Корабель-супутник-2

Основні параметри
Повна назва	Корабель-супутник-2
COSPAR ID	1960-011A
NORAD ID (TLE)	00055 (мапа)
Виготівник	ОКБ-1
Оператор	радянська космонавтика і Академія наук СРСР
Штучний супутник	Землі
Обертів	17
Дата запуску	19 серпня 1960, 08:44:06 UTC
Ракета-носій	Восток-Л
Номер запуску	Л1-12
Космодром	Байконур, СК1
Тривалість польоту	1 доба 00 год 14 хв
Схід з орбіти	20 серпня 1960, 01:12 UTC
Технічні параметри
Маса	4600 кг
Платформа	1К
Орбітальні дані
Тип орбіти	еліптична
Нахил орбіти	64,95°
Період обертання	90,72 хв
Апоцентр	324 км
Перицентр	297 км
Пов'язані місії
Попередня місія Наступна місія Корабель-супутник-1К № 1 Корабель-супутник-3

«Корабель-супутник-2» (рос. Корабль-спутник-2), інші назви «Восток-1К № 2», «Супутник-5» — радянський космічний апарат типу «Восток-1К», прототип пілотованого космічного корабля «Восток». Третій випробний запуск за програмою «Восток». Перше у світі повернення на землю живих істот, що побували в космосі.

На борту космічного корабля перебували собаки Білка і Стрілка та інші живі істоти. Мета експерименту — дослідження впливу космічного випромінювання на живі організми, а також перевірка ефективності різних систем життєзабезпечення — харчування, водопостачання, асенізації, регенерації відходів. Корабель спорядили медико-біологічною апаратурою, яка фіксувала зміни в організмах собак протягом усього польоту. Для польоту собакам пошили спеціальні костюми червоного і зеленого кольорів.

Перед радянськими польотами людини в космос здійснили численні експерименти з тваринами на космічних кораблях-супутниках Землі. Наприкінці 1948 року з ініціативи Сергія Павловича Корольова почалось вивчення реакцій високоорганізованих живих істот на вплив умов ракетного польоту. Після довгих обговорень вирішили, що «біологічним об'єктом» досліджень буде собака.

Фізіологи здавна використовували собак для дослідів, знали, як вони себе поводять, розуміли особливості будови організму. Крім того, собаки не примхливі, їх легко тренувати.

Перший загін собак — кандидатів на польоти в космос — складався з дворових псів. Медики вважали, що вони з першого дня змушені боротися за виживання, до того ж невибагливі і дуже швидко звикають до персоналу, що було рівнозначно дресурі.

Безпосередня підготовка собак до польоту відбувалась в Інституті авіаційної медицини. Для експериментів відбирали невеликих собак масою 6—7 кг (кабіна ракети була розрахована на маленьку вагу), віком від двох до шести років, з міцним здоров'ям, високою опірністю захворюванням і стійкістю до несприятливих впливів зовнішнього середовища. При цьому вони мали бути контактними і терплячими. Згодом в «космічний загін» стали підбирати «дівчаток», для яих було простіше шити асенізаційний одяг, світлого забарвлення — щоб краще було видно на телевізійній картинці. Собак покажуть на сторінках газет, тому відбирали «об'єкти» красивіші, стрункіші і з «інтелектуальними» мордочками.

Готували космічних першопрохідців у Москві на задвірках стадіону «Динамо» — у червоно-цегляному особняку, який до жовтневого перевороту називався готелем «Мавританія».

Розробили наукову програму підготовки собак до коротких ракетних польотів і до тривалих польотів на супутниках. Передусім собак привчали до одягу. Одяг був двох видів — фіксувальний і асенізаційний. Собаки, що готувалися до польоту в космос, мали навчитися їсти з автоматичної годівниці. Годівниця була конвеєрною стрічкою, що у визначений час подавала коробки з їжею. Собак привчали до спокійного перебування у кабіні малого об"єму тривалий час (до 20 діб). Також собаки проходили різні спеціальні тренування: обертання на центрифузі, випробування на вібростенді, катапультування. На закінчення здійснювався комплексний фізіологічний експеримент: собаки протягом тривалого часу перебували в закритій герметичній капсулі, зазнаючи впливів, що очікувались у польоті.

Перший собачий старт відбувся 22 липня 1951 року на полігоні Капустин Яр. Загалом з липня 1951 року по вересень 1962 року відбулось 29 собачих польотів у стратосферу на висоту 100—150 км. У восьми із них собаки загинули від розгерметизації кабіни, відмови парашутної системи, неполадок у системі життєзабезпечення.

