Стю Мід
| Стю Мід | |
|---|---|
англ. Stu Mead[1]  | |
| Народився | 18 жовтня 1955 (71 рік) Ватерлоо, Айова, США |
| Країна |  США |
| Діяльність | художник, митець |
| Галузь | малярство і erotic artd[2] |
| Alma mater | Minneapolis College of Art and Designd[1] |
| Знання мов | англійська |
| Роки активності | 1987[1] — тепер. час |
| Напрямок | сюрреалізм[3] |
| Жанр | erotic artd[4][5] |
| Сайт | stumead |
Стю Мід (повне ім'я Стюарт Мід, англ. Stuart Mead; нар. 18 жовтня 1955, Ватерлоо, Айова, США) — художник і графік, що живе та працює в Берліні, Німеччина. Його стиль, натхнений мультиплікаційною образністю та коміксами, викликав суперечливі відгуки у світі мистецтва та суспільстві. Мід відомий фантастичними, сюрреалістичними та відверто сексуальними зображеннями дівчат препубертатного віку. Серед джерел свого натхнення художник називає Бальтюса та Ханса Беллмера. У своїх роботах він досліджує теми становлення особистості, статевої ідентичності та емансипації суспільства.[6]
Життєпис
Ранні роки
Стю Мід народився 18 жовтня 1955 року у Ватерлоо, штат Айова. Від народження він мав артрогрипоз — захворювання, що уражає суглоби та м'язи.[7] За словами Міда, фізичні обмеження, спричинені захворюванням, у дитинстві вплинули на його самооцінку та сприйняття власного тіла.[7]
У середині 1970-х років Мід разом із батьками ненадовго переїхав до Англії. 1977 року він повернувся до США й оселився в Айова-Сіті, де почав жити самостійно.[7] Після повернення до США Мід вивчав мистецтво в Університеті Північної Айови.[8] У ранній період творчості Мід займався сучасним живописом та експериментував з авангардними ідеями.[6] Серед тогочасних джерел свого натхнення він називав творчість Отто Дікса та Джеймса Джойса.[9] Наприкінці 1970-х років Мід уже працював як художник-ілюстратор; зокрема, його роботи публікувалися в журналі The Spirit That Moves Us, що виходив в Айова-Сіті.[10]
Міннеаполіський період
1983 року Мід переїхав до Міннеаполіса, штат Міннесота, де вступив до Міннеаполіського коледжу мистецтв і дизайну. 1987 року він здобув ступінь бакалавра образотворчого мистецтва.[7]
Під час навчання одним із викладачів Міда була письменниця й теоретикиня радикального фемінізму Андреа Дворкін. Коледж у цей період був одним із осередків радикального феміністичного руху, а сформоване в цьому середовищі коло ідей вплинуло на подальше звернення Міда у творчості до тем особистої ідентичності, гендеру та соціальної емансипації.[11][12]
У цей період творчий напрям Міда істотно змінився: від сучасного й авангардного живопису він перейшов до більш провокативної образності, поєднаної з чорним і грайливим гумором. У його роботах з'явилися теми табу, сексуальних фантазій, незвичних візій, бестіальності та скотолозтва, які художник використовував для дослідження заборонених тем і створення тривожних фрейдистських метафор.[6]
Після закінчення коледжу Мід познайомився з художником Френком Гаардом, засновником мистецького фензину Artpolice. Гаард заохочував Міда розвивати новий підхід до власної творчості. Від 1987 року Мід регулярно публікував свої роботи в Artpolice і продовжував співпрацювати з виданням до припинення його виходу 1994 року.[7] 1989 року Мід отримав стипендію Фонду Джерома для художників-початківців Міннесоти.[13]
1991 року Мід разом із Гаардом почав видавати Man Bag — нерегулярний ксерокопійований фензин, зосереджений на сексуальній та провокаційній тематиці. Видання стало для Міда майданчиком для розвитку образів і тем, пов'язаних із сексуальними табу та його фантазіями про неповнолітніх дівчат. За допомогою малюнків і вигаданих листів читачів він свідомо звертався до теми педофілії та її суспільного сприйняття.[7]
