YaChudo

Студинка

Переглядів: 0. Оновлено 30.10.2026.

село Студинка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Новгород-Сіверський район
Тер. громада Новгород-Сіверська міська громада
Код КАТОТТГ UA74060030710028547 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Населення 421
Площа 1,28 км²
Густота населення 328,91 осіб/км²
Поштовий індекс 16082
Телефонний код +380 4658
Географічні дані
Географічні координати 51°50′15″ пн. ш. 33°1′18″ сх. д. / 51.83750° пн. ш. 33.02167° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		134 м
Водойми річка Студенка
Місцева влада
Адреса ради 16000, Україна, Чернігівська обл., м.Новгород-Сіверський, вул. Захисників України, 2
Карта
Студинка. Карта розташування: Україна
Студинка
Студинка
Студинка. Карта розташування: Чернігівська область
Студинка
Студинка
Мапа
Мапа

Студинка — село в Україні, у Новгород-Сіверській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Населення становить 421 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Об'єднанська сільська рада.

Географія

Селом тече річка Студинка (Лоска).

Назва

Назву села Студинка принесли з собою у 1660-х рр. нові переселенці з сіл Студенок та Оболоння нижче по Десні. Вони назвали річку Лоску Студинкою в межах своїх земель по її правому березі, від села Лоски до села Курилівки.

Історія

Студинка вперше згадується в грамоті 1669 р. як «деревня» Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря [1]. Студинка була першим поселенням XVII століття на землях середньовічного починку Новгородського Спаського монастиря Стонки 1551 р. на річці Лоска [2] (нині урочище Попове біля деснянських сінокосів Стонки за селом Курилівкою, за 3 км від Студинки).   

У ревізії Стародубського полку 1723 р. записано, що в «деревне»  Студинка, розташованій при річці Лосці, було 12 грунтових дворів та 9 хат бобилів (безземельних) Новгородського Спаського монастиря [3].

Збереглися сповідальні відомості Миколаївської церкви слободи Лоски за 1739 та 1740 рр., прихожанами якої були студинці [4]. 

За даними Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р.,  «деревня» Студинка стояла на річці Студинке, за 80 верст від полкового міста Стародуба, за 20 верст від сотенного містечка Новгородка. Студинка належала Новгородському Спаському монастирю. У «деревне» Студинка нараховувалося 24 двори та 4 бездворові хати, 232 душі (118  ч., 114 ж.) монастирських підданих посполитих на прізвища: Алєксєєнко, Артьомов, Архипов, Белоколенок, Бойченко (2 дв.), Бусел, Бурий (2 дв.), Васильєв, Деркач, Дорошенко (Дорош) (3 дв.), Гончаров, Губар, Картавий, Коштовний, Литвин, Наумов, Оболонський (2 дв.), Петров, Свириденко, Сисой, Ходик, Юхненко (2 дв.) [5].

У студинців було з худоби: 54 коня, 1 лоша, 10 ялових корів, 21 дійна корова, 14 бичків, 25 телят, 9 овець, 4 кози, 23 свині, 4 поросят.

Ниви студинців були в урочищах: Березняк Береговий, Березняк Круглий, Березняк Поповий, Бір Великий, Борок Курилівський, Боталище, Глинище, Гора За Річкою, Гора За Ставом, Городи, Горожа Бурого, Горожа Оболонського, Груша, Губаров Гай, Дігтярня, Дуб, Дуброва, Кашин Рів, Коворот, Кодинов Кут, Кут, Лиса гора, Між Ставків, Мізинський шлях, Мюскувщина, Наумов Город, Нерушка, Окольниця Велика, Окольниця Мала, Окопи, Осичник, Пески, Понорницький Шлях, Попова Нива, Прищепин Кут, Став, Хундамент, Чащі, Чорна Дуброва,  Яруга. Сінокоси були в урочищах: Березова, Близьке, Вилище, Вирок, Кустне, Накот, Стовпище [5].

Студинський монастирський млин на річці Студинці був о 2-х мучних колах,  річний дохід становив 10 четвертей хліба (1300 кг зерна) [5].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр., «деревня» Студинка Новгородської сотні Стародубського полку перебувала у володінні Новгородського Спаського монастиря, стояла на рівному піщаному місці, в бору, за 3 версти від «деревни» Курилівки, за 1 версту від села Лоски. На річці Лосці була монастирська гребля з млином на 2 кола (колеса). У «деревне» Студинка нараховувалося 40 дворів (49 хат) монастирських посполитих [6].

За даними перепису 1859 р. в казенній «деревне» Студинка Кролевецького повіту нараховувалося 76 дворів, 565 мешканців (280 ч., 285 ж.) [7].

