YaChudo

Сідло

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сідло (значення).
Сідло кавалерійського типу:
1. передня і задня луки (облуки)
2. ліва і права полиці
3. сидіння
4. крила
5. попруги (троки)
6. путлиці з стременами
7. підперсник (нагрудник)
8. пітник з пітниковим дахом
9. перемітні суми
10. в'ючний ремінь

Сідло́  (заст. кульба́ка[1], а́рчик[2], арча́к[3]) — елемент верхової збруї, спорядження для зручного з'єднання вершника з конем. Ремісники, що виготовляли сідла, називалися сідельниками.

Будова і використання

Сідло рівномірно розподіляє вагу вершника по спини коня, не обмежуючи його рух. Воно діє як амортизатор, захищаючи коня від зміщення ваги вершника та одночасно забезпечує зручне сидіння. Довжина сідла складає близько 40-50 см[4].

Сідло виготовляється з дерева, металу, тканини та шкіри. Можливе використання синтетичних матеріалів. Основу сідла складає каркас, який приблизно повторює форму спини коня та має помітно вивищені місця в передній та задній частині — «луки». Традиційно основу роблять із бука. В більшості сучасних моделей вона виготовлена з ламінованого шпону, поліпропілену чи скловолокна. Для зміцнення конструкції до каркаса приклепують сталеві або алюмінієві пластини. Між краями основи розміщуються гнучкі сталеві чи шкіряні смуги, що забезпечує амортизацію. Над ними натягують шкіру чи кладуть пінополіуретан. Покривають сідло свинячою чи синтетичною шкірою. З боків звисають «крила»[4] (потебні[5]), над якими при їзді розміщуються ноги вершника, вставлені в стремена[4]. В передній частині може розташовуватися ручка, за яку вершник тримається однією рукою[6]. Сідло додатково фіксується ременями: нагрудниками/підперсниками (між передніми ногами коня та навколо плечей) та попругами (під животом), з'єднаними під черевом тварини[4]. Під сідло кладуть пітник (іноді його називають «вальтрапом»), який вбирає в себе піт, захищає від намуляння спину коня, під пітник можуть класти подушки-амортизатори. На пітник кладуть чепрак.

Види

Спортивне сідло

Козацьке сідло

Сідло козацького типу:
1. крила (тебеньки)
2. подушка
3. підперсник
4. пакви (підхвісник)
5. путлиці зі стременами
6. попруги
7. трок сідельний
8. пітник

Сідло козацького типу складається з твердої основи — ленчика і крил, високих лук, м'якої подушки, підперсника, підхвісника, путлиць зі стременами, попруг, сідельного троку, підкладки під полиці, що тримають сідло на спині коня, а також пітника. Додатково до сідла можуть кріпитися сумки та в'ючні ремінці (троки, торока, тороки)[7].

У сідлі козацького типу прорізи для путлиць зміщені трохи назад, тому за способом сидіння і їзди на ньому воно сильно відрізняється від сідла кавалерійського зразка. Вершник під час їзди риссю на сідлі кавалерійського зразка гасить поштовхи свого тіла — він вільно опускається у сідло і підводиться на стременах в такт руху коня через темп. На противагу цьому, під час їзди риссю в сідлі козацького типу вершник стоїть на стременах із витягнутим вперед корпусом, а поштовхи його тіла передаються спині коня в кожному з темпів руху. Сідло козацького типу має більш короткі полиці й, відповідно, меншу площу дотику зі спиною коня і високий ступінь її травмування, особливо під час їзди із важкими перекидними сумками.

Дамське сідло

Дамське сідло відрізняється від інших типів верхових сідел тим, що воно конструктивно передбачає посадку вершниці ногами з одного (лівого) боку коня. На ньому дві передні луки: верхня для обхвату правою ногою, нижня — для упору лівої у разі необхідності.

Історія

Коней почали одомашнювати як стадних тварин ще 4 тис. років до н. е. Однак найдавніші свідчення вказують, що їх тримали заради молока та м'яса, а верхова їзда з'явилася лише через тисячу років[8].

Перші вершники використовували підстилки, що кріпилися до спин коней ременями; на зображеннях VII ст. до н. е. можна побачити ассирійських вершників із таким кінським спорядженням. Справжні сідла ймовірно розробили вершники в Центральній Азії приблизно в середині I тис. до н. е.[8]

Найдавніше відоме сідло виготовлене в період між 724 та 396 роками до нашої ери та знайдене в Турфанській улоговині, північний захід Китаю, у жіночому похованні. Це дві зшиті подушки з волової шкіри, набиті сумішшю соломи, а також шерсті оленя й верблюда. Такі ж сідла відомі у скіфів. Найдавніші скіфські сідла, знайдені в районі Алтайських гір та у Східному Казахстані, датуються періодом між V та III ст. до н. е.[8]

Інше

При запряганні коней замість сідла використовують сіделко — воно слугує для передавання зусилля на спину коня, у голобельно-посторонковому запрягу до нього можуть кріпитися вкорочені голоблі.

Див. також

  • Вуздечка — спорядження для голови коня.
  • Вальтрап — підстилка на кінське сідло чи пітник.
  • Чепрак — підстилка під кінське сідло, поверх пітника.

Примітки

  1. ↑ Кульбака // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4, — С. 392.
  2. ↑ Арчик // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 1, — С. 10.
  3. ↑ Арчак // Яворницький Д. I. Словник української мови, т. 1. А — К. Катеринослав. 1920, — С. 5.
  4. ↑ а б в г Strickland, Charlene (1988–12). Tack Buyer's Guide (англ.). Breakthrough Publications, Incorporated. с. 33—49. ISBN 978-0-914327-22-6.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  5. ↑ Потебня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. ↑ Strickland, Charlene (1988–12). Tack Buyer's Guide (англ.). Breakthrough Publications, Incorporated. с. 50—67. ISBN 978-0-914327-22-6.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  7. ↑ Трок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. ↑ а б в News, Tom Metcalfe In (24 травня 2023). 2,700-year-old leather saddle found in woman's tomb in China is oldest on record. Live Science (англ.). Процитовано 5 жовтня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).