1993 року Мід отримав стипендію Фонду Буша, що дала йому можливість здійснити серію поїздок до Європи.[14] Під час цих поїздок він двічі відвідав Берлін. Після того як галерея його знайомого Марка Гіппера відмовилася виставляти роботи Міда, знайомство з Клаусом Туркафом привело художника до співпраці з берлінською галереєю Endart.[15]
1998 року Мід отримав стипендію Фонду Макнайта для митців Міннесоти.[16]
На початку 1990-х років у США посилилися суперечки навколо меж допустимого в мистецтві та застосування законодавства про непристойність. 1994 року художник і автор андеграундних коміксів Майк Даяна був засуджений у Флориді за публікацію та розповсюдження свого фензину Boiled Angel, ставши першим американським художником, засудженим за непристойність.[17]
Творчість Міда в цей період також привертала увагу правоохоронних органів. За свідченням Газі Бараката, фотолабораторія в Міннеаполісі одного разу передала поліції слайди з його роботами. Згодом поліцейський повідомив Міду, що його малюнки не порушують закон, однак ними зацікавилися правоохоронці, які спеціалізувалися на сексуальних злочинах та насильстві над дітьми. Мід звернувся до адвоката; за словами Бараката, той дійшов висновку, що увага поліції була пов'язана саме з тематикою робіт художника.[7]
Берлінський період
Після своєї другої виставки в Берліні 2000 року Мід вирішив залишитися в Європі. За словами художника, це рішення було пов'язане з прагненням зберегти творчу незалежність, уникнути можливих юридичних проблем у США та зменшити витрати. Переїзд не був запланований заздалегідь: більшість його майна, зокрема ранні роботи, залишилася в Міннеаполісі. У наступні роки Мід лише кілька разів повертався до США.[7]
Оселившись у Берліні, Мід продовжив співпрацю з галереєю Endart і став частиною мистецького середовища Кройцберга. У цей період він співпрацював із художником Ренардом Шейбнером та фотографом Томасом Хосером.[7] У Франції Мід продовжив співпрацю з марсельським видавництвом Le Dernier Cri, яке обмеженими накладами видало шість його артбуків, а також перевидало попередні випуски Man Bag.[7]
2004 року Мід взяв участь у груповій виставці When Love Turns to Poison у берлінському Kunstraum Kreuzberg/Bethanien. Під час виставки його картину First Communion було знищено вандалом, який виступав проти змісту роботи.[18]
2008 року персональна виставка Міда в галереї Hyaena у Бербанку, штат Каліфорнія, спричинила суперечки навколо змісту його робіт. Четверо художників, пов'язаних із галереєю, залишили її на знак протесту проти виставки; водночас інші представники місцевої мистецької спільноти підтримали галерею, яка у відповідь організувала групову виставку проти цензури.[19]
2015 року нова суперечка навколо творчості Міда виникла у Франції. Пакіто Боліно, засновник марсельського видавництва Le Dernier Cri, отримував погрози через виставлення робіт Міда та Ренарда Шейбнера.[20]
2016 року видавництво Divus випустило першу ретроспективну монографію, присвячену творчості Міда. 176-сторінкове видання, упорядковане Іваном Мечлом і Ленкою Клодовою, охопило значну частину його живописного доробку.[21]
2019 року в нью-йоркській галереї Fortnight Institute відбулася виставка The Witching Hour, що стала першою персональною виставкою Міда в Нью-Йорку. У супровідному тексті галерея характеризувала його як радикальну постать андеграундного мистецтва та розглядала його творчість у контексті еротичного живопису.[22]
2020 року роботи Міда були представлені в брюссельській галереї Sterput у межах виставкового проєкту Nympha Stumeadiana. Того ж року під цією назвою видавництво E² опублікувало новий артбук художника.[23]