За даними 1883 р. в Студинці нараховувалося вже 109 дворів, 666 мешканців (321 ч., 345 ж.), з них значилося грамотними 28 чоловіків та 3 учні хлопчики. З рогатої худоби було: 6 волів, 70 корів, 21 голова молодняка, 229 коней, 55 лошат, 281 вівця, 211 свиней, 38 кіз. Студинці ходили на поденщину в село Авдіївку, де виробляли дошки по 13 коп. за штуку. Ходили зі своїми харчами, переважно восени по 20 пар робітників. Також декілька студинців наймалися випалювати вапно з крейди в печах вапнярок, що належали двом євреям – Шльомі Бруку в Мізині та Берку Заріцькому в Псярівці. У Студинці був один наймит - чоловік [8].

Пашня студинців займала окремий північно-західний куток земель за ручаєм Густинцем. Грунт цього кутка являв собою суцільний, відчайдушний пісок, що потребував щороку перегною під посіви коноплі. Також студинці мали дві сівозміни з мізинцями на значно кращих сірих грунтах з глинистим підгрунтям, що потребували перегною раз на три роки [8].

Сінокоси студинців знаходилися разом з сінокосами лосківців та сухомлинівців на Сухомлинівському болоті, по берегам річки Лоски в урочищах: Ступник, Вилище, Ваталище та біля озера Красовиця. Також були заливні сінокоси по Десні, найкращі з них на Березовій Гриві за Десною, потім – в низинах, а найгірші сінокоси, низької болотної якості трави йшли під гору. Зайве сіно студинці продавали в Шостку, на пороховий завод, звичайна ціна – 3 руб. за віз [8].

У 1924 р. —  «деревня» Студинка знаходилася за 17 верст від райцентру в Понорниці Глухівської округи, й мала 185 дворів, 987 мешканців, були: 1 школа, 1 народний дім, 1 лікбез, 1 просвіта та 1 хата читальня [9].

У 2013 р. в селі Студинка були кутки – ДОРОШІВКА, КОРОПЕЦЬ, СІЧІВКА, ВИННИКІВКА, НАУМОВКА, ЗАРІЧЧЯ; ставок – СТУДІНСЬКИЙ [10]. Призабулося старе урочище Лиса Гора за 2 версти від Студинки, що значилося в опису Лосківської обителі Новгород-Сіверського Спаського монастиря 1768 р. [5].

12 червня 2020 р., відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Новгород-Сіверської міської громади.[11]

19 липня 2020 р., в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації колишнього Новгород-Сіверського району, село увійшло до новоствореного Новгород-Сіверського району Чернігівської області[12].

Відомі люди

Народилися

Див. також

Примітки

  1. ↑ Сбитнев И. Новгород-Северский. Отечественные записки. Санкт-Петербург, 1828. Т. 34. № 4. (Грамота царя Алексея Михайловича Новгород-Северскому Спаскому монастирю от 11.04.1669 г.). с. 337–346.
  2. ↑ Русіна О. Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю. Український археографічний збірник. Нова серія. Т. 5. Вип. 2. Київ: Наукова думка, 1992. (Грамота 1551 р. московського царя Івана ІV (Грозного) Новгород-Сіверському Спаському монастирю). с. 143.
  3. ↑ Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии: материалы для истории заселения, землевладения и управления. Т. 1. Полк Стародубский. Київ, 1888. с. 218.
  4. ↑ Лоска. Исповедные ведомости, Николаевская церковь 1739–1897. URL: https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.authorId=1362019422. {{cite book}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка); символ зміни рядка в |title= на позиції 149 (довідка)
  5. ↑ а б в г ЦДІАК (Центральний державний історичний архів України), Ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., книга 147. арк. 823 зв., 833-875, 1547-1551.
  6. ↑ Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). Київ, 1931. ХХІ. с. 9.
  7. ↑ Список населенных мест Российской империи. – Т. XLVIII. Черниговская губерния. – СПб., 1866. с. 89.
  8. ↑ а б в Материалы для оценки земельных угодий, собранные Черниговским статистическим отделением при губернской земской управе [Текст]. Т. XV и последний. Кролевецкий уезд: с четырьмя литографированными картами и приложением Подворной переписи 1883 г. и Румянцовской переписи 1767 г. / сост. П. П. Червинский. – Изд. Черниговского губернского земства. – Чернигов: Земская тип., 1887. с. 8-13, 15, 49.
  9. ↑ Список населенных мест Черниговской губернии. Чернигов,1924. с. 72.
  10. ↑ 1. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013 р. с. 138. {{cite book}}: символ горизонтальної табуляції в |title= на позиції 3 (довідка)
  11. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  12. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Посилання


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).