YaChudo

Суд ЄАВТ

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Суд ЄАВТ
EFTA Court
ВидНаднаціональний суд
ЮрисдикціяІсландія Ісландія
Ліхтенштейн Ліхтенштейн
Норвегія Норвегія
Заснований1994
Правомочний згідноУгода про створення Наглядового органу та Суду
Термін служби6 років (з можливістю переобрання)
Суддів3 постійні та 6 ad hoc
ГоловаПалл Грейнссон
На посаді з2018
РозташуванняЛюксембург
АдресаRue du Fort Thuengen, 1499, Кірхберг, Люксембург
www.eftacourt.int
   Держави-члени ЄАВТ, які є учасниками Суду ЄАВТ (за винятком Швейцарії)
   Колишні члени ЄАВТ, які вийшли, щоб приєднатися до Європейської Унії
   Решта держав-членів Європейської Унії

Суд ЄАВТ (англ. EFTA Court) — це наднаціональний судовий орган, відповідальний за три держави-члени ЄАВТ, які також є державами-членами Європейської економічної зони (ЄЕЗ): Ісландію, Ліхтенштейн та Норвегію.

Як члени ЄЕЗ, ці три країни беруть участь у Єдиному ринку Європейського Союзу. Отже, вони підпадають під дію низки законів європейського права. Забезпечення виконання цих законів зазвичай здійснювалося б Судом Європейського Союзу (Суд ЄС); однак виникли юридичні труднощі з наданням інституціям Союзу повноважень над країнами, що не є його членами, тому для виконання цієї ролі замість Суду ЄС було створено Суд ЄАВТ. ЄАВТ не передбачає політичної інтеграції. Асоціація не видає законодавчих актів і не створює митного союзу. Шенгенська угода не є частиною Угоди про ЄЕЗ. Проте всі чотири держави ЄАВТ беруть участь у Шенгенській зоні та Дублінській системі через двосторонні угоди. Усі вони застосовують положення відповідного Acquis.[1]

З вересня 1995 року Суд складається з трьох суддів та шести суддів ad hoc. Вони висуваються трьома державами-членами та призначаються їхніми урядами колективно за спільною згодою.

Відповідно до статті 108(2) Угоди про ЄЕЗ від 2 травня 1992 року,[2] держави ЄАВТ, що беруть участь в Угоді про ЄЕЗ, повинні заснувати суд. Це зобов'язання було виконано шляхом укладення «Угоди про Наглядовий орган та Суд» (SCA), див. ст. 27.[3] Суд ЄАВТ спочатку був розроблений для тодішніх семи держав ЄАВТ: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції та Швейцарії. 1 січня 1994 року, після набуття чинності Угоди про ЄЕЗ, Суд ЄАВТ розпочав виконання своїх функцій у складі п'яти суддів, висунутих Австрією, Фінляндією, Ісландією, Норвегією та Швецією. Швейцарія не змогла ратифікувати Угоду про ЄЕЗ через негативний результат референдуму 1992 року. Ліхтенштейн відклав членство до 1 травня 1995 року. У 1995 році Австрія, Фінляндія та Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до ЄС. З вересня 1995 року Суд ЄАВТ складається з трьох суддів і шести суддів ad hoc, які висуваються трьома дійсними державами ЄЕЗ/ЄАВТ — Ісландією, Ліхтенштейном і Норвегією — та призначаються їхніми урядами за спільною згодою.

Коли 1 січня 1994 року Угода про ЄЕЗ набула чинності, місцем розташування Суду була стара столиця ЄАВТ — Женева. Після вступу Австрії, Фінляндії та Швеції до Європейського Союзу було вирішено перенести місцеперебування Суду до Люксембургу, де розташовані Суд Справедливості та Загальний суд. 1 вересня 1996 року Суд ЄАВТ переїхав до Люксембургу.

