Спорополенін

Спорополенін — це біологічний полімер, який є основним компонентом міцних зовнішніх (екзинних) стінок спор рослин та пилкових зерен. Він хімічно дуже стабільний і його називають «найміцнішим матеріалом у рослинному царстві».^[1] Він добре зберігається в ґрунтах та відкладеннях, а також у спорах з середини ордовику (475 мільйонів років тому), що є найдавнішим свідченням існування рослин на суші.^[2]

Екзинний шар часто має складну скульптуру у видових візерунках, що дозволяє матеріалу, вилученому (наприклад) з озерних відкладень, надавати корисну інформацію палінологам про минулі популяції рослин та грибів. Спорополенін знайшов застосування в галузі палеокліматології, а також як маркер минулих рівнів ультрафіолетового (UVB) випромінювання сонячного світла. Спорополенін також міститься в клітинних стінках кількох таксонів зелених водоростей, включаючи Phycopeltis (ульвофіцея)^[3] та Chlorella.^[4]

Спори поширюються багатьма різними факторами навколишнього середовища, такими як вітер, вода або тварини. За відповідних умов багаті на спорополенін стінки пилкових зерен та спор можуть зберігатися у викопних рештках протягом сотень мільйонів років, оскільки спорополенін стійкий до хімічного розкладу органічними та неорганічними хімікатами.^[5]

Примітки

↑ Grienenberger, Etienne; Quilichini, Teagen D. (3 вересня 2021). The Toughest Material in the Plant Kingdom: An Update on Sporopollenin. Frontiers in Plant Science. 12 703864. Bibcode:2021FrPS...1203864G. doi:10.3389/fpls.2021.703864. ISSN 1664-462X. PMC 8446667. PMID 34539697.
↑ Brown, Roy C.; Lemmon, Betty E. (2011). Spores before sporophytes: hypothesizing the origin of sporogenesis at the algal–plant transition. New Phytologist (англ.). 190 (4): 875—881. Bibcode:2011NewPh.190..875B. doi:10.1111/j.1469-8137.2011.03709.x. ISSN 0028-646X. PMID 21418225.
↑ Good, B. H.; Chapman, R. L. (1978). The Ultrastructure of Phycopeltis (Chroolepidaceae: Chlorophyta). I. Sporopollenin in the Cell Walls. American Journal of Botany. 65 (1): 27—33. doi:10.2307/2442549. JSTOR 2442549.
↑ Atkinson, A. W.; Gunning, B. E. S.; John, P. C. L. (1972). Sporopollenin in the cell wall of Chlorella and other algae: Ultrastructure, chemistry, and incorporation of ¹⁴C-acetate, studied in synchronous cultures. Planta. 107 (1): 1—32. Bibcode:1972Plant.107....1A. doi:10.1007/BF00398011. PMID 24477346. S2CID 19630391.
↑ Shaw, G. (1971), The chemistry of sporopollenin, Sporopollenin, Elsevier, с. 305—350, doi:10.1016/b978-0-12-135750-4.50017-1, ISBN 978-0-12-135750-4

[1] Grienenberger, Etienne; Quilichini, Teagen D. (3 вересня 2021). The Toughest Material in the Plant Kingdom: An Update on Sporopollenin. Frontiers in Plant Science. 12 703864. Bibcode:2021FrPS...1203864G. doi:10.3389/fpls.2021.703864. ISSN 1664-462X. PMC 8446667. PMID 34539697.

[2] Brown, Roy C.; Lemmon, Betty E. (2011). Spores before sporophytes: hypothesizing the origin of sporogenesis at the algal–plant transition. New Phytologist (англ.). 190 (4): 875—881. Bibcode:2011NewPh.190..875B. doi:10.1111/j.1469-8137.2011.03709.x. ISSN 0028-646X. PMID 21418225.

[3] Good, B. H.; Chapman, R. L. (1978). The Ultrastructure of Phycopeltis (Chroolepidaceae: Chlorophyta). I. Sporopollenin in the Cell Walls. American Journal of Botany. 65 (1): 27—33. doi:10.2307/2442549. JSTOR 2442549.

[4] Atkinson, A. W.; Gunning, B. E. S.; John, P. C. L. (1972). Sporopollenin in the cell wall of Chlorella and other algae: Ultrastructure, chemistry, and incorporation of ¹⁴C-acetate, studied in synchronous cultures. Planta. 107 (1): 1—32. Bibcode:1972Plant.107....1A. doi:10.1007/BF00398011. PMID 24477346. S2CID 19630391.

[Shaw-1971-5] Shaw, G. (1971), The chemistry of sporopollenin, Sporopollenin, Elsevier, с. 305—350, doi:10.1016/b978-0-12-135750-4.50017-1, ISBN 978-0-12-135750-4

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]