YaChudo

Тудор Степан Йосипович

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олексюк.
Тудор Степан Йосипович
Олексюк Степан Йосипович
Ім'я при народженніСтепан Йосипович Олексюк
ПсевдоТудор
Народився25 серпня 1892
с. Пониква, нині Бродівський район, Львівська область
Помер22 червня 1941 (48 років)
м. Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина→ ЗУНР ЗУНР→ Польща Польща→ СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник
Alma materЛьвівський університет
ЧленствоГорно Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКомуністична партія Західної України Редагувати інформацію у Вікіданих

Степа́н Йо́сипович Ту́дор (справжнє прізвище Олексю́к, 25 серпня 1892, с. Пониква, нині Бродівський район, Львівська область — 22 червня 1941, Львів) — український письменник, публіцист і політичний діяч, філософ (представник Львівсько-Варшавської школи філософії, доктор філософії).

Депутат Українських Народних Зборів Західної України у Львові.

Життєпис

Степан Тудор народився 25 серпня 1892 року у священицькій родині[1]. Змалку пережив матеріальну скруту, раннє заробітчанство. Під час Першої світової війни, 1914 року його, студента першого курсу Львівського університету, мобілізовують до австро-угорської армії. На фронті потрапив у російський полон, унаслідок чого опинився в Наддніпрянській Україні (вчителював у с. Березняки теперішньої Черкаської області).

Повернувшись до Галичини (1923), активно пропагує ідеї марксизму радянського штибу. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1926), працював учителем у Чорткові, але не ужився з владою («комуністичний агітатор»). З 1927 року включився в літературну й політичну боротьбу — зокрема, як один з організаторів журналу «Вікна», органу львівських письменників лівої орієнтації, згодом об'єднаних у спілку «Горно».

Час минав у конфліктах з поліційним управлінням та судовою владою, що притискали журнал «Вікна», співредактором (разом з Василем Бобинським), а згодом і редактором якого був С. Олексюк. Після закриття часопису у 1932 зазнав вигнання до Золочева.

Надгробок С.Олексюка-Тудора на Личаківському кладовищі у Львові

Після 17 вересня 1939 брав участь у розподілі панської землі між селянами. У жовтні — депутат Українських Народних Зборів Західної України у Львові[2].

1939-1941 — у Львові брав участь у створенні та керівництві місцевим відділенням Спілки радянських письменників України.

У день нападу Німеччини на СРСР (22 червня 1941) загинув разом зі своєю дружиною і групою лівих галицьких письменників (Олександр Гаврилюк із дружиною, Францішек-Станіслав Парецький та Зоф'я Харшевська) у Львові від випадкового влучання німецької авіабомби.

Похований на Личаківському цвинтарі, поруч з Олександром Гаврилюком (поле № 84)[3].

Творчість

Друкуватися почав у 1925 році (переважно у лівій пресі). За 16 років літературної діяльності написав понад 70 творів, серед них поезії, оповідання, повісті, нариси, літературно-критичні, філософічні та публіцистичні статті. 

Належав до об'єднання західноукраїнських письменників, які перебували на марксистській та радянофільській платформі «Горно» (Василь Бобинський, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра, Олександр Гаврилюк), члени якого розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.

Книги прози: збірка «Народження» (1929), повість «Молошне божевілля» (1930) та роман «День отця Сойки» (1932—1941), який радянське літературознавство визначало як сатиричну повість‑памфлет, нібито спрямовану проти греко-католицького духівництва в Галичині. Перша частина твору була готова до 1941 року, а друга залишалася незавершеною. Автор ніколи не оприлюднював цілісний роман — після його загибелі було знайдено напівзнищений рукопис першої частини та машинописи її ж (в іншій редакції) і незавершеної другої частини. У радянських виданнях твір подавався в редакційно опрацьованому (компілятивному) вигляді та інтерпретувався переважно в контексті антиклерикальної пропаганди, а не як літературний феномен.[4].

Роман «День отця Сойки» було створено в культурному середовищі міжвоєнного Львова, де активно розвивалися модерністські та авангардистські мистецькі течії. Львів цього періоду був осередком інтелектуальних дискусій і мистецьких експериментів, що сприяло формуванню нових естетичних стратегій в українській прозі. Цей культурний контекст безпосередньо вплинув на стиль і тематику творчості Степана Тудора, де поєднуються соціально-філософська проблематика, модерністські пошуки форми та психологічна глибина зображення.[5]

