YaChudo

Софі де Бавр

Переглядів: 0. Оновлено 28.10.2026.

Софі де Бавр
фр. Alexandrine-Sophie de Bawr Редагувати інформацію у Вікіданих

Медальйон гризайль Гризайля роботи Луї Леопольд Бойль (1810).
Ім'я при народженніфр. Alexandrine-Sophie Goury de Champgrand Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімLe Citoyen ***[1] і M. François[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася8 жовтня 1773[2][3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Париж, Французьке королівство[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла31 грудня 1860[2][3] (87 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Rue d'Enferd, V округ Парижа[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькомпозиторка, драматургиня, письменниця, письменниця-романістка, дитяча письменниця Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівфранцузька Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанропера Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоCharles-Jean Goury de Champgrandd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зКлод Анрі де Сен-Сімон Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Софі де Бавр у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Софі́ де Бавр (фр. Sophie de Bawr, при народженні Александрина-Софі Гурі де Шангран фр. Alexandrine-Sophie Goury de Champgrand; 8 жовтня 1773, Париж — 31 грудня 1860, там же) — французька письменниця, драматургиня і композиторка, господиня літературного салону.

Біографія

Народилася 1773 року в Парижі. Її батьками були Шарль-Жан Гурі, маркіз де Шангран, і оперна співачка Мадлен-Віржині Віан[6][7]. Хрещеною матір'ю стала відома оперна співачка Софі Арну[8]. Коли Софі було два роки, її мама поїхала до Росії. Вихованням дочки займався батько, який подбав про те, щоб вона здобула хорошу музичну освіту[7]. Софі вчилася композиції в Ґретрі, а вокалу в Гари, Ельв'ю та Буальдьє[6][9].

У роки Французької революції батько Софі потрапив до в'язниці за звинуваченням у антиреволюційній діяльності. Приблизно в той же час Софі стала дружиною Жюля де Рогана, якого також заарештували, а 1794 року стратили. Софі де Шангран, яка зберегла дошлюбне прізвище, залишилася сама з дитиною, яка, однак, незабаром померла[6].

7 серпня 1801 року одружилася вдруге[10]. Її чоловіком став відомий філософ і соціолог, граф Анрі де Сен-Сімон[11]. Це був шлюб за домовленістю: Софі, дочка давнього приятеля Сен-Симона, не мала жодних засобів для існування, а Сен-Симону, який хотів організувати власний салон, потрібна була елегантна господиня[12]. Свідками на весіллі з боку Софі були Гретрі та драматург Александр Дюваль. Подружжя оселилося у квартирі Сен-Симона на вулиці Вів'єн і регулярно приймали у себе відомих науковців і митців, причому за залучення останніх була відповідальна Софі. Однак Сен-Симону дуже скоро набридли прийоми, і, за його словами, він вирішив позбутися одночасно і від квартири, і від дружини[13]. Шлюб Софі тривав лише рік, проте вона отримала дозвіл залишити прізвище Сен-Сімон аж до повторного шлюбу[11].

Після розлучення Софі довелося самостійно заробляти на життя, і вона почала писати «романси», які мали успіх і приносили певний дохід. Однак їй хотілося написати оперу і, не знайшовши лібретиста, вирішила самостійно створити музику і текст. 1802 року написала оперу «Le petit mensonge», яка мала великий успіх. За нею створила багато театральних п'єс, комедій і мелодрам, причому для останніх Софі сама писала музику. Її п'єси були дуже популярні: так, мелодрама «Les chevaliers du lion» витримала 200 постановок[14].

Літературна кар'єра Софі тимчасово перервалася, коли одружилася втретє: з російським офіцером, бароном де Бавром. Однак і цей шлюб виявився недовгим: 1810 року де Бавра на смерть розчавив вантажений камінням віз. Софі успадкувала його борги і, щоб знайти кошти, знову зайнялася творчістю, під ім'ям Софі де Бавр[15]. Не всі її п'єси були однаково вдалі й мали однаковий успіх, проте всі були прийняті до постановки на сценах провідних театрів Парижа. Більшість з них відрізнялися жвавістю, легкістю і дотепністю. Найвідомішим твором де Бавр стала комедія «La Suite d'un bal masqué»[16], що ставилася на сцені 246 разів[17][18].

1816 року король Людовік XVIII призначив Софі де Бавр постійну пенсію, що дозволило їй перестати писати для театру і зайнятися іншими жанрами. Вона почала писати історичні романи та книги для дітей, а також твори про музику. Її книга «Soirées des jeunes personnes» (1852) ушанована премією Французької академії. 1853 року вийшла її книга спогадів «Mes Souvenirs»[19].

Померла 1860 року в Парижі[20][21][22].

Примітки

  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #116096691 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ FemBio database
  5. ↑ мерія Парижа Vital records of Paris
  6. ↑ а б в Women Dramatists, 2014, с. 26.
  7. ↑ а б Women Opera Composers, 2016, с. 18.
  8. ↑ Henri Gouhier, 1964, с. 114.
  9. ↑ Letzter, Jacqueline; Adelson, Robert; Letzter, Jacqueline (2001). Women writing opera: creativity and controversy in the age of the. University of California Press. ISBN 9780520226531.
  10. ↑ Vauthier, M. Gabriel (août 1908). Le premier mariage de Mme de Bawr. Nouvelle Revue. с. 355—369.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання)
  11. ↑ а б Women Dramatists, 2014, с. 27.
  12. ↑ Frank E. Manuel, Fritzie P. Manuel. Utopian Thought in the Western World. — Harvard University Press, 1979. — P. 592.
  13. ↑ Ralph P. Locke. Music, Musicians, and the Saint-Simonians. — University of Chicago Press, 1986. — P. 25—26.
  14. ↑ Women Dramatists, 2014, с. 28.
  15. ↑ Women Dramatists, 2014, с. 29.
  16. ↑ Bawr, Alexandrine-Sophie de (1818). La Suite d'un bal masqué (Digitized online by Archive.org). Процитовано 21 грудня 2017.
  17. ↑ Women Dramatists, 2014, с. 25.
  18. ↑ Women Dramatists, 2014, с. 60.
  19. ↑ Women Opera Composers, 2016, с. 19.
  20. ↑ Alexandrine-Sophie de Bawr (1773-1860). BnF Data (фр.). Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 4 травня 2020.
  21. ↑ Busby, Keith (1992). Correspondances. University of Oklahoma. ISBN 9051832966.
  22. ↑ Sadie, Julie Anne; Samuel, Rhian (1994). The Norton/Grove dictionary of women composers. W. W. Norton & Company. ISBN 9780393034875.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).