YaChudo

Супутники Марса

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Зовнішній вигляд і відносний розмір Фобоса і Деймоса
Орбіти Фобоса і Деймоса

Супутники Марса — два природні супутники — Фобос і Деймос, що обертаються навколо Марса.

Обидва супутники обертаються навколо своїх осей з тим же періодом, що й навколо Марса, тому завжди обернені до планети тим самим боком. Припливна дія Марса поступово сповільнює рух Фобоса, що врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс, або його руйнування по досягненні межі Роша. Деймос, навпаки, повільно віддаляється від Марса. Виникли дві основні гіпотези щодо походження супутників: перша припускає, що вони виникли з самого Марса, можливо, внаслідок гігантського удару, який, як вважається, створив марсіанська дихотомія та басейн Бореаліс . Друга припускає, що це захоплені астероїди. Обидві гіпотези сумісні з поточними даними, хоча майбутні місії з повернення зразків можуть дозволити розрізнити, яка з них є правильною. [1]

Історія

Після того, як Галілео Галілей у 1610 році відкрив чотири супутники Юпітера, астрономи вважали, що в кожної наступної планети кількість супутників зростає вдвічі. Оскільки у Землі був відомий один супутник — Місяць, а в Юпітера — чотири, вважалося, що в Марса повинно бути два супутники. Дивним чином ця безпідставна з погляду науки гіпотеза справдилася.

Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер у 1610 році. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною спостерігаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса.

У 1643 році монах-капуцин Антон Марія Ширлстверджував, що бачив «марсіанські місяці».

Можливо, натхненна Кеплером (і цитуючи третій закон руху планет Кеплера ), сатира Джонатана Свіфта «Подорожі Гуллівера» (1726) згадує два супутники в частині 3, розділі 3 («Подорож до Лапути »), в якій описується відкриття астрономами Лапути двох супутників Марса на відстанях 3 та 5 марсіанських діаметрів з періодами 10 та 21,5 години. Фобос і Деймос (обидва знайдені в 1877 році, більш ніж через століття після роману Свіфта) мають фактичні орбітальні відстані 1,4 та 3,5 марсіанських діаметрів, а їхні відповідні орбітальні періоди становлять 7,66 та 30,35 години. [2] [3] У 20 столітті В. Г. Пермінов, конструктор космічних кораблів ранніх радянських космічних кораблів «Марс» і «Венера», припустив, що Свіфт знайшов і розшифрував записи, залишені марсіанами на Землі. [4] Однак, на думку більшості астрономів, Свіфт просто використовував поширений на той час аргумент, що оскільки внутрішні планети Венера та Меркурій не мали супутників, Земля мала одного, а Юпітер — чотирьох (відомих на той час), то Марс за аналогією повинен мати два. Крім того, оскільки вони ще не були відкриті, було зроблено висновок, що вони повинні бути малими та близькими до Марса. Це спонукало Свіфта приблизно точно оцінити їхні орбітальні відстані та періоди обертання. Крім того, Свіфту в розрахунках міг допомогти його друг, математик Джон Арбатнот . [5]

10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам.

У оповіданні Вольтера 1752 року « Мікромегас » про інопланетного гостя на Землі також згадуються два супутники Марса. Ймовірно, на Вольтера вплинув Свіфт. [6] [7] На знак визнання цих літературних посилань, два кратери на Деймосі називаються Свіфт і Вольтер, [8] [9] тоді як на Фобосі є один кратер під назвою regio, Лапута Регіо, та один під назвою planitia, Лагадо Планіція, обидва з яких названі на честь місць у «Подорожах Гуллівера» (вигадана Лапута, літаючий острів, та Лагадо, уявна столиця вигаданої нації Балнібарбі ). [10] Багато кратерів на Фобосі також названі на честь персонажів « Подорожей Гуллівера» .[11]

У 1877 році американський астроном Асаф Голл, працюючи в військово-морській обсерваторії США з найбільшим у світі 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті виявив Фобос і Деймос — два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які передбачав Свіфт за 150 років до того. Їх названо на честь давньогрецьких міфологічних богів, супутників Марса та війни — Фобоса (Страх) та Деймоса (Жах).

Відкриття

Асаф Холл відкрив Деймос 12 серпня 1877 року приблизно о 07:48 UTC, а Фобос — 18 серпня 1877 року в Військово-морській обсерваторії США ( Стара військово-морська обсерваторія у Фоггі-Боттом) у Вашингтоні, округ Колумбія, приблизно о 09:14 GMT (сучасні джерела, використовуючи астрономічну домовленість до 1925 року, яка починалася опівдні, [12] вказують час відкриття як 11 серпня 14:40 та 17 серпня 16:06 за вашингтонським часом відповідно). [13] [14] [15] У той час він навмисно шукав марсіанські супутники. Холл раніше бачив те, що виглядало як марсіанський супутник, 10 серпня, але через негоду він не міг остаточно ідентифікувати їх до пізніше.

