Такеші Кайко
| Такеші Кайко | |
|---|---|
яп. 開高 健  | |
 | |
| Народився | 30 грудня 1930[1][2][3] Осака, Японія |
| Помер | 9 грудня 1989[1][2][3] (58 років) Чіґасакі, Префектура Канаґава, Японія ·рак стравоходу |
| Країна |  Японія Японська імперія |
| Діяльність | прозаїк, журналіст, письменник, редактор, антивоєнний активіст, сценарист, новеліст |
| Alma mater | Osaka City Universityd |
| Знання мов | японська[4][5] |
| Роки активності | з 1957 |
| Жанр | есей |
| У шлюбі з | Yōko Makid |
| Діти | Michiko Kaikōd |
| Нагороди | |
 Такеші Кайко у Вікісховищі | |
Такеші Кайко (яп. 開高 健; 30 грудня 1930 — 9 грудня 1989) — японський письменник і публіцист. Нагороджений преміями Акутаґави, Кавабати та ін.
Біографія
Народився в сім'ї шкільного вчителя в Осаці. В студентські роки приєднався до групи молодих авторів, які випускали літературний журнал «Олівець» (яп. えんぴつ). Після закінчення Осакського муніципального університету переїхав до Токіо. В лютому 1954 року почав працювати в компанії «Санторі», очоливши редакцію рекламного журналу. В Японії і сьогодні відомі слогани, створені ним в ті роки для реклами віскі. Після отримання премії Акутагави за оповідання «Голий король» в 1957 році Кайко зміг звільнитися з компанії і повністю присвятив себе літературній творчості. В 1964 році як спеціальний кореспондент газети «Асахі симбун» Кайко вирушив до В'єтнаму для висвітлення в пресі подій в'єтнамської війни. До в'єтнамського фронтового досвіду Кайко неодноразово повертався в своїх творах. Йому присвячена трилогія «Сяюча пітьма» (輝ける闇, 1968), «Морок посеред дня» (夏の闇, 1972), «Похмурі квіти» (花終わる闇, залишився незавершеним).
Похований в Камакурі, на кладовищі при храмі Энкаку-дзі. В пам'ять про Кайко в 2003 році видавництвом «Сюейся» заснована літературна премія його імені для авторів творів в жанрі документальної прози. В місті Тигасакі (преф. Канагава), в будинку, де Кайко провів останні 16 років свого життя, було відкрито музей його пам'яті.
Нагороди
1958 — премія Акутагави за «Голого короля».
1968 — Премія видавничої культури за «Сяючу пітьму».
1979 — Літературна премія Ясунарі Кавабата.
1981 — 29-та премія Кікучі Хіросі за досягнення в створенні репортажної літератури.
1987 — Японська літературна премія за «Історію вуха».
Примітки
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #113340648 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Babelio — 2007.
- ↑ а б Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
Посилання
- Офіційний сайт [Архівовано 27 лютого 2021 у Wayback Machine.](яп.)
- Ілюстрована бібліографія[недоступне посилання](яп.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).