Старуня

село Старуня
Вид на село з траси, квітень 2008 року
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26040030160082189
Основні дані
Перша згадка	1378
Населення	1954
Площа	14 км²
Густота населення	139,57 осіб/км²
Поштовий індекс	77763[1]
Географічні дані
Географічні координати	48°42′38″ пн. ш. 24°29′29″ сх. д. / 48.71056° пн. ш. 24.49139° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	392 м[2]
Водойми	річка Лукавець
Відстань до обласного центру	32 км[3]
Відстань до районного центру	14 км[3]
Найближча залізнична станція	Тарновиця
Відстань до залізничної станції	18 км
Місцева влада
Адреса ради	77701, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н., с-ще Богородчани, вул. Шевченка, 66
Карта
Старуня
Старуня
Мапа
Старуня у Вікісховищі

Стару́ня — село в Україні, у Богородчанській селищній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Село Старуня розташоване в передгір'ї Горганів, за 32 км від обласного та районного центру — міста Івано-Франківська та за 14 км від центру громади, що проходить автомобільними шляхами місцевого значень. Відстань до найближчої залізничної станції Тарновиця становить 18 км^[3].

Старунські землі загалом багаті на природні копалини. Окрім озокериту, сірки, мінеральних вод, калійної солі, тут давно видобувають нафту.

У селі є соляна криниця, глибина якої сягає приблизно 20 метрів, а концентрація солі у воді становить 70 ‰. У такому середовищі ніщо не виживе. Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл.

За часів Польщі у Старуні сіллю лікували хвороби опорно-рухового апарату.

Є інформація, що в радянські часи в околицях Старуні знайдено родовище уранових руд. В усякому разі, ця місцевість характеризується унікальним для Прикарпаття радіаційним фоном (за неофіційними даними, може сягати до 60 мікрорентген на годину і вище), що зумовлено виявленим тут радоном та відкладами солей важких металів. На думку вчених, це місце за своєю геологічною природою не має аналогів в Європі. Саме тому Старуня є місцем «паломництва» багатьох науковців з України й з-за кордону.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 1954 особи^[4].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[4]:

На території села знайдено 17 давніх людських поселень, які датуються VII—V тисячоліттям до нашої ери, а також фрагменти кераміки та кам'яні вироби. На думку вчених, саме наявність сировини для виготовлення знарядь праці, сприятливий клімат, водні ресурси, багата фауна і рослинність привабили давню людину в цю місцевість.

Перша письмова згадка походить з грамоти 1378 року, коли князь опольський Володислав подарував село за вірну службу Некрі. Ось як подано цю інформацію у книзі «Грамоти XIV ст. Пам'ятки української мови»^[5]:

«Узрѣвши есми на вѣрную службу Драгумиру и на Некрину, дали есми имь двѣ селѣ на имя село Старуня, а другеє село Новое, а тая села лежать в Галицкой волости, на Малой Быстрици…».

Королівська люстрація 1565 року в селі зафіксувала імена і прізвища двох власників стад худоби^[6].

За версією деяких істориків, саме у Старуні опришки Олекси Довбуша заховали скарби, здобуті у Богородчанському замку. З кінця XIX століття в Старуні діяла шахта озокериту.

В Старуні діють три храми та Відпустовий центр Блаженного Симеона Лукача Української греко-католицької церкви:

• Матірна церква Святої Параскеви П'ятниці — дерев'яний храм, збудований у 1908 році на місці давнішої, яка походила щонайпізніше з XVIII століття. Можливо, була ще давніша церква, про яку згадується в документах другої половини XVI століття. Під час першої світової війни, у 1915 році, церква була спалена. Замість неї у 1924—1927 роках громада збудувала нову церкву з дерева, яку освятили у 1931 році. Тривалий час храм був головним молитовним місцем для вірних села Старуні та Ластівців. На церковному подвір'ї у 1991 році постав бронзовий пам'ятник Блаженному Симеону Лукачу, зведений за кошт громади села. Тепер адміністратором парафії є о. Іван Херманчук. Йому допомагає довголітній парох отець-емерит Ярослав Дирів^[7].
• Дочірня церква Святих апостолів Петра і Павла (Красна) — мурований храм, збудований у 2002—2006 роках. Освячена 12 липня 2006 року. З 2011 року парохом на парафії є о. Ярослав Середюк. Великою цінністю церкви є ікона о. Симеона Лукача з частинкою мощів Блаженного, виконана у 2011 році майстринею Оленою Кондратів з села Радча на прохання церковної громади. При церкві діють молитовні спільноти «Матері в молитві» та «Матері Божої Неустанної помочі», «Апостольство Доброї Смерті» та «Маргаритка»^[7].
  У 2017—2018 роках на подвір'ї храму Святих апостолів Петра і Павла збудований Музей «Блаженного Священномученика Симеона Лукача та підпільної УГКЦ» за прототипом родинної хати блаженного Симеона, яка, на жаль, не збереглася до наших днів. Будинок музею побудований у формі типової для Старуні хати початку XX століття. Він — дерев'яний і після входу в «сіни» розділений на дві кімнати. Справа розміщені речі, які були у вжитку в людей того періоду. Серед цікавинок, які тут представлені, можна побачити особисте взуття владики Симеона та декілька речей його гардеробу. Окрім того, тут також є чимало предметів побуту блаженного. У залі ліворуч представлені безпосередньо речі блаженного Симеона — особисті та ті, що він використовував для богослужінь (фелони, епитрахилі, богослужбовий посуд, який використовував Владика, здійснюючи свою підпільну душпастирську опіку над вірянами. Тут можна також побачити тексти Божественної Літургії, молитовники та різні катехитичні повчання, які Владика Симеон писав від руки. Щобільше, завдяки прекрасному каліграфічному почерку, під час підпілля з цих книг користало чимало вірних та духовенство^[8]. 29 квітня 2018 року, після завершення спільної молитви, на церковному подвір'ї відбулося освячення музею, який відкрив Отець і Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав^[7].
• Дочірня церква Вознесіння Господнього (Воротищі) — мурований храм, збудований у 2010—2013 роках на місці давнішої дерев'яної церкви 1920—1930-х років. Освячена 22 вересня 2013 року. При церкві діють молитовне братство «Жива вервиця» та молитовна спільнота «Матері в молитві». Парохом на парафії є о. Василь Гоголь^[7].
• Історія відпустового центру Блаженного Симеона Лукача розпочалася у 2012 році з перенесення часточки мощей блаженного Симеона до храму Святих апостолів Петра і Павла. Так, 13 січня 2012 року з Архікатедрального собору святого Юра, що у Львові було урочисто перенесено часточку мощей блаженного священномученика Симеона Лукача для прилюдного вшанування у рідному селі. Вшанування блаженного цілий рік відбувалося лише у першу суботу місяця. У 2013 році розпочалася нова молитовна ініціатива, що тривала понад рік, в рамках якої ікона блаженного «мандрувала» по домівках місцевих людей^[7].
  З ініціативи місцевих мешканців у селі, при парафії Святих апостолів Петра і Павла, у 2018 році постав Центр паломника «Симеон Лукач». 27 вересня 2020 року, з моменту відкриття Хресної Дороги, Курія Івано-Франківської архієпархії, з благословення Митрополита Івано-Франківського Володимира, розпочала працю над тим, щоб отримати від Апостольської столиці право Повного відпусту для Центру паломника «Симеон Лукач» у селі Старуня. Було написане спеціальне прохання, підписане Митрополитом Володимиром, та передане безпосередньо до Ватикану, а 19 червня 2022 року сталася справді історична подія для усього Прикарпаття.
  Передувала події щорічна проща вірних Івано-Франківської архієпархії УГКЦ до Центру паломника «Симеон Лукач», що відбулася 18 червня. На наступний день молитовна програма розпочалася зі спільного молебню всіх прочан до блаженного священномученика Симеона Лукача, одразу після чого відбувся Чин освячення води. Архієрейську Божественну Літургію очолив Митрополит Володимир у співслужінні настоятеля каплиці Пресвятої Богородиці паломницького центру о. Юрія Сидіра, помічника настоятеля та відповідального за медіаресурси центру о. Володимира Лукашевського, отців ректорату семінарії, декана Солотвинського протопресвітеріату о. Володимира Вишнівського, а також місцевого духовенства та численних священнослужителів Івано-Франківської архієпархії. По завершенні Архієрейського Богослужіння Митрополит Володимир врочисто проголосив Паломницький центр блаженного Симеона Лукача відпустовим місцем, зачитавши відповідний декрет Апостольської столиці^[7].
  22 серпня 2025 року у селі Ластівці поблизу Старуні відкрили підземний храмовий комплекс. Він розташований на території Відпустового центру блаженного Симеона Лукача, що займає 21 гектар землі. Збудований на кошти меценатів за проєктом архітектора Юрія Ковальчука. Святиню освятив глава УГКЦ Святослав Шевчук і назвав її підземною базилікою, якій надано ім'я Блаженного Симеону Лукачу. Підземна частина храму символізує період УГКЦ, коли вона була у підпіллі, а купол — коли вийшла з нього у 1989 році^[9].