Асаф Холл III, відкривач Фобоса та Деймоса


Холл записав своє відкриття Фобоса у своєму зошиті наступним чином: [16]

"Я повторив обстеження на початку ночі 11-го [серпня 1877 року] і знову нічого не знайшов, але, спробувавши ще раз через кілька годин, я виявив слабкий об'єкт на наступному боці та трохи північніше планети. Я ледве встиг спостерігати його положення, коли туман з річки зупинив роботу. Це було о пів на третю годину ночі 11-го. Хмарна погода трималася кілька днів.

«15 серпня погода виглядала більш багатообіцяючою, я спав в обсерваторії. Небо прояснилося з грозою об 11-й годині, і пошуки були відновлені. Однак атмосфера була в дуже поганому стані, а Марс був настільки палким і нестійким, що нічого не можна було побачити з об'єкта, який, як ми тепер знаємо, на той час був так близько до планети, що був невидимим.

«16 серпня об’єкт знову було знайдено на наступному боці планети, і спостереження тієї ночі показали, що він рухається разом із планетою, і якщо це супутник, то знаходиться поблизу одного з її видовжень. До цього часу я нікому нічого не говорив в обсерваторії про свої пошуки супутника Марса, але, виходячи з обсерваторії після цих спостережень 16-го числа, близько третьої години ночі, я сказав своєму асистенту Джорджу Андерсону, якому я показав об’єкт, що, на мою думку, я відкрив супутник Марса. Я також сказав йому мовчати, оскільки не хочу, щоб щось говорили, доки це не виявиться поза сумнівом. Він нічого не сказав, але річ була надто гарною, щоб її тримати в собі, і я сам її видав. 17 серпня між першою та другою годиною, коли я скорочував свої спостереження, професор Ньюкомб зайшов до мене в кімнату, щоб пообідати, і я показав йому свої вимірювання слабкого об’єкта поблизу Марса, які довели, що він рухається разом із планетою.

17 серпня, чекаючи та спостерігаючи за зовнішнім супутником, було відкрито внутрішній. Спостереження 17-го та 18-го числа поставили поза сумнівом характер цих об'єктів, і про відкриття публічно оголосив адмірал Роджерс."

Для відкриття був використаний телескоп з діаметром 26 дюймів (66 см) рефрактор (телескоп з лінзою), який тоді розташовувався у Фоггі-Боттом. [17] У 1893 році лінзу було перемонтовано та розміщено в новому куполі, де вона залишається і до 21 століття. [18]

Імена, спочатку написані як Фобус та Деймус відповідно, були запропоновані Генрі Маданом ( – ), викладачем наук з Ітона, з книги XV «Іліади», де Арес викликає Страх та Жах. [19] Онукою брата Генрі Мадана, соколяра Мадана, була Венеція Берні, яка першою запропонувала ім'я Плутон .

Містифікація з місяцем на Марсі

У 1959 році Вальтер Скотт Хʼюстон влаштував відомий першоквітневий розіграш у квітневому випуску газети «Great Plains Observer», стверджуючи, що «доктор Артур Хаялл з Університету Сьєрри повідомляє, що супутники Марса насправді є штучними супутниками». Як доктор Хаялл, так і Університет Сьєрри були вигаданими. Розіграш привернув увагу всього світу, коли твердження Х'юстона було серйозно повторено радянським вченим Йосипом Шкловським [20], який, спираючись на пізніше спростовану оцінку щільності, припустив, що Фобос — це порожниста металева оболонка .

Нещодавні опитування

Були проведені пошуки додаткових супутників. У 2003 році Скотт С. Шеппард та Девід К. Джуїтт обстежили майже всю сферу Хілла Марса в пошуках нерегулярних супутників . Однак розсіяне світло від Марса завадило їм дослідити внутрішні кілька кутових хвилин, де знаходяться супутники Фобос та Деймос. Не було знайдено жодних нових супутників з видимою граничною червоною зоряною величиною 23,5, що відповідає радіусам приблизно 0,09. км з використанням альбедо 0,07. [21]

Характеристики

Порівняння розмірів Фобоса, Деймоса та Місяця (праворуч)

