Східна Ся
| |||||||||||||||||||
Східна Ся (спрощ.: 东夏; кит. трад.: 東夏; піньїнь: Dōng Xià) — чжурчженська держава, що виникла на території сучасних північно-східного Китаю, КНДР і півдня Приморського краю під час монгольського вторгнення й падіння династії Цзінь.
Історія
1210 року Чингісхан здійснив напад на імперію Цзінь. 1213 року він захопив тамтешню столицю. Однак син імператора Ваньянь Юнцзи завчасно був відправлений до резервної столиці (в сучасному Приморському краї Росії). Того ж року там було утворено нову державу, що отримала назву Східної Ся. Правителем нової держави став Пусянь Ваньну.
Східна Ся мала дипломатичні відносини з Корьо. 1219 року було укладено оборонний союз проти монголів з останнім правителем Корьо Коджоном, що дозволило останньому успішно відбити два монгольських вторгнення й мінімізувати наслідки третього.
В подальшому бувши лояльним до монголів, Східна Ся було змушено на їхню вимогу використати свої війська проти Корьо. У 1235 та 1236 роках війська Східної Ся брали участь у монгольському вторгненні в Корьо.
Впродовж певного часу Східна Ся зберігала свою самостійність — до самого Четвертого вторгнення монголів до Кореї 1246 року[1]. Після цього васальна залежність від монголів зміцнилася. У 1249—1250, 1252—1255, 1257—1259 роках війська Східної Ся брали участь у кампаніях монголів проти Корьо. Ймовірно припинило своє існування невдовзі після 1259 року.
Територія
Західний кордон доходив до південної частини сучасної провінції Хейлунцзян; південні території межували з Корьо (на думку китайських дослідників, кордон проходив східним торцем корейської древньої стіни біля Ляньпулі, тобто у сучасних районах КНДР Янгандо і Хамгендо, і усе, що південніше — територія Коре, що північніше — територія Східної Ся); східний кордон включав сучасні провінції Хамген і Приморський край Росії, що прилягає до Японського моря.
Устрій
Адміністративна система була успадкована від імперії Цзінь. Гірські городища (міста-фортеці) на відрогах зводилися як військово-адміністративні об'єкти держави Східної Ся для контролю над колишньою територією імперії Цзінь. Вони мали повне автономне самозабезпечення. Планування городищ свідчить про їхню одноразову забудову. На багатьох городищах проведено масштабні розкопки, що дозволили виявити фортифікаційні та планіграфічні стандарти[2][3][4][5].
Економіка
Розвивалися ремісничі центри, що отримували з Каракоруму необхідну сировину, зокрема, скляні плитки, вироблялася кераміка з коричневим розписом, використовувалися полум'яподібного типу наконечники.
Примітки
- ↑ Российский Дальний Восток в древности и средневековье [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Шавкунов Э. В. Культура чжурчжэней-удигж XII–XIII вв. и проблема происхождения тунгусских народов Дальнего Востока. М.: Наука, 1990, с. 281
- ↑ Леньков В. Д., Артемьева Н. Г. Лазовское городище. Владивосток: Дальнаука, 2003, с. 117
- ↑ Дьякова О. В. Горные городища Восточного Ся в Приморье (фортификационные и стратиграфические особенности) // Поволжская археология. 2018. № 2 (24). , с. 65-84
- ↑ Леньков В. Д., Артемьева Н. Г. Лазовское городище. Владивосток: Дальнаука, 2003, с. 312
Джерела
- Historical Dictionary of Tibet by John Powers, David Templeman, стор. 493
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).