Організація

Суд ЄАВТ є незалежним судовим органом, створеним відповідно до «Угоди про Наглядовий орган та Суд» (SCA) для забезпечення судового нагляду за Угодою про ЄЕЗ в державах ЄЕЗ/ЄАВТ. Він розпочав роботу після набуття чинності Угоди про ЄЕЗ 1 січня 1994 року і був створений за зразком Європейського суду справедливості зразка 1994 року. Головна відмінність полягає в тому, що він не має генеральних адвокатів.

Судді

Суд ЄАВТ складається з 3 постійних суддів. Кожна держава ЄЕЗ/ЄАВТ має право висунути одного кандидата на цю посаду. Судді призначаються за спільною згодою урядів держав ЄЕЗ/ЄАВТ терміном на шість років із можливістю переобрання. У 2016 році Норвегія спробувала переобрати Пера Крістіансена лише на трирічний термін, офіційно — у зв'язку з норвезьким віковим цензом у 70 років. Однак після критики, що це було фактично покаранням за його рішення проти Осло у низці суперечливих справ, Норвегія змінила свою позицію, і норвезького суддю було перепризначено на звичайний шестирічний термін.[4] Судді обираються з-поміж осіб, чия незалежність не викликає сумнівів і які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищі судові посади у своїх країнах, або є правознавцями з визнаною компетентністю. Крім того, відповідно до статті 30 Угоди SCA, обираються шість суддів ad hoc. Один із шести суддів ad hoc залучається до засідання, якщо постійний суддя не може брати участь у розгляді справи через упередженість або хворобу. Кожен суддя має власний кабінет, який складається із самого судді, принаймні одного секретаря з правових питань та адміністративного помічника. Нижче наведено список чинних і колишніх суддів Суду ЄАВТ:

Ім'я Країна Термін повноважень на поточній посаді
Бйорн Гауґ Норвегія 1994 – 1999
Курт Герндль Австрія 1994 – 1995
Свен Норберґ Швеція 1994 – 1995
Лейф Севон Фінляндія 1994 – 1995
Тор Вільяльмссон Ісландія 1994 – 2002
Ґустав Бигглін Фінляндія 1995
Пер Трессельт Норвегія 2000 – 2005
Торґейр Ерлюґссон Ісландія 2003 – 2011
Генрік Булль Норвегія 2006 – 2011
Карл Бауденбахер Ліхтенштейн 1995 – 2018
Пер Крістіансен Норвегія 2011 – дотепер
Палл Грейнссон Ісландія 2011 – дотепер
Бернд Гаммерманн Ліхтенштейн 2018 – дотепер

Голова

Судді обирають таємним голосуванням одного зі своїх колег Головою Суду на трирічний термін. Голова може бути переобраний. Він або вона керує судовою діяльністю та адміністрацією Суду. Голова розподіляє справи між суддями-доповідачами. Він встановлює дати та графік засідань Суду, головує на слуханнях та нарадах. Голова має повноваження приймати рішення за клопотаннями про застосування тимчасових заходів. Головами Суду ЄАВТ були:

  • Лейф Севон (Фінляндія) 1994
  • Бйорн Гауґ (Норвегія) 1995–1999
  • Тор Вільяльмссон (Ісландія) 2000–2002
  • Карл Бауденбахер (Ліхтенштейн) 2003–2017
  • Палл Грейнссон (Ісландія) 2018 – дотепер

Секретаріат

Суд призначає Секретаря строком на три роки, після чого він може бути перепризначений. Секретар допомагає Суду у процедурних питаннях і є керівником апарату персоналу. Він відповідає за Секретаріат, а також за отримання, передачу та зберігання документів і процесуальних паперів. Секретар також відповідає за архіви та публікації Суду, за його адміністрування, фінансове управління та звітність. Секретар підтримує суддів у виконанні ними офіційних і представницьких функцій. Роботу Суду забезпечують посадові та інші особи, які підпорядковуються Секретарю під керівництвом Голови. Суд самостійно управляє власною інфраструктурою та бюджетом.

