YaChudo

Сі Кліфф (ППА)

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Сі Кліфф
Sea Cliff
Переданий 1970
Проєкт
Основні характеристики
Швидкість (підводна) 2,0 вуз.
Робоча глибина занурення 1969 рік - 1980м; 1981 рік - 6 100 м.
Екіпаж 3 особи
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 8,6 м
Ширина корпусу найб. 3,6 м
Висота 3,4 м
Водотоннажність надводна 29 т
Силова установка
Срібно-цинкові акумуляторні батареї ємністю 60 кВт*год
Озброєння

Пілотований підводний апарат (ППА, англ. DSV) «Сі Кліфф» (англ. Sea Cliff) — пілотований підводний апарат для глибоководних занурень, що належить ВМС США. Нині він відомий лише за своїм бортовим номером DSV-4, а не за колишньою назвою.

Історія

Вдала конструкція «Алвіна» стала прикладом для створення кількох підводних апаратів.[1] "Сі Кліфф" належить до класу підводних апаратів типу "Алвін" (Alvin-class) і є подібним апаратом до "Тартл" (DSV-3) та "Алвін" (DSV-2). Підводні апарати цього класу були спроєктовані для заміни менш маневрових батискафів класу "Трієст".[2]

У 1965 році велика американська компанія General Dynamics отримала замовлення від ВМС США на будівництво двох підводних апаратів. У грудні 1968 року були створені два апарати для робіт на глибинах до 1080 м — «Аутек-1» і «Аутек-2». У 1969 році «Аутек-2» і «Аутек-1» були перейменовані відповідно на «Сі Кліфф» (англ.Sea Cliff — «Морська скеля») та «Тартл» (англ. Turtle — «Черепаха»),[1]

У 1981 році апарат був переобладнаний — замість попереднього сталевого корпусу отримав титанову герметичну сферу для екіпажу, що дало змогу збільшити робочу глибину занурення до 6 100 м (20 000 футів).[3] Після цього модернізаційного проєкту батискаф Трієст ІІ був виведений з експлуатації.

У 1985 році «Сі Кліфф» встановив рекорд для цього типу апаратів, занурившись на глибину 6 100 м біля Тихоокеанського узбережжя Гватемали. Апарат установив новий рекорд занурення. Екіпаж складався з представника системи сертифікації NAVSEA, командного пілота лейтенанта-командира Ріка Вільямса, пілота місії лейтенанта Алана Мейсона та співпілота, старшого прапорщика Дейвіда Етчісона.[4]

З кінця вересня до початку жовтня 1990 року, протягом шести днів, «Сі Кліфф» здійснював операцію з підняття з Тихого океану дверей вантажного відсіку літака рейсу United Airlines Flight 811.

У 1992 році в південно-західній частині Тихого океану відбулася експедиція Національного географічного товариства та ВМС США, метою якої було дослідження величезного підводного кладовища кораблів, що загинули під час кривавої битви за Гуадалканал у 1942 році. Під керівництвом Роберта Балларда за допомогою апарата «Сі Кліфф» експедиція виявила та ідентифікувала 14 затонулих суден.[1]

Апарат був виведений з експлуатації у 1998 році та переданий у розпорядження Woods Hole Oceanographic Institution (WHOI).[5]

Станом на 2019 рік у Naval Vessel Register зазначено, що DSV-4 («Сі Кліфф») повернувся до активної служби ВМС США 30 вересня 2002 року, перебуваючи під опікою WHOI.[6]

Хоча у статті The New York Times за 1998 рік повідомлялося, що DSV-4 буде розібраний для модернізації апарата "Алвін",[7], це, імовірно, не відбулося, оскільки:

  • у реєстрі кораблів ВМС США DSV-4 досі зазначається як активний апарат;
  • фотографія 2005 року показує, що DSV-4 зберігся у цілому стані з герметичною сферою для екіпажу;[8]
  • у офіційній історії "Алвіна" від WHOI немає згадок про використання частин DSV-4 у той період.[9]

Станом на вересень 2023 року WHOI не зазначає DSV-4 серед своїх підводних апаратів.[10]

Конструкція

Міцний корпус

Свого часу для апарата «Алвін» було виготовлено три міцні корпуси, і два з них використали для нових апаратів. Міцні сталеві корпуси були випробувані під тиском, що відповідає глибині 2740 м. Сфери мали діаметр 2,1 м, у них могли розміститися троє членів екіпажу. Маса апаратів становила близько 20 т.[1]

Спочатку «Сі Кліфф» (DSV-4) мав максимальну глибину занурення 2 000 м (6 500 футів). Усі міцні корпуси підводних апаратів класу Alvin спочатку проєктувалися для занурень на 1 800 м (6 000 футів), проте подальші випробування дозволили збільшити цей показник.