У «Дні отця Сойки» Тудор створив художньо‑філософський твір складної структури, де події одного дня слугують простором для роздумів про конфлікт між вірою і революційною зміною суспільних устоїв, а центральна дилема постає як вибір між «Богом або комуною». Роман вирізняється елементами внутрішнього монологу та композицією, близькою до романів потоку свідомості, що дало підстави сучасним літературознавцям порівнювати його з романом «Улісс» Джеймса Джойса, зокрема щодо взаємопроникнення свідомого й підсвідомого та використання вставних сюжетних елементів.[6][7][8]

У сучасному літературознавстві «День отця Сойки» розглядають не лише як ідеологічно забарвлений памфлет, а як художньо-філософський роман зі складною багаторівневою структурою. Дослідники відзначають його інтелектуальний характер і побудову, в якій визначальним є не традиційний сюжет, а логіка мислення та світоглядні рефлексії персонажів. У творі поєднано історичні ретроспекції, внутрішні монологи, діалоги, полілоги та вставні новели, що створює поліфонічну оповідь і формує цілісний культурно-філософський дискурс у межах української прози XX століття.[9][10]

Цікаво, що кілька вступних сторінок «Дня отця Сойки» Тудор опублікував в альманасі «Поцейбіч» (1934), який став своєрідним маніфестом колишніх членів літературної групи «Горно» проти нової сталінської політики в УРСР. Тверді комуністи Петро Козланюк та Ярослав Галан у своїй манері затаврували це видання: «Альманах „Поцейбіч“ випустили шахрайством замасковані націоналісти, щоб під маскою горнівської ідеології… пройти в робітничо-селянськї ряди на зах.-українських землях з метою дворушництва й націонал-фашистського шкідництва», «…згаданий „альманах“ є ділом агентів Коновальця, які ще за існування „Вікон“ усіма засобами намагалися саботажувати роботу „Горна“ й звести її в болото українського націоналізму»[1].

Під керівництвом засновника Львівсько-Варшавської філософської школи Казімежа Твардовського Степан Тудор оприлюднив низку філософських праць, зокрема докторську дисертацію «Про так зване спостережувальне судження. Дослідження з психології пізнання» (захищена у 1932 році)[11].

Дослідження творчості

«Історія української літератури XX століття». Книга перша. За редакцією В.Дончика:

«Творчість цього письменника — одне з яскравих свідчень суперечності між талантом та служінням ідеї, котра стає добровільним переконанням і упокорює талант, робить його інструментом не так мистецтва, як політики»[11].

Професор Микола Ільницький:

«Це був дуже освічений і дуже талановитий чоловік… Його статті, новели, роман — це дуже талановиті речі… Він друкував дуже хороші статті про Антонича… Він має заслуги перед літературою. Щодо антицерковної діяльності, йому справді закидають роман „День отця Сойки“. Але це перший роман внутрішнього монологу. З художньої точки зору — це високовартісний роман… Тудор був дуже начитаною людиною, цікавився не лише марксистською філософією, але і поглядами Рассела, Ніцше, дотримувався позитивістських поглядів»[1].

Пам'ять

У радянський період у селі Пониква на батьківщині Степана Тудора діяли колгосп його імені та меморіальний музей письменника, а у 1972 році встановлено пам’ятник на його честь (скульптор — Дмитро Крвавич)[12][13].

У 1962 році встановлено меморіальну таблицю на будинку № 4 на вулиці Львівській у Золочеві, де письменник мешкав у 1931—1939 роках[14]. Демонтовано 12 серпня 2022 року.

22 червня 1971 року (у 30-ту річницю загибелі письменника) встановили меморіальну таблицю на будинку по вул. Жовтневій, 48 у Львові, біля якого С. Олексюк-Тудор загинув (скульптор В. Липовий)[15]. Демонтовано.

6 січня 1980 р. на площі Домбровського у Львові був встановлений пам’ятник Степану Тудору за проєктом скульптора Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича[16]. Демонтований 7 вересня 2016 року[17].

На честь С. Тудора названо ряд вулиць у населених пунктах України:

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2012 року, 25 серпня 2012 року на загальнодержавному рівні відзначалась 120-та річниця з дня народження Степана Тудора[18].

Меморіальна таблиця, встановлена на місці загибелі С. Тудора й О. Гаврилюка (демонтовано)

Демонтаж дошки у Львові

У квітні 2014 року в Львові розгорівся скандал із закриттям магазином квітів «Бон Бутон» меморіальної таблиці на честь С. Тудора на місці гибелі останнього в 1941 році. Магазин, розташований за адресою вул. Дорошенка, 48, повісив рекламний банер поверх меморіальної дошки, встановленої на будинку. Після реакції місцевих органів охорони культурного середовища, рекламу було демонтовано. Як пояснили такий випадок власники магазину, вони були змушені вдатись до такого кроку у зв'язку із частими випадками антикомуністичних акцій. Цей випадок викликав відповідну реакцію у львівському соціумі та поновив інтерес до особи С. Тудора[19].