2025 року вийшла книжка Stu Mead: L’Indomptable з текстом французького письменника й мистецтвознавця Ксав'є-Жиля Нере, присвяченим творчості Міда та свободі художнього вираження. Видання було презентоване 24 квітня в галереї Sterput у Брюсселі.[24]
В інтерв'ю Office Magazine 2026 року Мід назвав традиційні народні казки та андеграундні комікси, зокрема творчість Роберта Крамба, важливими впливами на формування своєї художньої мови. Він також підкреслив значення гумору у своїй творчості, порівнюючи бажану реакцію на картину з миттєвою реакцією аудиторії на виступ стендап-коміка. За його словами, метою провокаційної образності є не обурення саме по собі, а безпосередня емоційна реакція глядача.[25]
Творчість
Творчість Міда сформувалася на перетині академічної художньої освіти та андеграундної культури. Мистецтвознавець Баррі Швабскі зазначав, що, попри професійну освіту, Мід здобув значно більшу відомість в андеграундному середовищі, ніж в інституційному мистецькому світі. На відміну від художників, які використовують провокаційну сексуальну образність як засіб для висловлювання про саме мистецтво, Мід, за спостереженням Швабскі, звертається до неї безпосередньо як до предмета своїх робіт.[26]
Формально його живопис характеризується прямолінійними композиціями та м'якою, подекуди рококовою колористикою, що контрастує з провокаційним змістом зображень. Швабскі звертав увагу на одночасну присутність у роботах Міда ніжності й агресії, а також гумору, який варіюється від навмисно грубого до складніших форм чорної та абсурдистської комічності.[26]
Важливе місце у творчому методі Міда посідає казкова та фольклорна образність. Художник зазначав, що особливо значний вплив на нього мали казки братів Грімм та праця Бруно Беттельгайма The Uses of Enchantment, після прочитання якої він почав систематично цікавитися збірками народних казок. Міда приваблює властива таким історіям наративна невизначеність: створюючи образи, він прагне лише натякнути на події, що могли передувати зображеному моменту або статися після нього, залишаючи їх інтерпретацію глядачеві. Серед інших джерел образності художник називає готичну літературу жахів та обкладинки науково-фантастичних pulp-журналів середини XX століття.[27]
У тексті до ретроспективної виставки The Impossible World of Stu Mead 2009 року в лондонському The Horse Hospital творчість Міда описували як поєднання наївної, стилізованої під 1950-ті роки образності з темними й відверто сексуальними сюжетами. Автори виставки пов'язували його роботи з усталеною традицією в мистецтві, відзначаючи спорідненість із творчістю Бальтюса, Генрі Дарґера, зокрема його циклом The Story of the Vivian Girls, in What is Known as the Realms of the Unreal, та скульптурами Мортона Бартлетта. Контраст між зовнішньою невинністю художньої мови та провокаційним змістом вони розглядали як засіб порушення питань про табу, цензуру та межі допустимого в художній репрезентації.[28]
У тексті до видання Stu Mead: L’Indomptable 2025 року Ксав'є-Жиль Нере характеризує манеру Міда як гротескну й таку, що може набувати сатиричного характеру, особливо в роботах на релігійну тематику. Серед джерел його візуальної мови Нере називає карикатури The New Yorker, обкладинки палп-журналів, комікси Роберта Крамба та англійські приморські листівки. На його думку, Мід не пропонує наперед визначеного трактування своїх робіт, натомість використовує спонтанний рисунок і живопис для дослідження уяви без самоцензури.[29]
Окремою рисою живопису Міда є увага до інтер'єрів і побутового простору. Редактори журналу Scenic Views, який присвятив художникові значну частину четвертого випуску, звертали увагу на детальне відтворення ним реальних приміщень, їхніх фактур та предметного середовища. В інтерв'ю для видання Мід пов'язував своє тривале перебування в приміщеннях з артрогрипозом, з яким народився; редактори припускали, що цей досвід міг вплинути на характерне для його робіт докладне зображення домашніх просторів.[30]
