YaChudo

Темрюк (Маріупольський район)

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Темрюк (значення).
село Темрюк
Герб
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Маріупольський район
Тер. громада Микільська селищна громада
Код КАТОТТГ UA14140070220087857 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1807 рік
Колишня назва Старченкове
Населення 2016[1]
Села-побратими Село Гусарка Запорізька область
Географічні дані
Географічні координати 47°16′8″ пн. ш. 36°58′29″ сх. д. / 47.26889° пн. ш. 36.97472° сх. д.
Місцева влада
Адреса ради 87000, Донецька обл., Маріупольський р-н, с-ще Микільське, вул. Пушкіна, 94
Вебсторінка https://gromada.info/gromada/nikolska/ Сайт Нікольскої громади
Карта
Темрюк. Карта розташування: Україна
Темрюк
Темрюк
Темрюк. Карта розташування: Донецька область
Темрюк
Темрюк
Мапа
Мапа

CMNS: Темрюк у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Темрю́к (у 1948 — 2016 — Старченкове[2]) — село Микільської селищної громади Маріупольського району Донецької області України.

Загальні відомості

Відстань до районного центру становить близько 55 км автошляхом Т 0803. Відстань до залізничної станції Розівка степовим шляхом становить 12 км. Селом протікає річка Темрюк, що й дало (повернуту) сучасну назву селу. Населення — 2 016 чоловік (2001).

Колишню назву населений пункт отримав на честь уродженця села Василя Старченка — радянського державного і громадського діяча.

Село межує із землями Пологівського району Запорізької області.

Історія

Свято-Іллінський храм

Село Темрюк було засноване на початку ХІХ ст. збіглими селянами із Західної України. Продовж 19 століття село активно заселяли різні переселенці як з губернь Полтавської, Чернігівської, Смоленської, Орловської, Віленської та інших губерній Російської імперії. [1]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Темрюк Олександрівського повіту Катеринославської губернії мешкало 3105 осіб (1559 чоловічої статі та 1546 — жіночої), налічувалось 425 дворових господарств, існувала православна церква. Значну кількість селен складали росіяни[3].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Темрюк, центрі Темрюцької волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії, мешкало 4347 осіб, налічувалось 566 дворових господарств, існували православна церква, школа й 3 лавки[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6361 особи (3180 чоловічої статі та 3181 — жіночої), з яких 6189 — православної віри[5].

У 1908 році в селі мешкало 7501 особа (3815 чоловічої статі та 3686 — жіночої), налічувалось 1128 дворових господарства[6].

Радянська окупація встановлена у січні 1918 року.

Навесні того ж року створено Темрюцький революційний загін, командиром якого став В. М. Писаревський. Темрюцький загін приєднався до загону Давидова і вів бої на території Маріупольського повіту.

У наказі № 565 від 8 червня 1921 року по військам Харківського військового округу вказано що Темрюк є опорним пунктом РПАУ Махно.[джерело?]

У 1922 році створена комуна імені Карла Маркса.

600 місцевих жителів билися на фронтах радянсько-німецької війни, з них 367 загинули, 196 нагороджені орденами і медалями. У селі встановлені два пам'ятники і монумент Слави на честь воїнів, загиблих в роки війни, а також погруддя Героя Радянського Союзу С. П. Машковского.

Населення

За даними перепису 2001 року населення села становило 2016 осіб, із них 21,63 % зазначили рідною мову українську та 78,37 %— російську[7].

Економіка

Станом на 1970 рік в селі мешкала 2 451 особа і було 1 015 дворів. На території села розташовувалися центральні садиби колгоспів «Росія» та імені Фрунзе. За господарством «Росія» були закріплені 6 179 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 5 159 га орних земель. Були розвинені тваринництво і рослинництво. Господарство спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби. За колгоспом ім. Фрунзе були закріплені 4 045 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3 292 га орних земель. Це було багатогалузеве господарство з розвинутими рослинництвом і тваринництвом.

Соціальна сфера

Темрюцька ЗОШ І-ІІІ ступенів

У селі діяли середня школа, будинок культури на 450 місць і клуб на 230 місць, музей історії села Темрюк, бібліотека з книжковим фондом 9,7 тисяч примірників, лікарня на 35 ліжок, поліклініка, аптека, чотири дитячих садки та ясел на 135 місць, пошта, ощадкаса, дев'ять магазинів, три їдальні.

У селі діє Старченківський сільський центр культури і спорту. У СЦКС працює 21 клубне формування, в тому числі діють 4 народні аматорські колективи: ВІА «Апрель», вокальний ансамбль «Надежда», ТЕМ «Провінція», зразковий гурт «РесТем»[8]

Природно-заповідний фонд

Поблизу села розташований регіональний ландшафтний парк «Половецький степ» та ландшафтний заказник місцевого значення Бесташ.

Цікаві факти про село Темрюк :

  1. У часи Російської імперії у селі Темрюк німецький природодослідник, академік Йоганн-Антон Гільденштедт знайшов – 30 екземплярів кам’яних скульптур, це вважалося рекордом, адже Темрюк обігнав за кількістю скульптур сусідні села, наприклад: у сусідньому селі Білоцерковці їх було 27, у Царекостянтинівці (нині Кам'янка) – 7 (два останні села знаходяться у Пологівському районі Запорізької області). Отже, кам’яні скульптури з Темрюка могли потрапити до колекції Анадольського степового лісництва, в якій на початку 70-х років ХХ сторіччя нараховувалося 27 статуй. Другим місцем їх можливого зберігання може бути Одеса, в краєзнавчому музеї цього міста на даний час налічується 30 скульптур. Ще кам’яні скульптури потрапили й до зібрань Маріупольського та Микільського краєзнавчих музеїв. Дві скульптури з Темрюка у 70-х роках ХХ ст. вивіз на центральну садибу Українського степового природного заповідника НАН України. Наукова саття "СЛІДАМИ КАМ’ЯНИХ СКУЛЬПТУР ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я сторінки 308-312"[2]

Галерея

Свято-Іллінський храм
Двір школи
Музей історії села Темрюк
Ставок
Амбулаторія

Відомі люди

У селі народились:

Примітки

  1. ↑ http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Перепис населення 2001 року
  2. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 2.8.1948 «Про увіковічення пам'яті Заступника Голови Ради Міністрів Української РСР В. Ф. Старченка»
  3. ↑ Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с.(поз. 598) (рос. дореф.)
  4. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — с. 30 (рос. дореф.)
  5. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-63. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  6. ↑ рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Маріупольскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 29-1)
  7. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 березня 2016. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Володарська райрада. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 19 березня 2016. [Архівовано 2016-03-16 у Wayback Machine.]

Література


Донецька область Це незавершена стаття з географії Донецької області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).