Сорделло

Сорделло
Сорделло перед Данте та Вергілієм. Деталь пам'ятника Данте в Тренто. Скульптор Чезаре Дзоккі
Народився	1200[1][2]  Гоїто, Мантуя, Ломбардія
Помер	не пізніше 30 серпня 1269  Неаполь
Діяльність	трубадури, поет, композитор, письменник
Знання мов	староокситанськаd[2]
Сорделло у Вікісховищі

Сорде́лло або Сорде́ль (1200/20 р. — 1269/70 р.) — трубадур. Походив зі знатного мантуанського роду. Був при дворі графа Сан-Боніфачо, правителя Верони. Тут був закохався в його дружину Куніццу і викрав її. Переховувався в Іспанії та в Лангедоку. Перебував при дворах Карла I Анжуйського і графів Прованських. Сорделло брав участь у поході Карла I проти Манфреда Сицилійського, потрапив у полон, був викуплений.

З його творів збереглися 40 пісень. В «Плачі за Блакацем» (1236), — провансальським сеньйором, трубадуром і покровителем трубадурів, — Сорделло використав популярний в середньовічній літературі мотив «з'їденого серця». У своїй пісні Сорделло радить розділити серце такого доблесного лицаря між негідними владиками, аби ті стали такими ж сміливими.

Сповнене пригод життя Сорделло надихнуло Роберта Браунінга на створення поеми «Сорделло». Сорделло також дійова особа поеми Данте «Божественна комедія». У «Чистилищі» (пісні VI, VII і VIII) він стає провідником Данте і Вергілія, вказуючи на душі боязких земних владик — «героїв» жалоби за Блакацем.

Сорделло неодноразово в жартівливому тоні згадується в романі Роберто Боланьо «Чилійський ноктюрн».

• Біографія Сорделло
• Повне зібрання творів Сорделло
• Browning (1902) — Браунінг про Сорделло
• David Duff: An exposition of Browning's Sordello — виставка «Сорделло» Браунінга з історичними коментарями

• Песни трубадуров. Перевод, составление, предисловие и примечание А. Г. Наймана, М.: Наука, 1979, 260 с. с ил.
• Cesare de Lollis, Sordello, (Halle, 1896)

Це незавершена стаття про італійського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.