Поряд із відверто еротичними роботами Мід працює з портретним живописом. У тексті до виставки Devil's Milk 2008 року берлінська галерея Crystal Ball характеризувала представлені портрети як стримані й чутливо виконані та звертала увагу на свідомий вибір художником моделей як частину послідовного формування власного доробку. Водночас у його еротичних серіях галерея відзначала стилістичні відсилання до гумористичної та еротичної графіки 1950-х років. На думку авторів виставкового тексту, використовуючи цю образність, Мід спонукає глядача критично зіткнутися з власним способом споглядання та виявляє вуаєристичний характер погляду.[31]
Виставки
Індивідуальні виставки
| Рік | Назва виставки | Місце проведення | Місто |
|---|---|---|---|
| 1990 | — | Waterloo Center for the Arts | Ватерлоо, Айова, США |
| 1992 | — | Kiehle Gallery, St. Cloud State University | Сент-Клауд, Міннесота, США |
| 1992 | — | Speedboat Gallery | Сент-Пол, Міннесота, США |
| 1995 | — | Endart | Берлін, Німеччина |
| 1995 | — | Un Regard Moderne | Париж, Франція |
| 1999 | — | Endart | Берлін, Німеччина |
| 2003 | — | Un Regard Moderne | Париж, Франція |
| 2003 | — | Endart | Берлін, Німеччина |
| 2004 | — | Croxhapox | Гент, Бельгія |
| 2005 | — | Endart | Берлін, Німеччина |
| 2005 | — | Vanilla Gallery | Токіо, Японія |
| 2006 | Portraits+ | Videodrom Shop | Берлін, Німеччина |
| 2007 | — | Un Regard Moderne | Париж, Франція |
| 2007 | — | The Museum of Porn in Art | Цюрих, Швейцарія |
| 2008 | — | Hyaena Gallery | Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| 2008 | — | Black Shop | Марсель, Франція |
| 2008 | Devil's Milk | Galerie Crystal Ball | Берлін, Німеччина[32] |
| 2009 | The Impossible World of Stu Mead | The Horse Hospital | Лондон, Велика Британія |
| 2013 | Monster Girls | Galerie Crystal Ball | Берлін, Німеччина |
| 2014 | Stu Mead: Road to Hell | MOHS exhibit | Копенгаген, Данія |
| 2019 | The Witching Hour | Fortnight Institute | Нью-Йорк, США[33] |
Вибрані групові виставки
| Рік | Назва виставки | Місце проведення | Місто |
|---|---|---|---|
| 1987 | Stuart Mead, Shannon Brady, Frank Hoffman | Rifle Sport Alternative Arts | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1992 | Painting at the Nash | Nash Gallery, University of Minnesota | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1992 | Figure 8 | Catherine G. Murphy Gallery, College of St. Catherine | Сент-Пол, Міннесота, США |
| 1992 | Jerome Fellowship Exhibition | Jerome Foundation, College of Art and Design | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1992 | Stu Mead, Dean Lucker | Riflesport Gallery | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1992 | Ferrari, Mead, Morakami | Minneapolis Institute of Art | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1997 | Mary Esch, Frank Gaard, Stuart Mead, Karen Platt | Famine Chorus Gallery | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1997 | Stu Mead / Bruce Tapola | No Name Gallery | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1997 | Three Painters | Space | Сан-Франциско, Каліфорнія, США |
| 1997 | Haunting Images | University of Wisconsin at Eau Claire | О-Клер, Вісконсин, США |
| 1998 | McKnight Fellowship Exhibition | McKnight Foundation | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1998 | — | College of Art and Design | Міннеаполіс, Міннесота, США |
| 1998 | Draw, Stranger, Draw | Plug-In | Вінніпег, Канада |