На виконання розпорядження міського голови від 19 лютого 2016 «Про виконання Закону України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки“ у м. Львові» працівники Галицької районної адміністрації м. Львова меморіальну таблицю демонтували 25 травня того ж року близько 12.00. Згаданим розпорядженням міського голови було передбачено, що артефакт мав бути переданий до Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору»[20].

Демонтаж пам'ятника у Львові

Демонтований нині пам'ятник Степанові Тудору на площі Маланюка у Львові
Зовнішні зображення
Пам'ятник Степану Тудору у 1980-ті роки. Джерело: Центр міської історії
Пам'ятник Степану Тудору у 2000-х роках. Джерело: Універсальний львівський довідник Dlab.com.ua
Пам'ятник Степану Тудору напередодні демонтажу. Джерело: Радіо Свобода

9 травня 2016 року на площі Євгена Маланюка близько 40 активістів громадських організацій «Білі Горвати», «Сокіл», ЦК «Азов» та батальйону «ОУН» намагалися знести пам'ятник Степанові Тудору[21]. Спецпідрозділ міліції без попередження жорстоко розігнав активістів, побивши їх гумовими кийками. Кілька потерпілих із забоями та закритими травмами звернулись до лікарні[22][11].

За фактом групового хуліганства та спроби знести пам'ятник Тудору поліція відкрила провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 296 КК України.

Для вирішення долі пам'ятника у Львівській міській раді створили робочу групу з представників міськради, громадських діячів, активістів і науковців. Зі слів одного з учасників робочої групи, історика Романа Шуста, рішення комісії було майже одностайним, аргументи були схожими: пам'ятник на своєму первісному місці «не пасує з кількох причин. По-перше, це площа Маланюка, а з Тудором це дві протилежні особистості. По-друге, твори Тудора є дуже контраверсійними для різних груп. Такі гострі суперечки можуть призвести до знищення пам'ятника. А пам'ятник роботи Крвавича заслуговує на те, щоби бути збереженим»[17].

Робоча група визнала за доцільне передати пам'ятник в один із музеїв Львова як музейний експонат. Голова робочої групи, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко заявила, що «Львівська галерея мистецтв чи Національний музей імені Андрея Шептицького із радістю візьмуть пам'ятник, оскільки його створив відомий скульптор Дмитро Крвавич»[23].

7 вересня 2016 року пам'ятник Тудору було демонтовано. Після демонтажу його передали до Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького[24][17].

Насправді особа Тудора під закон про декомунізацію формально не підпадала, що підтвердили і в Українському інституті національної пам'яті (він не обіймав керівних посад, не причетний до встановлення радянської влади на території України і не був працівником органів державної безпеки)[17].

Електронна бібліотека творів

  • Червоний усміх [«Вікна», 1927, №2, с.1–5]. — Електронна публікація: Тудор, Степан (17 травня 2016). Червоний усміх. Zbruc.eu. Архів оригіналу за 3 березня 2026.
  • Про помилки в шкільних письмових роботах з української мови. Спроба аналізу і психолого‑класифікації (Степан Олексюк (Степан Тудор), лекція‑реферат на засіданні психологічної секції Польського філософського т-ва, 4 червня 1927 року; із книги: Іваник С. «Степан Олексюк — учень Казимежа Твардовського», Львів, 2012, с.35–36). — Електронна публікація: Тудор, Степан. Спроба аналізу помилок. Zbruc.eu. Архів оригіналу за 3 березня 2026.
  • Мати (Поліський примітив) [«Вікна», 1928, №4, с.3–7; передрук на Zbruc.eu, 12.06.2016]. — Електронна публікація: Тудор, Степан (12 червня 2016). Мати (Поліський примітив). Zbruc.eu. Архів оригіналу за 3 березня 2026.
  • Молошне божевілля [«Вікна», 1930, №1, с.7–31; №2, с.5–21; №3, с.7–39]. — Електронна публікація: Тудор, Степан (4 червня 2016). Молошне божевілля. Zbruc.eu. Архів оригіналу за 3 березня 2026.
  • O spotkaniach z książkami [«Sygnały», 1939, N69, 15.05; N70, 1.06; переклад з польської]. — Електронна публікація: Тудор, Степан (25 серпня 2017). Про зустрічі з книжками. Zbruc.eu. Архів оригіналу за 3 березня 2026.