Якщо дивитися з поверхні Марса поблизу екватора, повний Фобос виглядатиме приблизно на третину меншим за повний Місяць на Землі. Його кутовий діаметр становить від 8' (висхідний) до 12' (верхній). Через близьку орбіту він виглядатиме меншим, коли спостерігач знаходиться далі від марсіанського екватора, доки повністю не опуститься за горизонт, коли спостерігач наближається до полюсів; таким чином, Фобос не видно з полярних крижаних шапок Марса. Деймос виглядатиме більше як яскрава зірка або планета (лише трохи більша, ніж Венера з Землі) для спостерігача на Марсі. Його кутовий діаметр становить близько 2'. Кутовий діаметр Сонця, якщо дивитися з Марса, навпаки, становить близько 21'. Таким чином, повних сонячних затемнень на Марсі не буває, оскільки супутники занадто малі, щоб повністю закрити Сонце. З іншого боку, повні місячні затемнення Фобоса трапляються майже щоночі. [22]

Рух Фобоса та Деймоса дуже відрізнятиметься від руху земного Місяця. Швидкісний Фобос сходить на заході, заходить на сході та знову сходить лише за одинадцять годин, тоді як Деймос, перебуваючи лише за межами синхронної орбіти, сходить, як і очікувалося, на сході, але дуже повільно. Незважаючи на 30-годинний обертання, йому потрібно 2,7 дня, щоб зайти на заході, оскільки він повільно відстає від обертання Марса.

Обидва супутники припливно замкнені, завжди повернуті до Марса однією стороною. Оскільки Фобос обертається навколо Марса швидше, ніж обертається сама планета, припливні сили повільно, але неухильно зменшують його орбітальний радіус. У певний момент у майбутньому, коли він потрапить у межу Роша, Фобос буде розбитий цими припливними силами і або врізається в Марс, або утворить кільце. [23] [24] Кілька рядів кратерів на поверхні Марса, нахилені далі від екватора, чим старші вони, свідчать про те, що, можливо, були й інші малі супутники, які зазнали долі, очікуваної від Фобоса, і що марсіанська кора в цілому змістилася між цими подіями. [25] Деймос, з іншого боку, знаходиться достатньо далеко, що його орбіта повільно розширюється, [26] подібно до земного Місяця.

Орбітальні деталі

Мітка

[28]

Ім'я та вимова Зображення Діаметр (км) Поверхня

площа ( км² )

Маса (кг) Напівосновний

вісь (км)

Орбітальний

період (год)

Середній схід місяця

період (год, день)

Ексцентричність Нахил (°) [29]
Я Фобос [ˈfoʊbəs]

FOH-bəs

22,2 км (13,8 миля) (27×21,6×18,8 км) 1548 км 2 10,7 × 1015 9,377 км (5,827 миля) 7.66 11,12 год (0,463 д) 0,0151 1.093
ІІ Деймос [ˈdaɪməs]

DY-məss

12,6 км (7,8 миля)

(10×12×16 км)

483 км 2 × 1015 23,460 км (14,577 миля) 30.31 131 год (5,44 дн) 0,00033 0,93
Відносні розміри та відстань між Марсом, Фобосом та Деймосом у масштабі

(Завантажте зображення в повному розмірі, щоб побачити обидва супутники Марса.)

5 березня 2024 року: NASA опублікувала зображення транзитів супутників Деймос, Фобос та планети Меркурій, отримані марсоходом Perseverance на планеті Марс.

Транзити, спостережені з Марса марсоходом «Perseverance»
Транзит Деймоса
(19 січня 2024 р.)
Транзит Фобоса (місяця)
(8 лютого 2024 р.)
Транзит Меркурія (планети)
(28 жовтня 2023 р.)

Походження

Анімація, що ілюструє походження супутників з поясу астероїдів

Походження марсіанських супутників досі залишається суперечливим. [30] Фобос і Деймос мають багато спільного з вуглецевими астероїдами C-типу, зі спектрами, альбедо та щільністю, дуже схожими на астероїди C- або D-типу. [31] Виходячи з їхньої подібності, одна з гіпотез полягає в тому, що обидва супутники можуть бути захопленими астероїдами головного поясу . [32] [33] Обидва супутники мають дуже кругові орбіти, які лежать майже точно в екваторіальній площині Марса, і тому для початку захоплення потрібен механізм для циркуляції початково високо ексцентричної орбіти та регулювання її нахилу до екваторіальної площини, найімовірніше, шляхом поєднання атмосферного опору та припливних сил, [34] хоча неясно, чи достатньо часу для цього є для Деймоса. [30] Захоплення також вимагає розсіювання енергії. Поточна атмосфера Марса занадто розріджена, щоб захопити об'єкт розміром з Фобос шляхом атмосферного гальмування. [30] Джеффрі Лендіс зазначив, що захоплення могло статися, якби початкове тіло було подвійним астероїдом, який відокремився під дією припливних сил. [33]