| 2002 | Xtrabutt | Neurotitan | Берлін, Німеччина |
| 2002 | — | Endart | Берлін, Німеччина |
| 2002 | Girls and Animals | Galerie Katze 5 | Берлін, Німеччина |
| 2003 | Please Don't Make Me Cry | Emily Tsingou Gallery | Лондон, Велика Британія |
| 2003 | Le Dernier Cri: Legendary Publishers of the International Underground | Track 16 Gallery | Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| 2003 | — | Dicksmith Gallery | Лондон, Велика Британія |
| 2004 | When Love Turns to Poison | Kunstraum Kreuzberg/Bethanien | Берлін, Німеччина |
| 2006 | BerlinTendenzen | Institut de Cultura La Capella | Барселона, Іспанія |
| 2006 | Condensed Vanilla | Vanilla Gallery | Токіо, Японія |
| 2006 | Fantasy Circus | Span Art Gallery | Токіо, Японія |
| 2007 | The Powder Room | Track 16 Gallery | Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| 2007 | Le Dernier Cri at Arts Factory | Espace Beaurepaire | Париж, Франція |
| 2008 | Family Jewels | Bongout Showroom | Берлін, Німеччина |
| 2008 | Viva Lolita | Maddox Arts | Лондон, Велика Британія |
| 2008 | Molluskkollektiv | Bongout Showroom | Берлін, Німеччина |
| 2009 | Offentlische Erregung | loop – raum für aktuelle kunst | Берлін, Німеччина |
| 2009 | Family Jewels | Villa Merkel/Bahnwärterhaus | Есслінген, Німеччина |
| 2010 | Hot Summer | Galerie Toxic | Люксембург, Люксембург |
| 2010 | Alchemy of Delusion | Aeroplastics Contemporary | Брюссель, Бельгія |
| 2010 | Re-Mollusk | Bongout | Берлін, Німеччина |
| 2010 | das widerspenstige Fleisch | Galerie Peter Tedden | Дюссельдорф, Німеччина |
| 2011 | — | Art Paris Art Fair | Париж, Франція |
| 2011 | das widerspenstige Fleisch | Märkisches Museum Witten | Віттен, Німеччина |
| 2011 | Stu Mead & Frank Gaard | Le Monte-en-l'air | Париж, Франція |
| 2011 | wir kinder vom ueno zoo | pays des fees | Токіо, Японія |
| 2012 | — | Art Paris Art Fair | Париж, Франція |
| 2012 | Order-Chaos | Galerie Toxic | Люксембург, Люксембург |
| 2016 | Your Light is My Darkness (Part III) | Gerhard Hofland | Амстердам, Нідерланди[34] |
| 2020 | Divines | E² / Sterput | Брюссель, Бельгія[35] |
| 2022 | Welcome to Paradise | Arts Factory | Париж, Франція[36] |
| 2025 | For Jim with Love: Collection of a Storyteller | Bockley Gallery | Міннеаполіс, Міннесота, США[37] |
Публікації
- L'Innocence insatiable: entretien avec Ghazi Barakat. — Париж, Франція : Couvent des Oiseaux, 1995. — 45 с. — 150 прим.
- Stu Mead, Frank Gaard. The Immortal MAN BAG Journal of Art. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 1999. — 140 с. — 1000 прим.
- Stu Mead. Miniput. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2003. — 54 с. — 500 прим.
- Stu Mead. Devil's Milk. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2005. — 40 с. — 500 прим.
- Stu Mead. Krampussy. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2008. — 16 с. — 150 прим.
- Stu Mead. Private Zone: Drawings from Eight Sketchbooks 2001–2007. — Франція : Timeless, 2009. — 176 с. — 400 прим.
- Stu Mead, Frank Gaard. Men Beg. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2011. — 112 с. — 1000 прим.
- Stu Mead. Fentasia. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2012. — 40 с. — 700 прим.
- Stu Mead. Night Train / друк Gfeller + Hellsgård. — Re:Surgo!, 2015.
- Stu Mead, Lenka Klodová, Ivan Mečl. Stu Mead. — Прага, Чехія : Divus, 2016. — 176 с. — 700 прим. — ISBN 978-80-86450-89-6.
- Stu Mead, Frank Gaard. Stu Mead & Frank Gaard: The Immortal Man Bag Journal of Art. — Прага, Чехія : Divus, 2017. — 168 с. — ISBN 978-80-86450-95-7.
- Stu Mead. Nympha Stumeadiana / текст Déline Luca. — Брюссель, Бельгія : Éditions E², 2020. — 28 с. — 150 прим. — ISBN 978-2-930975-21-4.