Бібліографія радянських видань

Російськомовне видання «Дня отця Сойки» (1950)

Переклади іншими мовами

Російською мовою

  • Тудор Степан. День отца Сойки. Львів : Вільна Україна, 1950 — 271 с. Пер. з укр. В. Тарсиса.
  • Тудор Степан. День отца Сойки. Москва : Художественная литература, 1971 — 352 с. Пер. з укр. Б. Яковлева. Каталог ЛОУНБ
  • Тудор Степан. День отца Сойки. Москва : Художественная литература, 1982 — 336 с. Пер. з укр. Б. Яковлева.

Примітки

  1. ↑ а б в Мирослава Іваник. Совок львівської декомунізації // Zbruch, 09.06.2016. Архів оригіналу за 19 червня 2016. Процитовано 13 червня 2016.
  2. ↑ Степана Тудора декомунізували? - ilvivyanyn.com. ilvivyanyn.com (укр.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021.
  3. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 456. — ISBN 966-8955-00-5.
  4. ↑ Голик, Роман (2023). Традиція і модернізація: постаті, коди й практики в західноукраїнській літературній та культурній пам’яті (розділ колективної монографії *Модернізм в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття: пам’ять, коди, практики*, Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2023 — С. 133). Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (укр.). Архів оригіналу за 2 березня 2026. Процитовано 2 березня 2026.
  5. ↑ Голик, Роман (2023). Традиція і модернізація: постаті, коди й практики в західноукраїнській літературній та культурній пам’яті (розділ колективної монографії *Модернізм в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття: пам’ять, коди, практики*, Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2023). Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (укр.). Архів оригіналу за 2 березня 2026. Процитовано 2 березня 2026.
  6. ↑ Творчість Степана Тудора. Електронна бібліотека класичної української літератури (укр.). Процитовано 2 березня 2026.
  7. ↑ Федорів, Уляна (26 вересня 2016). Демонтувати не можна залишити: випадок Степана Тудора. Ua Moderna (укр.). Архів оригіналу за 2 березня 2026. Процитовано 2 березня 2026.
  8. ↑ Федорів, Уляна (2018). Поколіннєвий досвід перепрочитання: Степан Тудор. Вісник Львівського національного університету. Серія філологічна (укр.). 67 (1): 58. Процитовано 2 березня 2026.
  9. ↑ «Творчість Степана Тудора». Сучасний літературознавчий погляд на роман «День отця Сойки». Електронна бібліотека класичної української літератури (укр.). Процитовано 2 березня 2026.
  10. ↑ Голик, Роман (2023). Традиція і модернізація: постаті, коди й практики в західноукраїнській літературній та культурній пам’яті. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (укр.). Архів оригіналу за 2 березня 2026. Процитовано 2 березня 2026.
  11. ↑ а б в Базюк, Тарас (14 травня 2016). Вірус Тудора. Zbruch. Архів оригіналу за 18 червня 2016. Процитовано 13 червня 2016.
  12. ↑ Стрільчук, Василь. ПОНИКВА: ПОДОРОЖ КРІЗЬ ЧАС (укр.). Бродівський історико-краєзнавчий музей. Архів оригіналу за 4 березня 2026.
  13. ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР, 1987.
  14. ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог–справочник / АН УССР. Ин-т истории; Украинское общество охраны памятников истории и культуры; Редкол.: П. Т. Тронько (гл. ред.) и др. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 328. (рос.)
  15. ↑ З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 158.
  16. ↑ Пам’ятник Степану Тудору. Фотографії старого Львова (укр.). 17 жовтня 2011. Архів оригіналу за 4 березня 2026.
  17. ↑ а б в г Leopolis (17 квітня 2018). 8 радянських пам’ятників Львова, які уже не існують. lviv1256.com (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2026. Процитовано 3 березня 2026.
  18. ↑ Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 120-річчя з дня народження С. Й. Тудора». Архів оригіналу за 9 вересня 2018. Процитовано 14 червня 2014.
  19. ↑ Власники магазину Львові закрили меморіальну дошку письменникам. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 14 червня 2014. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
  20. ↑ В рамках декомунізації демонтовано меморіальну дошку на вул. Дорошенка // Zbruch, 25.05.2016. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 13 червня 2016.
  21. ↑ Zaxid.net. Праворадикали спробували знести пам’ятник Тудору у центрі Львова. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 10 травня 2016. Процитовано 10 травня 2016.
  22. ↑ У Львові намагались знести пам'ятник письменнику Тудору: є постраждалі // Громадське радіо. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  23. ↑ Галечик, Володимир (25 травня 2016). Памятник Тудору у Львові хочуть «переселити» у музей. Архів оригіналу за 3 березня 2026. Процитовано 4 березня 2026.
  24. ↑ У Львові демонтували пам'ятник радянському письменнику Тудору. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).