Секретарі Суду:

  • Карін Гьокборґ (Швеція), 1994 – 1995
  • Пер Крістіансен (Норвегія), 1995 – 1998
  • Гуннар Сельвік (Норвегія), 1998 – 2001
  • Люсьєн Дедіхен (Норвегія), 2001 – 2004
  • Геннінґ Гарборґ (Норвегія), 2004 – 2007
  • Скулі Магнуссон (Ісландія), 2007 – 2012
  • Ґуннар Сельвік (Норвегія), 2012 – 2018
  • Олафур Йоганнес Ейнарссон (Ісландія), 2018 – дотепер

Юрисдикція

Статут Суду ЄАВТ та його Регламент розроблені за зразком Суду Європейського Союзу. Фізичні особи та суб'єкти господарювання мають широкий доступ до Суду. Суд ЄАВТ, зокрема, компетентний виносити рішення щодо:

  • Позовів, поданих Наглядовим органом ЄАВТ проти держави ЄАВТ за порушення Угоди про ЄЕЗ або Угоди про Наглядовий орган та Суд. Порушенню провадження у Суді ЄАВТ передує попередня процедура, яку проводить Наглядовий орган ЄАВТ, що дає відповідній державі ЄАВТ можливість відповісти на висунуті проти неї скарги. Якщо ця процедура не призводить до припинення порушення державою-членом, Наглядовий орган ЄАВТ може подати позов про порушення права ЄЕЗ до Суду ЄАВТ. Якщо Суд встановлює факт невиконання зобов'язання, відповідна держава ЄАВТ повинна негайно усунути порушення;
  • Позовів щодо вирішення спорів між двома або більше державами ЄАВТ щодо тлумачення чи застосування Угоди про ЄЕЗ, Угоди про Постійний комітет держав ЄАВТ або цієї Угоди;
  • Позовів про скасування актів, поданих державою ЄАВТ, фізичною або юридичною особою проти рішення Наглядового органу ЄАВТ;
  • Позовів про бездіяльність, поданих державою ЄАВТ, фізичною або юридичною особою проти Наглядового органу ЄАВТ. Рішення у справах за прямими позовами є остаточними і обов'язковими, а сторони спору зобов'язані їх виконувати;
  • Крім того, Суд ЄАВТ має юрисдикцію виносити рішення у формі консультативного висновку щодо тлумачення Угоди про ЄЕЗ за запитом національного суду держави ЄЕЗ/ЄАВТ (якщо це не заборонено законодавством цієї держави). Суд, що звернувся із запитом, ухвалює рішення у справі на основі відповіді Суду ЄАВТ. Рішення у формі консультативного висновку не є юридично обов'язковими для національного суду. Однак на практиці вони мають таку ж силу, як і преюдиціальні рішення, винесені Судом Європейського Союзу відповідно до статті 267 Договору про функціонування ЄС (ДФЄС).

Прискорене провадження

У справах за прямими позовами, за заявою позивача або відповідача, Голова може у виняткових випадках прийняти рішення про розгляд справи за прискореною процедурою, відступаючи від Регламенту, коли особлива терміновість справи вимагає від Суду винесення рішення з мінімальною затримкою. Це гарантує пріоритетність справи, щоб Суд міг винести рішення якомога швидше в інтересах правосуддя.

У справах щодо преюдиціальних запитів, на прохання національного суду, Голова може у виняткових випадках ухвалити рішення про застосування прискореного провадження. Як і у випадку прямих позовів, це забезпечує пріоритетний розгляд справи для надання висновку національному суду в найкоротші терміни.