- Stu Mead. Geek-Whiz. — Марсель, Франція : Le Dernier Cri, 2020.
- Stu Mead. Stu Mead: L'Indomptable / текст Xavier-Gilles Néret; переклад Lucas Faugère. — Брюссель, Бельгія : Éditions OR BOR, 2025. — 24 с. — ISBN 978-2-9603569-0-8.
Примітки
- ↑ а б в https://www.stumead.com/index.php/cv.html
- ↑ Burt E. C. Dictionary of Erotic Artists. Painters, Sculptors, Printmakers, Graphic Designers and Illustrators — Jefferson, London: McFarland & Company, 2010. — ISBN 978-0-7864-4874-6
- ↑ Stu Mead
- ↑ https://www.mutualart.com/Exhibition/Stu-Mead--The-Witching-Hour-/825184B1D7CC4F47
- ↑ https://www.artbook.com/9788086450896.html
- ↑ а б в Ivan Mečl, Lenka Klodová (29 квітня 2016). Stu Mead in London: a new book, a show and the mysterious man behind it. Divus (англ.). Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ а б в г д е ж и к л Ghazi Barakat (2000). The Late Great Aesthetic Taboos. Stu Mead (англ.). Feral House. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead. Facebook (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Sarah Diehl (2004). There is somehow no way out. Stu Mead in conversation with Sarah Diehl. www.stumead.com (англійською) . criminal publisher Berlin. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 01.09.2018.
- ↑ The Spirit That Moves Us - Volume 3, Numbers 1 & 2 - Fall/Winter 77-78. IberLibro (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead. DIVUS (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead. ARTBOOK | D.A.P. (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Jerome Fellowships Past Recipients. Minneapolis College of Art and Design (англ.). 1989. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stuart Mead. Bush Foundation (англ.). 1993. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Shiromi Bedessee (4 квітня 2016). The underground artist: Stu Mead. The Berliner (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Meet the Fellows — Stuart Mead. McKnight Foundation (англ.). 1998. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ CBLDF Case Files — Florida v. Mike Diana. Comic Book Legal Defense Fund (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead (2016). Lenka Klodová; Ivan Mečl (ред.). Stu Mead (англ.). Divus.
- ↑ Doug Harvey (11 вересня 2008). Juxtapalooza. LA Weekly (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Claire Moulène (1 вересня 2015). La Friche Belle de Mai dans la ligne de mire de la fachosphère. Les Inrockuptibles (фр.). Архів оригіналу за 5 вересня 2018. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead. University of Toronto Press Distribution (англ.). 2016. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead: The Witching Hour. MutualArt (англ.). 29 березня 2019. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Een tikje taboe en een beetje maf: kunstgalerij Sterput opnieuw open. BRUZZ (нід.). 23 травня 2020. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead ‘L’indomptable’ 24 Avril–4 Mai 2025 (фр.). 8 квітня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Ella Marciano (8 червня 2026). Stu Mead: the aesthetics of innocence and the viewer who can no longer look away. Office Magazine (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ а б Barry Schwabsky. Stu Mead. Artforum (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ John Martin Tilley (12 квітня 2019). Satanic Panic. Office Magazine (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ The Impossible World of Stu Mead. The Horse Hospital (англ.). 1 жовтня 2009. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead ‘L’indomptable’ 24 Avril–4 Mai 2025. LÖPÇÜK (фр.). 8 квітня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Jeremy Leslie (6 квітня 2023). Scenic Views #4. magCulture (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead – Devil's Milk. Galerie Crystal Ball (англ.). 23 лютого 2008. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead – Devil's Milk. Galerie Crystal Ball (англ.). 23 лютого 2008. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Stu Mead: The Witching Hour. MutualArt (англ.). 29 березня 2019. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Your Light is my Darkness (Part III). MutualArt (англ.). 6 травня 2016. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Nympha Stumeadiana. La Petite Fanzinothèque Belge (фр.). 2020. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ Welcome to Paradise. Arts Factory (фр.). 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
- ↑ For Jim with Love. MPLSART.COM (англ.). 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).