Біля південної околиці села Старуні розташована геологічна пам'ятка природи «грязьовий вулкан» загальнодержавного значення в Україні — єдиний і унікальний не лише у Карпатському регіоні, але й у світі. Своїм виникненням він зобов'язаний насамперед людям. Понад століття тому тут почали розробляти нафтові та озокеритні родовища. Ґрунтові води, насичені киснем, тепер проникають углиб землі на тисячу метрів, викликають окислення нафти, що й дає той приплив теплової енергії, яка живить вулкан.

Вперше вулкан проявив себе 1977 року після землетрусу в горах Вранча в Румунії та сягав висоти 3 м. Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м з'явилися перші кратери, з яких вихлюпувалися рідина, грязі та газ. Відтоді вулкан «дихає» через десятки менш активних міні-кратерів і зараз у рельєфі нагадує грязьову пляму. Сьогодні вулкан має 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її складники. Водночас наявні на території Старунського вулкану озокерит, гарячі грязі, води високої мінералізації мають цінні лікувальні властивості.

Науковці мають декілька точок зору на причини виникнення цього геологічного дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклінальній складці, тобто випуклій структурі, яка має кілька розломів земної кори. Внаслідок певних фізико-хімічних процесів на глибині 600—1000 метрів і відбуваються виверження грязей, мінеральної води, розсолів. Тут також утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори. За перших 7 років ця територія піднялася на 1 метр.

5 жовтня 1907 року під час підземних робіт у копальні озокериту, яка належала німецькій фірмі братів Кампе, на глибині 12,5 м знайшли бальзамоване тіло мамута (лат. Elephas primigenius Blmb.). Знахідці спершу не надали значення, а робітники розтягли по домівках частину шкури, використавши її на пошиття постолів. Лише згодом про мамута доповіли владі в Богородчанах, яка, в свою чергу, повідомила науковців. Після проведених наукових досліджень видобуті рештки мамута 7 листопада 1907 року перевезли до Природничого музею імені Дідушицьких у Львові (тепер — Державний природознавчий музей НАН України)^[10].

У шлунку тварини навіть знайшли трав'янисті рослини, спожиті перед загибеллю. У колекціях Державного природознавчого музею НАН України у Львові також наявні 608 пробірок із плейстоценовими безхребетними, знайденими разом із мамутом.

Наприкінці жовтня 1907 року доктор Тадеуш Вісньовський виголосив на засіданні Польського товариства натуралістів імені Миколая Коперника у Львові наукове повідомлення «Про мамута в Старуні».

6 листопада 1907 року у тій самій копальні на глибині 17,6 м знайдено великий фрагмент забальзамованого волохатого носорога (лат. Rhinoceros antiquitatis Blmb.). Після цього розкопки в копальні тривали до 25 листопада, але не дали нових результатів. Знахідку 24 липня 1908 року перевезли до Природничого музею імені Дідушицьких. Тут її разом із мамонтом передали до палеонтологічних зборів і розмістили в одній із найбільших зал другого поверху.

1914 року у Кракові вийшло двотомне зібрання праць кількох докторів наук під назвою «Wykopaliska Staruńskie».