Походження марсіанських супутників досі залишається суперечливим. [35] Фобос і Деймос мають багато спільного з вуглецевими астероїдами C-типу, зі спектрами, альбедо та щільністю, дуже схожими на астероїди C- або D-типу. [31] Виходячи з їхньої подібності, одна з гіпотез полягає в тому, що обидва супутники можуть бути захопленими астероїдами головного поясу . [36] [37] Обидва супутники мають дуже кругові орбіти, які лежать майже точно в екваторіальній площині Марса, і тому для початку захоплення потрібен механізм для циркуляції початково високо ексцентричної орбіти та регулювання її нахилу до екваторіальної площини, найімовірніше, шляхом поєднання атмосферного опору та припливних сил, [38] хоча неясно, чи достатньо часу для цього є для Деймоса. [35] Захоплення також вимагає розсіювання енергії. Поточна атмосфера Марса занадто розріджена, щоб захопити об'єкт розміром з Фобос шляхом атмосферного гальмування. [35] Джеффрі Лендіс зазначив, що захоплення могло статися, якби початкове тіло було подвійним астероїдом, який відокремився під дією припливних сил. [37]

Фобос може бути об'єктом Сонячної системи другого покоління, який утворився на орбіті після формування Марса, а не одночасно з тієї ж хмари народження, що й Марс. [39]

Інша гіпотеза полягає в тому, що Марс колись був оточений багатьма тілами розміром з Фобос і Деймос, можливо, викинутими на орбіту навколо нього внаслідок зіткнення з великою планетозималлю . [40] Висока пористість внутрішньої частини Фобоса (на основі щільності 1,88 г/ см³, порожнечі, за оцінками, становлять від 25 до 35 відсотків об'єму Фобоса) не узгоджується з астероїдним походженням. [41] Спостереження Фобоса в тепловому інфрачервоному діапазоні свідчать про склад, що містить переважно філосилікати, які добре відомі з поверхні Марса. Спектри відрізняються від спектрів усіх класів хондритових метеоритів, що знову ж таки вказує на відхилення від астероїдного походження. [42] Обидва набори висновків підтверджують походження Фобоса з матеріалу, викинутого внаслідок удару об Марс, який реаккреціював на марсіанській орбіті, [43] подібно до поширеної теорії походження земного Місяця.

Супутники Марса, можливо, виникли з величезного зіткнення з протопланетою, маса якої втричі менша за масу Марса, що утворило кільце навколо Марса. Внутрішня частина кільця утворила великий супутник. Гравітаційна взаємодія між цим супутником і зовнішнім кільцем утворила Фобос і Деймос. Пізніше великий супутник зіткнувся з Марсом, але два малих супутники залишилися на орбіті. Ця теорія узгоджується з дрібнозернистою поверхнею супутників та їхньою високою пористістю. Зовнішній диск мав би створити дрібнозернистий матеріал. [44] [45] Моделювання показують, що об'єкт, що зіткнувся з Марсом, мав бути в діапазоні розмірів Церери та Вести, оскільки більший удар створив би масивніший диск і супутники, які б запобігли виживанню крихітних супутників, таких як Фобос і Деймос. [46]

Зовсім недавно Амірхоссейн Багері та його колеги з ETH Zurich та Військово-морської обсерваторії США запропонували нову гіпотезу щодо походження супутників. Аналізуючи сейсмічні та орбітальні дані місії Mars InSight та інших місій, вони припустили, що супутники народжуються внаслідок руйнування спільного батьківського тіла приблизно від 1 до 2,7 мільярда років тому. Спільний прабатько Фобоса та Деймоса, найімовірніше, був зіткнутий з іншим об'єктом і розбився, утворивши Фобос і Деймос. [47] Але нещодавня робота припускає, що малоймовірно, що Фобос і Деймос відокремилися безпосередньо від одного предкового супутника. [48] Вони використовують моделювання N тіл, щоб показати, що сценарій з одним предковим супутником повинен призвести до зіткнення між двома супутниками, що призведе до утворення кільця уламків через 10⁴ років.