Мета гомогенності

ЄЕЗ базується на двостовповій структурі, де ЄС становить один стовп, а три держави-учасниці ЄАВТ — інший. По суті, Угода про ЄЕЗ поширила єдиний ринок ЄС на держави ЄАВТ, що беруть у ній участь. Тому право ЄЕЗ значною мірою ідентичне праву ЄС. Для забезпечення рівних умов для фізичних осіб і суб'єктів господарювання в обох стовпах, в Угоді про ЄЕЗ та Угоді про Наглядовий орган і Суд закладені спеціальні положення про гомогенність (однорідність). Відповідно до цих правил, Суд ЄАВТ повинен слідувати відповідній прецедентній практиці Суду ЄС щодо положень права Союзу, які за суттю ідентичні положенням права ЄЕЗ, винесеним до дати підписання Угоди про ЄЕЗ (2 травня 1992 року), і належним чином враховувати принципи, закладені у практиці Суду ЄС після цієї дати. Практика Суду ЄАВТ фактично базується на прецедентному праві Суду Європейського Союзу (ЄС). Політично важлива відмінність між старою і новою практикою Суду ЄС на практиці значною мірою знівелювалася. Суд ЄАВТ також посилається на практику Загального Суду Європейського Союзу (ЗС ЄС). Усі три суди ЄЕЗ (Суд ЄС, ЗС ЄС, Суд ЄАВТ) не лише наголошували на необхідності однакового тлумачення права ЄС та ЄЕЗ, але й активно стежили за збереженням цієї однорідності.

Суд ЄАВТ у більшості своїх справ стикався з правовими питаннями, які ще не були (або принаймні не повністю) вирішені Судом ЄС. Угода про ЄЕЗ не містить письмового правила, яке зобов'язувало б Суд ЄС враховувати практику Суду ЄАВТ при тлумаченні права ЄС або ЄЕЗ. Однак на практиці обидва суди Союзу (Суд ЄС та Загальний суд) неодноразово посилалися на практику Суду ЄАВТ. Щодо тлумачення права ЄЕЗ суди Союзу посилалися на рішення Суду ЄАВТ щодо правової природи Угоди про ЄЕЗ, принципу відповідальності держави в праві ЄЕЗ, вільного руху товарів та свободи заснування.

Під час тлумачення права ЄС суди Союзу спиралися на практику Суду ЄАВТ у справах, що стосувалися Директиви «Телебачення без кордонів», Директиви про передачу підприємств, принципу обережності в законодавстві про харчові продукти (див. справу Pedicel нижче), а також критерію вибірковості у праві про державну допомогу. Генеральні адвокати Суду Європейського Союзу також вступали в судовий діалог із Судом ЄАВТ. Зі свого боку, Суд ЄАВТ регулярно посилається на висновки генеральних адвокатів.

Методи тлумачення

Як і Суд ЄС, Суд ЄАВТ під час тлумачення права ЄЕЗ керується не правилами, закладеними в статтях 31 і 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, а методологічними правилами, які зазвичай застосовуються національними верховними та конституційними судами. Особливо важливим є телеологічне (або цільове) тлумачення, хоча нерідко застосовується і динамічне тлумачення. Крім того, у прецедентній практиці Суду ЄАВТ також присутній певний порівняльний аналіз права США та ЄС, як це видно зі справи E-07/13 Creditinfo Lánstraust,[5] де умови повторного використання інформації державного сектору порівнюються з умовами Закону США про свободу інформації 1966 року.

Визначні справи

Дія, верховенство та відповідальність держави

Суд ЄАВТ послідовно дотримується позиції, що положення Угоди про ЄЕЗ спрямовані на захист інтересів фізичних осіб та суб'єктів господарювання на всій території Європейської економічної зони, і що належне функціонування Угоди про ЄЕЗ залежить від можливості цих осіб посилатися на свої права в національних судах держав ЄЕЗ/ЄАВТ.