10 грудня 1959 року видано указ про розробку розвідувального і пілотованого варіантів «Востока», але з першочерговістю пілотованич польотів для політичних та пропагандивних цілей.

1 березня 1960 відібрано 20 кандидатів у космонавти для підготовки пілотованих польотів. На відміну від «Меркурія-7», вони залишалися невідомими у деяких випадках багато років.

У квітні 1960 року завершено ескізний проєкт версій космічного корабля:

• «Восток-1» (1К) для випробування базових систем і підтвердження концепції.
• «Восток-2» (2К) — супутник фоторозвідки низької роздільної здатності і перехоплення радіосигналів. Згодом перейменовано на «Зеніт-2».
• «Восток-3» (3К) для пілотованих польотів.

Планувалось у травні 1960 збудувати два прототипи 1КП без теплового екрану або систем життєзабезпечення, у серпні завершити три системи 1К для випробування фоторозвідувальних і радіорозвідувальних систем, у вересні-грудні виготовити три системи 3K для пілотованих польотів.

Пілотовані польоти очікувались з 11 жовтня по грудень 1960.

Версії 1K і 3K мали би спускний апарат масою 2,4 тонни, і агрегатний відсік масою 2,3 тонни з гальмівним двигуном тягою 1600 кгс.

28 липня 1960 року о 9:31 UTC з космодрому Байконур у радянському Казахстані ракетою-носієм «Восток-Л» № Л1-10 запущено космічний апарат «Корабель-супутник-1К № 1» типу Восток-1К. Через 23,6 секунд після запуску зруйнувалась камера згоряння двигуна РД-107 одного з прискорювачів. Пошкоджений прискорювач відокремився через 38 секунд після запуску, оскільки не був фізично прикріплений до першого ступеня. Ракета вийшла з-під контролю і вибухнула. Спускний апарат відокремився від корабля і почав спускатися швидше, ніж необхідно часу для повного розгортання парашута. Оскільки дистанційно керована активація катапультного сидіння блокувалася до 50ї секунди польоту, щоб гарантувати, що несправна ракета вийде за межі стартового об'єкту і не пошкодить його уламками, собаки Чайка і Лисичка загинули під час аварії.

Собак Білку і Стрілку готував до польоту кандидат медичних наук Володимир Іванович Данилейко, який по закінченні аспірантури Київського медичного інституту був направлений до Москви молодшим науковим співробітником у Державний науково-дослідний інститут авіаційної та космічної медицини Військово-повітряних сил СРСР завдяки темі своєї кандидатської — «Моделювання умов космічного польоту в наземній лабораторії», яку захистив на кафедрі патофізіології в 1959 році. На Володимира Данилейка було покладено найвідповідальнішу частину — підготовку тварин до вимірювання артеріального тиску і тренування. У тіло під шкіру тварин вживлювали кілька електродів для зняття електрокардіограм. Для вимірювання артеріального тиску виводили на шиї судину, до якої приєднувалась спеціальна манжета.

Маса корабля-супутника, що складався з агрегатного відсіку і спускного апарату, без останнього ступеня ракети-носія становила 4,6 т.

На зовнішній поверхні корабля-супутника розташовувались балони з запасами стисненого газу для системи орієнтації та її реактивні двигуни, датчики наукової апаратури, сонячні батареї, антени, жалюзі системи терморегулювання. Сонячні батареї постійно орієнтувались на Сонце автономним приводом.

Космічний апарат мав інструменти для вивчення космічних променів, а також високоенергетичних ультрафіолетових і рентгенівських викидів.

• Агрегатний відсік у формі з'єднаних основами конуса і зрізаного конуса мав довжину 2,25 м, найбільший діаметр 2,43 м і масу 2,27 т. У ньому розташовувалось допоміжне обладнання для спускного апарата: балони високого тиску з киснем і азотом, хімічні батареї для радіозв'язку і живлення апаратури. У «хвостовій» частині відсіку розташовувався гальмівний двигун і невеликі двигуни системи орієнтації, що працювали на стиснутому газі. До меншої основи зрізаного конуса сталевими смугами кріпився спускний апарат.
• Спускний апарат у формі кулі діаметром 2,3 м і масою 2,46 т був вкритий теплозахистом і мав систему життєзабезпечення, обладнання для біологічних експериментів, частину наукової апаратури, катапультований контейнер, клітки й контейнери з біологічними об'єктами. У кріслі-катапульті в контейнері ГКЖ-2 (російська абревіатура «герметичної кабіни для тварин-2») розміщувались собаки Білка і Стрілка, 12 мишей, комахи, рослини, грибкові культури, насіння кукурудзи, пшениці, гороху, цибулі, деякі види мікробів «й інші біологічні об'єкти». Поза катапультованим контейнером у кабіні корабля розташовувались 28 лабораторних мишей і 2 білі щури.