Інша гіпотеза полягає в тому, що Марс зазнав удару об'єкта з-за орбіти Сатурна або Нептуна, масою близько 3% від маси планети та що складається щонайменше на 30% і до 70% з водяного льоду. Це створило б диск навколо планети з великою кількістю води, яка охолоджувала її та змінювала хімічний склад гірських порід, ймовірно, утворюючи тип мінералів, які називаються філосилікатами . [49]

Розвідка

Минулі спроби та пропозиції

Хоча багато марсіанських зондів надавали зображення та інші дані про Фобос і Деймос, лише деякі з них були призначені для цих супутників і мали намір здійснити проліт або посадку на поверхню. Два зонди в рамках радянської програми «Фобос» були успішно запущені в 1988 році, але жоден з них не здійснив запланованих стрибків на Фобос і Деймос через невдачі (хоча «Фобос 2» успішно сфотографував Фобос). Пострадянський російський зонд «Фобос-Ґрунт» мав стати першою місією з повернення зразків з Фобоса, але через невдачу ракети він залишився на навколоземній орбіті в 2011 році. Спроби реактивувати апарат були невдалими, і він повернувся на Землю в результаті неконтрольованого повернення 15 січня 2012 року над Тихим океаном, на захід від Чилі . [50] [51] [52]

У 1997 та 1998 роках місію Aladdin було обрано фіналістом програми NASA Discovery . План полягав у тому, щоб відвідати Фобос і Деймос і запустити снаряди по супутниках. Зонд мав збирати викиди під час повільного прольоту. Ці зразки мали бути повернуті на Землю для дослідження через три роки. Зрештою, NASA відхилила цю пропозицію на користь MESSENGER, зонда до Меркурія. [53]

У 2007 році Європейське космічне агентство та EADS Astrium запропонували та розробили місію до Фобоса у 2016 році з посадковим модулем та поверненням зразків, але ця місія так і не була здійснена.Канадське космічне агентство розглядає можливість місії «Фобос: розвідка та міжнародне дослідження Марса» (PRIME) до Фобоса з орбітальним апаратом та посадковим модулем з 2007 року. З 2013 року NASA розробляло концепцію місії Phobos Surveyor з орбітальним апаратом та невеликим марсоходом. [54] [55] Місія NASA PADME була розроблена для проведення кількох прольотів повз марсіанські супутники, але не була обрана для розробки. [56] Також NASA оцінило концептуальну місію OSIRIS-REx II для повернення зразків з Фобоса. [57] Була розроблена ще одна місія з повернення зразків з Деймоса під назвою Gulliver . [58]

Поточні пропозиції

JAXA планує запустити місію Martian Moons eXploration (MMX) у 2026 році, щоб доставити перші зразки з Фобоса. [59] [60] Космічний апарат вийде на орбіту навколо Марса, потім пересяде на Фобос, [61] приземлиться один або два рази та збере частинки реголіту, схожі на пісок, за допомогою простої пневматичної системи. [62] Місія посадкового модуля має на меті отримати щонайменше 10 г (0,35 ун.) зразків. [63] [64] Потім космічний корабель злетить з Фобоса та здійснить кілька прольотів повз менший супутник Деймос, перш ніж відправити модуль повернення назад на Землю, який прибуде туди в липні 2029 року. [61] [59]

Галерея

Орбіти супутників та космічних апаратів, що обертаються навколо Марса.[66]

