовувалися три конструкції шасі, зазвичай у наведеному нижче порядку, оскільки навантаження ставали важчими, хоча й були винятки.

Легші танки часів Першої світової війни та Міжвоєнного періоду перевозили на простих вантажівках з плоскими платформами.

Оскільки з часом вага танків стала занадто великою для шасі вантажівок, були розроблені окремі причепи, які несли всю вагу танка на власних колесах, не перевантажуючи тягач. Їх буксирував баластний тягач за допомогою дишля.

Найпростіші конструкції причепів мають лише дві осі, але для більших вантажів часто потрібно більше. Часто використовуються кілька коліс на вісь, зазвичай чотири, іноді також застосовують гідравлічний модульний причіп, який може мати вісім або більше осей, що керуються гідравлічно та регулюються по висоті.

Однією з переваг баластних тягачів є їхня здатність до подвійної тяги, коли для буксирування гідравлічного модульного причепа з'єднуються два тягачі.

Приблизно у 1942 році було здійснено інші спроби з важкими вантажівками, найвідомішою з яких є танковий тягач Dart T13.

У деяких конструкціях, таких як Aldershot 1928 року^[1]:20, пари осей групувалися на кожному кінці причепа. Інші, такі як 70-тонний причіп з кранами, який використовувався для перевезення важкої САУ Tortoise в часи Другої світової війни, мав п'ять осей, розташованих вздовж усієї його довжини^[1]:50. Переваги конструкції з торцевими колесами полягають у кращій здатності долати пересічену місцевість та легшому керуванні. Причепи з осями по всій довжині повинні мати підвіску, яка дозволяє їм рухатися і забезпечує певне кермування, що ускладнює їх виробництво.

Розміщення коліс на кінцях також дозволяє розміщувати платформу нижче між ними, забезпечуючи нижчий центр ваги під час транспортування. Вищезгаданий причіп з кранами мав раму, розділену на дві секції по дві та три осі, з платформою над ними. Чотири крайні осі мали окреме кермо для коліс.

Німецький причіп Sd.Ah. 116 часів Другої світової війни мав місце стернового на задньому візку.

Баластний тягач для причепа з дишлем повинен бути порівнянним за вагою з його вантажем, щоб він мав тягу, а це означає, що загальна вага комбінації тягача з причепом може бути вдвічі більшою за корисне навантаження. Використовуючи напівпричіп, частину ваги вантажу несе на собі сам тягач. Це дозволяє уникнути необхідності додатково баластувати його, роблячи більшу частку загальної ваги доступною для вантажу.

Напівпричепи не можна переміщувати самостійно, а також штовхати та тягнути баластними тягачами. Вони мобільні лише тоді, коли приєднані до відповідного тягача, що може обмежувати їх використання під час евакуації.

Найпростіший напівпричіп — це «половина причепа», яка має колеса лише ззаду та шарнірне з'єднання з тягачем. Низькорамні напівпричепи зазвичай використовуються для того, щоб центр маси вантажу якомога нижчим. Вони мають низьку горизонтальну платформу з «гусячою шиєю» спереду для з'єднання з тягачем.

Як і у випадку з причепами з дишлом, найпростіше, якщо всі осі напівпричепа зосереджені позаду, подалі від тягача. Однак для більших вантажів може знадобитися більше осей, а також окремий рульовий механізм в передній частині напівпричепа.

Найпростіший спосіб завантаження танка на транспортер — це пара відкидних пандусів ззаду, якими вантаж піднімається на причіп власним ходом. Оскільки гусеничні машини пристосовані для долання перешкод, вони зазвичай не мають труднощів із цим.

При використанні платформи-гойдалки її нахиляють за допомогою гідравлічного насоса, наближаючи зовнішню частину до землі. Танк в'їжджає на платформу, і коли він проходить її точку опори, вона випрямляється під його вагою.

У деяких конструкціях використовується знімна вісь, яка від'єднується від кузова причепа. Це позбавляє необхідності долати висоту коліс, і доступ до вантажної платформи здійснюється через низькі пандуси. Знову ж таки, метою є утримання центру ваги якомога нижче.

Пошкоджений транспортний засіб, що не може рухатися сам, завантажують за допомогою евакуатора, затягуючи за допомогою лебідки, або заштовхуючи його на борт^[1]:71. Це може використовуватися і для здатних піднятися на борт самостійно робочих транспортних засобів, щоб уникнути пошкоджень платформи причепа гусеницями або падіння з неї танка, оскільки точність керування ним обмежена.

• 
  Танковий транспортер M19 Британської армії, який складається з тягача M20 та причепа M9, везе танк M3 Grant. Північноафриканська кампанія, 1942
• 
  Баластний тягач Diamond T M20
• 
  White-Ruxtall 922 перевозить замаскований танк Valentine у Північній Африці, 1942
• 
  Тягач FTF мав двотактний дизельний двигун Detroit потужністю 475 к.с. з насосом Рутса
• 
  Scammell Contractor'c перевозить евакуатор танків Conqueror ARV2 FV222 (REME)
• 
  Тягач Oshkosh M1070 з Heavy Equipment Transport System