YaChudo

Стаття-список

Переглядів: 0. Оновлено 01.11.2026.

Стаття-список (англ. Listicle) — новий жанр інформаційно-розважальної журналістики, що використовується як композиційний принцип організації тексту у вигляді нумерованого списку, що майже обов'язково відбивається в заголовку: "Десять причин поїхати в Карпати, «Вісім причин почати редагувати Вікіпедію» тощо. Статті-списки широко використовуються в Інтернет-журналах, модній та глянцевій журналістиці, а також у рекламних та прикладних інформаційних текстах (путівників, інформаційних брошурах тощо). Прототипами статей-списків можна вважати правила та приписи, а також історичні тексти: «10 заповідей», «Заповіді блаженства», «95 тез Мартіна Лютера» та ін.).

Різновиди

Ранжована стаття-список

Порядок перерахування пунктів в такій статті-списку відображає ієрархію включених в нього пунктів і передбачає оціночну шкалу: «10 найкращих готелів Донбасу», «Три найкращих виконавця поп-року усіх часів»). Принцип подачі об'єктів в списку може бути як низхідним, так і (частіше) висхідним, з розташуванням найзначнішого пункту в самому кінці списку.

Тематична стаття-список

У тематичній статті-списку порядок не відіграє значної ролі, проте пункти всередині списку можуть бути тематично впорядковані, наприклад так: «10 місць, які треба відвідати в Празі». У тематичні мікрогрупи можуть бути об'єднані музеї, фільми, архітектурні об'єкти, кафе і ресторани та ін.

Стаття-список з довільним порядком

В організації списку немає очевидної домінантної логіки, а всі елементи мають приблизно однакову значимість.

Історія

Алекс Джонсон, пишучи для The Independent, припустив, що промова сера Джона Лаббока 1886 року, в якій він надав список зі 100 книг, "які в цілому, можливо, найкраще варто прочитати", була ранньою формою лістингу, і що Лаббока слід вважати "хрещеним батьком" цього формату.[1] Стівен Пул припустив, що списки літератури мають літературних попередників, таких як "Аналітична мова Джона Вілкінса" Хорхе Луїса Борхеса. Він також порівнює його з більш високохудожніми версіями, такими як "Нескінченність списків" Умберто Еко, книгою, що повністю складається зі списків.[2] У 2009 році пости у форматі "25 випадкових речей про мене" стали інтернет-мемом, що розпочався у Facebook, але поширився на всю мережу і привернув значну увагу ЗМІ.[3]

Примітки

  1. ↑ Meet Sir John Lubbock, Godfather of the must-read listicle. The Independent (англ.). 24 квітня 2018. Процитовано 22 грудня 2021.
  2. ↑ Poole, Steven (12 листопада 2013). Top nine things you need to know about 'listicles'. The Guardian.
  3. ↑ Taylor, Marisa (10 лютого 2009). Facebook Mystery: Who Created '25 Random Things About Me'?. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 24 вересня 2012. Процитовано 31 січня 2013.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).