Примітки

  1. ↑ Курамото, Кійоші (23 липня 2024). Origin of Phobos and Deimos Awaiting Direct Exploration [Походження Фобоса та Деймоса в очікуванні безпосереднього дослідження]. Annual Review of Earth and Planetary Sciences (англ.). 52 (1): 495—519. Bibcode:2024AREPS..52..495K. doi:10.1146/annurev-earth-040522-110615. ISSN 0084-6597.
  2. ↑ Анаграми Галілея і супутники Марса. www.mathpages.com. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  3. ↑ Детальне обстеження Фобоса. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. Одна з гіпотез полягає в тому, що Фобос і Деймос, інший супутник Марса, є захопленими астероїдами..
  4. ↑ Пермінов, В. Г. (1999). The Difficult Road to Mars: A Brief Historyof Mars Exploration [Важкий шлях до Марса: коротка історія дослідження Марса] (англ.). Державна друкарня США. ISBN 0-16-058859-6.
  5. ↑ Ламонт, Роско (1925). Супутники Марса. Popular Astronomy (англ.). 33: 496. Bibcode:1925PA.....33..496L.
  6. ↑ Шіхан, Вільям (1 вересня 1996). Планета Марс: історія спостережень і відкриттів (вид. друге). Туксон: Видавництво Аризонського університету. ISBN 9780816516414.
  7. ↑ Вольтер пояснював, що оскільки Марс розташований далі від Сонця, ніж Земля, він не міг обійтися менш ніж двома супутниками. (Патрік Мур, 2000, The Wandering Astronomer)
  8. ↑ Свіфт. Довідник з планетарної номенклатури (англ.). Дослідницька програма з астрогеології Геологічної служи США.
  9. ↑ Вольтер. Довідник з планетарної номенклатури (англ.). Дослідницька програма з астрогеології Геологічної служи США.
  10. ↑ Фобос. Довідник з планетної номенклатури (англ.). Дослідницька програма з астрогеології Геологічної служби США.
  11. ↑ Кратери Фобоса. Довідник з планетної номенклатури (англ.). Дослідницька програма з астрогеології Геологічної служби США.
  12. ↑ Кемпбел, В.В. (1918). Початок астрономічного дня. Публікації Астрономічного товариства Тихого океану. 30 (178): 358. Bibcode:1918PASP...30..358C. doi:10.1086/122784.
  13. ↑ Notes [Нотатки]. The Observatory. 1: 181. 1877. Bibcode:1877Obs.....1..181.
  14. ↑ Гол, Асаф (1877). Observations of the Satellites of Mars [Спостереження за супутниками Марса]. Astronomische Nachrichten. 91 (1): 11—14. Bibcode:1877AN.....91...11H. doi:10.1002/asna.18780910103. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 липня 2021.
  15. ↑ Морлі, Т.А (1989). A catalogue of ground-based astrometric observations of the Martian satellites, 1877-1982 [Каталог наземних астрометричних спостережень супутників Марса, 1877–1982 рр.]. Astronomy and Astrophysics Supplement Series. 77 (2): 209. Bibcode:1989A&AS...77..209M.
  16. ↑ Notes on some Points connected with the Progress of Astronomy during the Past Year [Нотатки щодо деяких питань, пов’язаних із розвитком астрономії протягом минулого року]. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 38 (4): 206. 8 лютого 1878. doi:10.1093/mnras/38.4.190.
  17. ↑ Телескоп: 26-дюймовий рефрактор Військово-морської обсерваторії. amazing-space.stsci.edu. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 29 жовтня 2018.
  18. ↑ 26-дюймовий рефрактор «Великий екваторіал». United States Naval Observatory. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 29 жовтня 2018.
  19. ↑ Кноп, В. (1878). Entdeckung zweier Planeten [Відкриття двох планет]. Astronomische Nachrichten. 92 (3): 47—48. Bibcode:1878AN.....92...47K. doi:10.1002/asna.18780920305. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 1 липня 2021.
  20. ↑ Jefferson City Post-Tribune 4травня 1959
  21. ↑ Шеппард, Скотт; Джуїт, Девід; Клейна, Джан (листопад 2004). A Survey for Outer Satellites of Mars: Limits to Completeness [Огляд зовнішніх супутників Марса: межі повноти даних]. The Astronomical Journal. 128 (5): 2542—2546. arXiv:astro-ph/0409522. Bibcode:2004AJ....128.2542S. doi:10.1086/424541. ISSN 1538-3881.
  22. ↑ Ексклюзивні новини астробіології, які ви не можете пропустити — Astrobio.net. Astrobiology Magazine. Архів оригіналу за 20 лютого 2021. Процитовано 29 жовтня 2018.
  23. ↑ Немірофф, Р.; Боннелл, Дж (14 квітня 2008). Фобос: приречений супутник Марса. Astronomy Picture of the Day (англ.). NASA. “In 100 million years or so Phobos will likely be shattered by stress caused by the relentless tidal forces, the debris forming a decaying ring around Mars” [“Приблизно через 100 мільйонів років Фобос, ймовірно, буде зруйнований напруженням, спричиненим невпинними припливними силами, а його уламки утворять кільце навколо Марса, що з часом руйнуватиметься.“]