При поверненні на Землю передбачалось відокремлення спускного апарата від агрегатного відсіку космічного корабля перед входом у щільні шари атмосфери, агрегатний відсік згорав у цих шарах.

Катапультований контейнер і спускний апарат мали свої парашутні системи, що знижували швидкість приземлення відповідно до 6—8 і 10 м/с. У стінках спускного апарата розташовувались жаростійкі ілюмінатори і герметичні люки, що швидко розкривались, — катапультування контейнера відбувалось крізь відстрілюваний люк за командою від барометричних датчиків на висоті 7—8 км.

Після з'ясування причини аварії попереднього запуску на 17 серпня 1960 року запланували запуск 1K № 2 для обережнішої дноденної місії.

Ракету 8К72 № Л1-12 з прикріпленим 1К № 2 вивезли на стартовий майданчик 16 серпня. Під час передстартової перевірки виявлено проблему в кисневому клапані на ракеті. Доставка заміни літаком і установка відклали запуск на дві доби.

19 серпня приблизно в 00:30 за всесвітнім координованим часом у спускний апарат «Востока» встановили контейнер ГКЖ-2 з собаками.

19 серпня 1960 року о 08:44:07 UTC з космодрому Байконур у радянському Казахстані ракетою-носієм «Восток-Л» запущено космічний апарат «Корабель-супутник-2» типу «Восток-1К» на орбіту 306 × 339 кілометрів з нахилом 64,96°.

Лікарі уважно спостерігали за потоком біомедичної телеметрії, щоб визначити адаптацію собак до невагомості. Спочатку телевізійні зображення показали нерухомих собак. Згодом собаки почали рухатись, але ніби судомно. На четвертому оберті Білка почала звиватися, а потім виблювала — перший задокументований випадок космічної хвороби. Через це та інші побоювання вирішено обмежити перший пілотований політ «Востока» одним обертом для зменшення ризиків. Інші системи працювали, як очікувалося, крім проблемного інфрачервоного датчика орієнтації. Вирішено перейти на систему сонячних датчиків для контролю орієнтації.

На початку 18-го оберту наземна станція в Єнісіську на радянському Далекому Сході надіслала команду запуску запрограмованої послідовності посадки. 20 серпня о 7:38 космічний корабель запустив гальмівний двигун поза діапазоном зв'язку над Гвінейською затокою поблизу узбережжя Африки, щоб почати спуск. О 7:50 наземні станції виявили маяк, що підтвердило планований запуск двигуна. Спускний апарат приземлився о 8:07 за московським часом в Орській області радянського Казахстану за десять кілометрів від цілі. Пошукові групи швидко знайшли спускний модуль і ГКЖ-2 з Білкою і Стрілкою в гарному стані після польоту тривалістю 26 годин 23 хвилини.

Собаки стали об'єктом підвищеної уваги і через добу брали участь у пресконференції, влаштованій у будівлі ТАРС. Через кілька днів телебачення показало кадри польоту Білки і Стрілки. Було добре видно, як вони перекидались у невагомості. Стрілка ставилася до всього насторожено, Білка радісно «казилась» і навіть гавкала.

Собак возили дитячими садками, школами, дитячим будинками. Більше собаки не літали. Вони залишилися жити при дослідному інституті. Обидві мали здорових цуценят протягом місяців після польоту і дожили до вельми похилого віку. Стрілка залишила після себе численне потомство, а одне з її цуценят — Пушок — Микита Хрущов в червні 1961 року подарував дружині президента США Жаклін Кеннеді для її дочки Каролін.

Після цього успішного польоту і нових випробних польотів «Востока» за кілька місяців очікувалася перша пілотована місія.

• Корабель-Супутник 2: перші тварини повернулися з орбіти(англ.)
• Корабель-супутник-2 [Архівовано 26 січня 2008 у Wayback Machine.] Каталог НАСА(англ.)
• Корабель-супутник-2 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Космічна енциклопедія(англ.)
• Корабель-супутник-2 [Архівовано 9 січня 2013 у WebCite] Енциклопедія космічних апаратів(англ.)
• Програма Восток [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.] Енциклопедія астронавтики(англ.)
• Стартові майданчики Володимира Данилейка (інтерв'ю з «хрещеним батьком» Білки й Стрілки) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]