  • У справі E-1/94 Ravintoloitsijain Liiton Kustannus Oy Restamark[6] Суд ЄАВТ встановив, що з Протоколу 35 випливає, що фізичні особи та суб'єкти господарювання повинні мати право посилатися і вимагати на національному рівні дотримання будь-яких прав, що випливають з положень Угоди про ЄЕЗ (які стали частиною відповідного національного правопорядку), якщо вони є безумовними і достатньо чіткими.
  • У справі E-1/01 Hörður Einarsson v Iceland[7] Суд ЄАВТ ухвалив, що з Преамбули та тексту Протоколу 35 випливає, що зобов'язання, взяті відповідно до цього Протоколу, стосуються норм ЄЕЗ, імплементованих у національне законодавство, які є безумовними та достатньо чіткими.
  • У рішенні у справі E-4/01 Karl K. Karlsson hf. v Iceland[8] Суд ЄАВТ визнав, що із загальної мети Угоди про ЄЕЗ щодо створення динамічного та гомогенного ринку, з наголосу на судовому захисті та забезпеченні прав осіб, а також з принципу ефективності міжнародного публічного права випливає, що національні суди враховуватимуть будь-який відповідний елемент права ЄЕЗ (незалежно від того, імплементований він чи ні) під час тлумачення національного права.
  • Відповідальність держави, згідно з усталеною практикою Суду ЄАВТ, є частиною права ЄЕЗ, тому Договірні Сторони, які порушують первинне або вторинне право ЄЕЗ і тим самим завдають шкоди фізичним особам або суб'єктам господарювання, можуть бути зобов'язані виплатити компенсацію. Суд ЄАВТ ухвалив таке рішення у справі E-9/97 Erla María Sveinbjörnsdóttir v Iceland[9] і підтвердив цю практику у 2002 році у справі Karlsson.

Правова природа Угоди про ЄЕЗ

  • У своєму рішенні у справі Sveinbjörnsdóttir Суд ЄАВТ охарактеризував Угоду про ЄЕЗ як міжнародний договір sui generis, що містить власний окремий правопорядок. Глибина її інтеграції менша, ніж згідно з (на той час) Договором про заснування ЄС, але її сфера дії та мета виходять за межі звичайних угод у рамках міжнародного публічного права. Окремий правопорядок sui generis, створений Угодою про ЄЕЗ, характеризується створенням внутрішнього ринку, захистом прав фізичних осіб та суб'єктів господарювання та інституційною структурою, що забезпечує ефективний нагляд і судовий контроль.
  • Крім того, Суд фактично встановив зобов'язання направляти попередні запити згідно зі статтею 34 Угоди про ЄЕЗ. У справі E-18/11 Irish Bank Resolution Corporation Ltd v Kaupþing hf,[10] він зазначив, що мета створення динамічної та гомогенної Європейської економічної зони може бути досягнута лише в тому випадку, якщо громадяни ЄАВТ і ЄС та суб'єкти господарювання користуються, спираючись на право ЄЕЗ, однаковими правами як у стовпі ЄС, так і в стовпі ЄАВТ в рамках ЄЕЗ.

Основоположні права

  • У справі E-8/97 TV 1000,[11] Суд витлумачив принцип держави-транслятора, що лежить в основі так званої Директиви «Телебачення без кордонів» 89/552/EEC, і послався на свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 ЄКПЛ, а також, щодо обмежень цієї свободи, на знаменне рішення Європейського суду з прав людини у справі Handyside.[12]
  • У справі E-2/02 Bellona,[13] Суд ЄАВТ постановив у контексті позову про визнання недійсним рішення Наглядового органу ЄАВТ (ESA), що схвалювало державну допомогу, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом правової бази ЄЕЗ, який, однак, підпадає під ті умови та обмеження, що випливають з права ЄЕЗ.
  • У справі E-2/03 Ásgeirsson[14] один із відповідачів стверджував, що передача справи до Суду ЄАВТ затягує провадження і порушує статтю 6 Європейської конвенції з прав людини. Суд ЄАВТ постановив, що положення Угоди про ЄЕЗ та процесуальні положення Угоди SCA повинні тлумачитися у світлі основоположних прав.
  • Нещодавні тенденції прецедентної практики Суду ЄС щодо статті 6 ЄКПЛ були підтримані Судом ЄАВТ у справі E-15/10 Posten Norge AS v EFTA Surveillance Authority.[15] Суд залишив чинним рішення ESA про зловживання компанією Norway Post своїм панівним становищем на ринку Норвегії.