У 1981 році апарат був переобладнаний — замість сталевого корпусу отримав титанову герметичну сферу для екіпажу, що дало змогу збільшити робочу глибину занурення до 6 100 м (20 000 футів).[3]

Система занурення-спливання

Під час занурення в баластові цистерни надходить морська вода, а при підході до поверхні стиснене повітря витісняє воду з цистерн. Система баласту змінного об’єму використовувала масляну систему і гумові мішки—варіатори, які могли змінювати свій об’єм.

У 1981 році система точного баластування зазнала змін: замість гумових ємностей, заповнених маслом, було встановлено дві титанові цистерни, у які можна було приймати або відкачувати морську воду. Також для надання апарату позитивної плавучості використовувався частковий скид сталевих пластин масою 270 кг.[1]

Диферентна система

Спочатку диферентна система була масляною. У 1981 році стару масляну систему диферентування замінили ртутною. Насоси низького тиску дозволяли перекачувати 270 кг ртуті з носової частини в кормову і навпаки, змінюючи кут диференту апарата до 14°.[1]

Рушіно-стерновий комплекс

Швидкість ходу до 3 вузлів забезпечують три двигуни. Кормовий гвинт із насадкою, який може повертатися на 100° у горизонтальній площині, приводиться в дію гідромотором. Два рушії, які встановлені по бортах апарату за рубкою, можуть здійснювати повний оберт навколо своєї осі.[1]

Система стисненого повітря

Спочатку система стисненого повітря мала сталевий балон. У 1981 році сталевий балон стисненого повітря був замінений на титановий, який відрізнявся меншою масою та більшою міцністю.[1]

Аварійні системи

В аварійній ситуації для надання апарату позитивної плавучості використовувався повний скид сталевих пластин масою 270 кг. Також передбачалось скидання акумуляторних батарей, а на невеликих глибинах також звільнення від маніпуляторів.[1]

Твори чи публікації

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к Войтов, Дмитрий Витальевич (2002). Подводные обитаемые аппараты (рос.) . Москва: АСТ, Астрель. с. 173—175.
  2. ↑ Forman, Will (1999). The History of American Deep Submersible Operations (англ.) . Flagstaff: Best Publishing Company. с. 191-194.
  3. ↑ а б TURTLE, Bathysphere (DSV-3). Mariners’ Museum Online Catalog (англійська) . The Mariners’ Museum and Park. Процитовано 10 жовтня 2025. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  4. ↑ Reza, H. G. (30 березня 1985). Vessel Returns to Point Loma : Navy Vehicle Takes a Plunge to a Record Depth. Los Angeles Times (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.
  5. ↑ New Deep-Diving Vehicle Sea Cliff Joins Navy Fleet. Woods Hole Oceanographic Institution (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.
  6. ↑ Naval Vessel Register. Naval Sea Systems Command (NAVSEA) (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.
  7. ↑ Sandomir, Richard (1 вересня 1998). For Aging Ocean Explorer, a New Life at New Depths. The New York Times (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.
  8. ↑ USS Fox (CG-33). NavSource Online: Destroyer Photo Index (англ.). Архів оригіналу за 2 березня 2008. Процитовано 11 жовтня 2025.
  9. ↑ History of Alvin. Woods Hole Oceanographic Institution (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.
  10. ↑ Underwater Vehicles. Woods Hole Oceanographic Institution (англ.). Процитовано 11 жовтня 2025.

Джерела

  • Войтов Д. В. "Подводные обитаемые аппараты" — АСТ, Астрель — Москва — 2002 — 303с.
  • Forman, Will. The History of American Deep Submersible Operations. Flagstaff: Best Publishing Company, 1999. ISBN 0-8317-3939-8.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).