  24. ↑ Редд, Нола Тейлор (8 грудня 2017). Фобос: Факти про приречений марсіанський супутник. Space.com (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 13 червня 2020.
  25. ↑ NASA: Нова карта надає додаткові докази того, що Марс колись був схожий на Землю. www.nasa.gov (англ.). Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 29 жовтня 2018.
  26. ↑ «Місія на Марс» — проєктне навчання (PDF). www.edb.utexas.edu (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 17 червня 2011. Процитовано 29 жовтня 2018.
  27. ↑ Назви та першовідкривачі планет і супутників. Довідник планетарної номенклатури. USGS Astrogeology Research Program. {{cite encyclopedia}}: Зовнішнє посилання в |entry-url= (довідка)
  28. ↑ Позначення стосується Roman numeral, присвоєної кожному супутнику в порядку їх відкриття.[27]
  29. ↑ Нахили орбіт наведено відносно екватора Марса.
  30. ↑ а б в Бернс, Дж. A. "Суперечливі свідчення щодо походження марсіанських супутників," Марс, Г.Г. Кіффер et al., eds., U. Arizona Press, Tucson, 1992
  31. ↑ а б Нові зображення супутників Марса. Архів оригіналу за 14 листопада 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  32. ↑ Детальне обстеження Фобоса. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. One idea is that Phobos and Deimos, Mars's other moon, are captured asteroids. [Одна з гіпотез полягає в тому, що Фобос і Деймос — інші супутники Марса — є захопленими астероїдами.]
  33. ↑ а б Ландіс, Дж. A. (2002). Походження супутників Марса внаслідок розпаду подвійного астероїда. Щорічні збори Американської асоціації сприяння розвитку науки. Бостон, MA. arXiv:0903.3434.
  34. ↑ Казнав, A.; Добровольський, А.; Лаго, Б. (1980). Orbital history of the Martian satellites with inferences on their origin [Орбітальна історія супутників Марса та висновки щодо їхнього походження]. Icarus (англ.). 44 (3): 730—744. Bibcode:1980Icar...44..730C. doi:10.1016/0019-1035(80)90140-2.
  35. ↑ а б в Бернс, Дж. A. "Суперечливі свідчення щодо походження марсіанських супутників," Марс, Г.Г. Кіффер et al., eds., U. Arizona Press, Tucson, 1992
  36. ↑ Детальне обстеження Фобоса. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 2 квітня 2011. One idea is that Phobos and Deimos, Mars's other moon, are captured asteroids. [Одна з гіпотез полягає в тому, що Фобос і Деймос, інший супутник Марса, є захопленими астероїдами.]
  37. ↑ а б Ландіс, Дж. A. (2002). Походження супутників Марса внаслідок розпаду подвійного астероїда. Щорічні збори Американської асоціації сприяння розвитку науки. Бостон, MA. arXiv:0903.3434.
  38. ↑ Казнав, A.; Добровольський, А.; Лаго, Б. (1980). Orbital history of the Martian satellites with inferences on their origin [Орбітальна історія супутників Марса та висновки щодо їхнього походження]. Icarus. 44 (3): 730—744. Bibcode:1980Icar...44..730C. doi:10.1016/0019-1035(80)90140-2.
  39. ↑ Петцольд, Мартін & Вітасс, Олівʼє (4 березня 2010). Успішний проліт повз Фобос (англ.). ESA. Архів оригіналу за 7 березня 2010. Процитовано 4 березня 2010.
  40. ↑ Креддок, Р. A.; (1994);Походження Фобоса і Деймоса , Тези доповідей 25-ї щорічної конференції з питань дослідження Місяця та планет, що відбулася в Г'юстоні , TX, 14–18 березень 1994, ст. 293
  41. ↑ Андерт, T. П.; Розенбальт, П.; Петцольд, M., Б; Хаслер, В. та ін. (7 травня 2010). Precise mass determination and the nature of Phobos [Точне визначення маси та природа Фобоса]. Geophysical Research Letters. American Geophysical Union. 37 (L09202): n/a. Bibcode:2010GeoRL..37.9202A. doi:10.1029/2009GL041829. Архів оригіналу за 26 червня 2010. Процитовано 1 жовтня 2010.
  42. ↑ Джуранна, M.; Рауш, T. Л.; Даксбері, T.; Гоґан, Р. C. та ін. (2010). Композиційна інтерпретація PFS/MEx і TES/MGS Теплові інфрачервоні спектри Фобоса (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 12 травня 2011. Процитовано 1 жовтня 2010.
  43. ↑ Супутник Марса — Фобос, ймовірно, утворився внаслідок катастрофічного вибуху. www.space.com. Space.com. 27 вересня 2010. Архів оригіналу за 30 вересня 2010. Процитовано 1 жовтня 2010.