Основоположні свободи

  • Справа E-16/11 Icesave[16] широко вважається знаковою справою Суду ЄАВТ, головним чином через її зв'язок з ісландською фінансовою кризою 2008 року та Директивою 94/19/EC про системи гарантування вкладів.
  • У справі E-3/00 Kellogg’s[17] Суд ЄАВТ мав винести рішення щодо сумісності зі статтею 11 Угоди про ЄЕЗ заборони на імпорт і продаж у Норвегії кукурудзяних пластівців Kellogg's, збагачених вітамінами та залізом.
  • У справі E-4/04 Pedicel[18] Суд встановив, що правила щодо охоплення продуктів Угодою про ЄЕЗ означають, що її загальна сфера дії відрізняється від Договорів ЄС щодо сільськогосподарської продукції (зокрема вино не підпадає під дію положень ЄЕЗ про вільний рух товарів).
  • У справі E-1/04 Fokus Bank[19] Суд ЄАВТ визнав, що норвезька система податкових кредитів на дивіденди суперечить статті 40 Угоди про ЄЕЗ.
  • У справі E-2/11 STX Norway Offshore AS and Others[20] Суд надав консультативний висновок щодо тлумачення Директиви 96/71 про відрядження працівників.
  • Справа E-04/09 Inconsult[21] стосувалася критеріїв, яким повинен відповідати вебсайт, щоб вважатися «довговічним носієм інформації» відповідно до Директиви 2002/92/ЄС про страхове посередництво.

Конкурентне право. Взаємодія між конкуренцією та колективними договорами

  • У справі E-8/00 Landsorganisasjonen[22] (відомій як 'LO') Суд ЄАВТ мав надати консультативний висновок щодо того, чи порушила низка норвезьких муніципалітетів положення Базової колективної угоди.
  • Керівні принципи, викладені у справі LO, були підтверджені у справі E-14/15 Holship Norge[23], але з деякими додатковими пунктами, специфічними для цієї справи (щодо звільнення колективних договорів від правил конкуренції ЄЕЗ).

Передача підприємств

  • У справі E-2/96 Ulstein[24] Суд ЄАВТ постановив, що проста послідовність двох контрактів на надання однакових або подібних послуг, як правило, не є достатньою для того, щоб вважатися передачею підприємства згідно з Директивою 77/187/ЄЕС.

Права на торговельні марки

  • У справі E-3/02 Paranova v. Merck[25] Суд відійшов від попереднього критерію Суду ЄС щодо перепакування фармацевтичних препаратів.
  • У справі E-2/97 Mag Instruments[26] Суд ЄАВТ постановив, що держави ЄАВТ мають право обрати міжнародне вичерпання прав на торговельну марку відповідно до Першої директиви про торговельні марки 89/104/ЄЕС.

Інші визначні справи

  • У справі 14/11 DB Schenker I[27] Суд встановив, що мета створення динамічної та гомогенної ЄЕЗ вимагає однорідного тлумачення Правил доступу до документів (RAD).
  • В об'єднаних справах E-3/13 та E-20/13 Fred Olsen[28] щодо правил оподаткування іноземних контрольованих компаній (CFC).
  • У справі E-8/13 Abelia[29] Суд відхилив позов про скасування рішення Наглядового органу ЄАВТ, що стосувався Закону про ПДВ Норвегії.
  • Справа E-26/13 Gunnarsson[30] стосувалася ісландських громадян, що проживали в Данії, та питань оподаткування і права на вільне пересування.
  • Справа E-18/14 Wow Air[31] стосувалася розподілу слотів в аеропортах. Це перша справа, в якій було застосовано прискорене провадження щодо запиту на консультативний висновок.
  • У справі E-5/15 Matja Kumba[32] Суд відповідав на запитання щодо робочого часу (Директива 2003/88/ЄС).
  • У справах E-15/15 та 16/15 Vienna Life and Swiss Life[33] Суд виніс рішення щодо тлумачення Директиви 2002/83/ЄС про страхування життя.
  • У справі E-29/15 Sorpa[34] Суд тлумачив статтю 54 Угоди про ЄЕЗ щодо підприємств публічного права (поводження з відходами в Рейк'явіку).