1929 року експедиція Польської Академії Наук знайшла в околицях Старуні ще одного забальзамованого волохатого носорога (вік близько 24 тисячі років), а також рештки інших тварин льодовикової доби: первісного бика, коня, сарни, песця (загалом в околицях Старуні знайдено 4 бальзамовані туші волохатих носорогів).

Більшість знахідок 1929 року зберігаються у музеї Ягеллонського університету в Кракові.

Палеонтологічні дослідження околиць Старуні відновили 1976 року. Завдяки професорам Івано-Франківського інституту нафти та газу Надії Білоус та Веніаміну Кляровському території площею 60 гектарів надано статус геологічної пам'ятки загальнодержавного значення. Згодом створили Старунський геодинамічний полігон (до його складу ввійшов і грязьовий вулкан).

З травня 2004 року розпочалися спільні українсько-польські наукові дослідження геодинамічного полігону. Польські професори Мацей Котарба та Стефан Александрович використали для цього сучасну геологічну, геохімічну та геофізичну апаратуру, відсутню в українських фахівців. Учасники українсько-польських експедицій розраховують знайти тіла мисливців доби пізнього палеоліту.

5—8 жовтня 2007 року на Івано-Франківщині відбулася спеціальна наукова конференція, присвячена 100-річчю старунської знахідки.

Зусиллями науковців Івано-Франківського технічного університету нафти і газу та Старунською сільською радою розроблено інвестиційний науково-туристичний проект «Парк льодовикового періоду».

Народилися

• Гординський Омелян  — громадсько-політичний діяч, адвокат, сенатор Сейму Другої Речі Посполитої (5 каденція — 1938—1939 рр.);
• Лукань Роман — чернець-василіянин, історик, бібліотекар, журналіст;
• Симеон (Лукач) — релігійний діяч, педагог, підпільний єпископ Української греко-католицької церкви. Блаженний УГКЦ;
• Рубен Фан — єврейський діяч^[11], секретар Жидівської Національної Ради в ЗУНР^[12];
• Чуфус Богдан Дмитрович — актор театру і кіно, телеведучий, народний артист України (2009).

• Старуня // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 3034. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Дарина Назарчук. Гроші під ногами, або Історія про те, як у Старуні можна заробити на…носорогах // Голос України. — 2009, 8 вересня. — № 167.
• Піварчук Т. М. Абсолютна геохронологія палеонтологічних знахідок мамонта і волохатих носорогів із с. Старуня // Науково-технічний журнал. — 2012. — № 1 (5). — С. 65–69.
• Радловська К. О. Міждисциплінарні дослідження Старуні українсько-польськими експедиціями у 2004—2009 рр. // Науково-технічний журнал. — 2011. — № 2 (4). — С. 62–68.
• Жерела до історії України-Руси / Видано під редакцією Михайла Грушевського. — Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1895. — 402 с.
• 29. Володислав, князь опольський, надає в Галицькій землі Драгомиру Нове Село, а Некрі село Старуню // Грамоти XIV ст. Пам'ятки української мови / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — Київ : Наукова думка, 1974. — 219 с.

• Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, Богородчанська територіальна громада, село Старуня. decentralization.gov.ua. Процитовано 21 червня 2026.
• Феномени Старуні
• Старуня. Вулкан
• Старунський грязьовий вулкан
• Мало кому відомо, що у нас, в Україні, є справжнісінький вулкан
• Волохатий гігант-носоріг, родом із Старуні
• Ювілей волохатого носорога
• СТАРУНСЬКІ ЕПОПЕЇ. ЧАСТИНА І: У ПОШУКАХ МАМОНТА
• СТАРУНСЬКІ ЕПОПЕЇ. ЧАСТИНА ІІ: ВУЛКАН, РАДІАЦІЯ І ЦІКАВИЙ ПРОЕКТ
• Невелике прикарпатське селище Старуня Богородчанського району стало відомим палеонтологам усього світу
• На Прикарпатті презентували єдину в Україні копію туші волохатого носорога часів Льодовикового періоду
• Вулкан в Старуні (фото, опис, маршрут)