  44. ↑ Розенблат, Паскаль; Шарноз, Себастьян; Дансіт, Кевін M.; Терао-Дансіт, Маріко; Трінь, Ентоні; Хьодо, Рюкі; Генда, Хіденорі; Тупін, Стівен (2016). Accretion of Phobos and Deimos in an extended debris disk perturbed by short-lived satellites [Акреція Фобоса й Деймоса в розширеному диску уламків, збурюваному короткоживучими супутниками] (PDF). Nature Geoscience. 9 (8): 581—583. Bibcode:2016NatGe...9..581R. doi:10.1038/ngeo2742. Архів (PDF) оригіналу за 9 березня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  45. ↑ Гігантське зіткнення: розгадка таємниці походження супутників Марса. ScienceDaily. 4 липня 2016. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 1 серпня 2021.
  46. ↑ Гігантське зіткнення могло породити супутники Марса | Space. Space.com. 18 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 26 січня 2020.
  47. ↑ Багері, Арміхосейн; Хан, Амір; Ефроїмський, Майкл; Кругляков, Михаїл; Джардіні, Доменіко (22 лютого 2021). Dynamical evidence for Phobos and Deimos as remnants of a disrupted common progenitor [Динамічні свідчення того, що Фобос і Деймос є залишками зруйнованого спільного прабатьківського тіла]. Nature Astronomy (англ.). 5 (6): 539—543. Bibcode:2021NatAs...5..539B. doi:10.1038/s41550-021-01306-2. ISSN 2397-3366. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  48. ↑ Хьодо, Рюкі; Генда, Хідероні; Секігучі, Рьосуке; Мадейра, Густаво; Шарноз, Сеьастьян (1 серпня 2022). Challenges in Forming Phobos and Deimos Directly from a Splitting of an Ancestral Single Moon [Проблеми формування Фобоса й Деймоса безпосередньо внаслідок розпаду єдиного прадавнього супутника]. The Planetary Science Journal (англ.). 3 (8): 204. arXiv:2208.04794. Bibcode:2022PSJ.....3..204H. doi:10.3847/psj/ac88d2. ISSN 2632-3338.
  49. ↑ Крижане тіло, що врізалося в Марс, може пояснити походження його супутників.
  50. ↑ Російський космічний апарат «Фобос-Ґрунт», місія якого зазнала невдачі, прямує до Землі. BBC News. 14 січня 2012.
  51. ↑ Російський космічний зонд упав у Тихий океан. Fox News Channel. 15 січня 2012. Архів оригіналу за 15 січня 2012.
  52. ↑ Росія з’ясовує, чи не вивів американський радар із ладу космічний апарат «Фобос-Ґрунт». NBC News. 17 січня 2012. Архів оригіналу за 24 вересня 2020.
  53. ↑ Мюллер, Дж. Т.; Го, Ю.; вон Мелем, У. І.; Ченг, Е. Ф. (січень 2003). Aladdin mission concept [Концепція місії «Аладін»]. Acta Astronautica. 52 (2): 211—218. Bibcode:2003AcAau..52..211M. doi:10.1016/S0094-5765(02)00159-5.
  54. ↑ Пандіка, Меліса (28 грудня 2012). Дослідники зі Стенфорда розробляють акробатичні космічні всюдиходи для дослідження супутників і астероїдів. Stanford Report (англ.). Станфорд, Каліфорнія. Stanford News Service. Процитовано 3 січня 2013.
  55. ↑ Тарантола, Ендрю (2 січня 2013). NASA розробляє роботизованих «їжаків» для дослідження марсіанського супутника. Gizmodo. Gizmodo. Процитовано 3 січня 2013.
  56. ↑ NASA обрало дві місії для дослідження ранньої Сонячної системи. 4 січня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  57. ↑ Еліфрітц, Т.Л. (2012). OSIRIS-REx II to Mars — Mars Sample Return from Phobos and Deimos [OSIRIS-REx II до Марса — повернення зразків із Фобоса та Деймоса]. Concepts and Approaches for Mars Exploration. 1679: 4017. Bibcode:2012LPICo1679.4017E.
  58. ↑ Брітт, Д. T.; Робінсон, M. (2004). The Gulliver sample return mission to Deimos [Місія «Гулівер» з поверненням зразків на Деймос]. 35th COSPAR Scientific Assembly. 35: 3897. Bibcode:2004cosp...35.3897B. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 3 вересня 2020.
  59. ↑ а б MMX - Martian Moons eXploration. MMX at JAXA.
  60. ↑ JAXA планує місію з доставки зразків із супутників Марса. 10 червня 2015.
  61. ↑ а б Кларк, Стефен (20 листопада 2017). NASA підтверджує свій внесок у місію на Марс під керівництвом Японії. Spaceflight Now.
  62. ↑ Як знайти найкращі зразки на Місяці: налагодження співпраці та вирішення інженерних завдань у Франції. JAXA News. 4 грудня 2017.
  63. ↑ Гравітація — і занадто сильна, і занадто слабка: посадка на супутники Марса. JAXA News. 31 серпня 2017.
  64. ↑ Фуджімото, Масакі (11 січня 2017). Дослідження двох супутників Марса агентством JAXA з поверненням зразків із Фобоса (PDF). Lunar and Planetary Institute. Процитовано 23 березня 2017.
  65. ↑ Ейнсворт, Дайан (11 вересня 1998). Марсіанський супутник Фобос — по стегна в пухкому ґрунті. JPL. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 29 жовтня 2018.
  66. ↑ Webster, Guy (4 травня 2015). Рух навколо Марса стає інтенсивним. NASA. Архів оригіналу за 6 травня 2015. Процитовано 5 травня 2015.

Джерела

Література

Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).