Примітки

  1. ↑ Frequently asked questions | European Free Trade Association.
  2. ↑ Agreement on the European Economic Area. OJ L 1, 3.1.1994, p. 3.
  3. ↑ Agreement between the EFTA States on the Establishment of a Surveillance Authority and a Court of Justice. OJ L 344, 31.1.1994, p. 3.
  4. ↑ Norway bows to criticism and re-appoints judge for full term. 16 січня 2017.
  5. ↑ E-07/13 Creditinfo Lánstraust hf. v þjóðskrá Íslands og íslenska ríkið [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.]. [2013] EFTA Ct. Rep. 970. Delivered on 16 December 2013.
  6. ↑ E-1/94 Ravintoloitsijain Liiton Kustannus Oy Restamark [Архівовано 2015-02-22 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Tullilautakunta) [1994–1995] EFTA Ct. Rep. 15. Delivered on 16 December 1994.
  7. ↑ E-1/01 Hörður Einarsson v Iceland [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Reykjavík District Court) [2002] EFTA Ct. Rep. 1. Delivered on 22 February 2002.
  8. ↑ E-4/01 Karl K. Karlsson hf. v Iceland [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2002] EFTA Ct. Rep. 240 (Reference for an advisory opinion from the Reykjavík District Court). Delivered on 30 May 2002.
  9. ↑ E-9/97 Erla María Sveinbjörnsdóttir v Iceland [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Reykjavík District Court). [1998] EFTA Ct. Rep. 95. Delivered on 10 December 1998.
  10. ↑ E-18/11 Irish Bank Resolution Corporation Ltd v Kaupþing hf [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Héraðsdómur Reykjavíkur) [2012] EFTA Ct. Rep. 592. delivered on 27 September 2012
  11. ↑ E-08/97 TV 1000 Sverige AB v The Norwegian Government [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Oslo byrett). Delivered on 12 June 1998. [1998] EFTA Court Report, 68.
  12. ↑ Case of Handyside v. the United Kingdom, Application No. 5493/72, Judgment of the European Court of Human Rights. Delivered on 7 December 1976.
  13. ↑ E-02/02 Technologien Bau- und Wirtschaftsberatung GmbH and Bellona Foundation v ESA [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Application for annulment) [2003] EFTA Court Report, 52. Delivered on 19 June 2003.
  14. ↑ E-2/03 Public Prosecutor v Ásgeirsson and others [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Reykjanes District Court) [2003] EFTA Ct. Rep. 185. Delivered on 12 December 2003.
  15. ↑ E-15/10 Posten Norge AS v EFTA Surveillance Authority[недоступне посилання] (Action for annulment of a decision of the EFTA Surveillance Authority) [2012] EFTA Ct. Rep. 246. Delivered on 18 April 2012.
  16. ↑ E-16/11 EFTA Surveillance Authority v Iceland [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (An action against Iceland) [2013] EFTA Ct. Rep. 4. Delivered on 28 January 2013
  17. ↑ E-3/00 EFTA Surveillance Authority v The Kingdom of Norway [Архівовано 2016-11-22 у Wayback Machine.] (Action brought by the EFTA Surveillance Authority against the Kingdom of Norway) [2000-2001] EFTA Ct. Rep. 73. Delivered on 5 April 2001.
  18. ↑ E-04/04 Pedicel AS v Sosial- og helsedirektoratet [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2005] EFTA Ct. Rep. 1. (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Markedsrådet). Delivered on 25 February 2005.
  19. ↑ E-01/04 Fokus Bank ASA v The Norwegian State [Архівовано 2018-11-11 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Frostating lagmannsrett) [2004] EFTA Ct. Rep. 11. Delivered on 23 November 2004.
  20. ↑ E-02/11 STX Norway Offshore AS m.fl. v Staten v/ Tariffnemnda [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Borgarting Lagmannsrett) [2012] EFTA Ct. Rep. 4. Delivered on 23 January 2012.
  21. ↑ E-04/09 Inconsult Anstalt v Finanzmarktaufsicht [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion by the Complaints Commission of the Financial Market Authority (Beschwerdekommission der Finanzmarktaufsicht) in proceedings between Inconsult Anstalt v Finanzmarktaufsicht) [2009-2010] EFTA Ct. Rep. 86 Delivered on 27 January 2010.
  22. ↑ Case E-8/00 Norwegian Federation of Trade Unions and others v Norwegian Association of Local and Regional Authorities and others [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Reference for an advisory opinion from the Labour Court of Norway) [2002] EFTA Ct. Rep. 114. Delivered on 22 March 2002.
  23. ↑ E-14/15 Holship Norge AS v Norsk Transportarbeiderforbund [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by the Supreme Court of Norway, Norges Høyesterett). Delivered on 19 April 2016.
  24. ↑ E-02/96 Jørn Ulstein and Per Otto Røiseng v Asbjørn Møller [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [1995-1996] EFTA Ct. Rep. 65. (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Inderøy herredsrett, the Inderøy County Court). Delivered on 19 December 1996.
  25. ↑ E-03/02 Paranova AS v Merck & Co., Inc. and Others [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Høyesterett) [2003] EFTA Ct. Rep. 101. Delivered on 8 July 2003.
  26. ↑ E-02/97 Mag Instrument Inc. v California Trading Company Norway, Ulsteen [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [1997] EFTA Ct. Rep. 127. (Request for an Advisory Opinion from the EFTA Court by Fredrikstad byrett, Fredrikstad City Court). Delivered on 3 December 1997.
  27. ↑ Case E-14/11 DB Schenker I [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2012] EFTA Ct. Rep. 1178. Delivered on 21 December 2012.
  28. ↑ Joined Cases E-3/13 and E-20/13 Fred Olsen and Others v the Norwegian State[недоступне посилання] [2014] EFTA Ct. Rep. 400. Delivered on 9 July 2014.
  29. ↑ Order of the Court in Case E-8/13 Abelia v EFTA Surveillance Authority [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2014], not yet published. Delivered on 29 August 2014.
  30. ↑ Case E-26/13 Íslenska ríkið v Atli Gunnarsson [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2014] EFTA Ct. Rep. 254. Delivered on 27 June 2014.
  31. ↑ Judgment in Case E-18/14 Wow air ehf. v The Icelandic Competition Authority, Isavia ohf. and Icelandair ehf. [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2014] EFTA Ct. Rep. 1304. Delivered on 10 December 2014.
  32. ↑ Judgment in Case E-5/15, Matja Kumba T M’bye and Others v Stiftelsen Fossumkollektivet [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2015] EFTA Ct. Rep. 674. Delivered on 16 December 2015.
  33. ↑ Judgment in Joined Cases E-15/15 and E-16/15 Franz-Josef Hagedorn v Vienna-Life Lebensversicherung AG Vienna Life Insurance Group and Rainer Armbruster v Swiss Life [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] (Liechtenstein) AG [2016]. Not yet published. Delivered on 10 May 2016.
  34. ↑ Judgment in Case E-29/15 Sorpa bs. v The Icelandic Competition Authority (Samkeppniseftirlitið) [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.] [2016]. Not yet published. Delivered on 22 September 2016.

Подальше читання

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).