Сольці
| Місто | |
|---|---|
Сольці Сольцы | |
flag of Soltsyd
Герб
| |
| Координати 58°07′ пн. ш. 30°19′ сх. д. / 58.117° пн. ш. 30.317° сх. д. | |
| Країна | Росія |
| Регіон | Новгородська область |
| Муніципальний район | Солецький район |
| Міське поселення | Солецьке міське поселення |
| Голова міського поселення | Василенко Олександр Михайлович |
| Перша згадка | 1390 |
| Місто з | 1914 рік |
| Площа | 10,15 км² |
| Висота центру | 30 м |
| Населення | 8995 осіб (2017) |
| Телефонний код | +81655 |
| Поштовий індекс | 175040 ... 175042 |
| Код ЗКАТУ | 49238501 |
| GeoNames | 490750 |
| OSM | r3089649 ·R |
Сольці Сольці (Росія) | |
![]() | |
| | |
Сольці (рос. Сольцы) — місто (з 1914) в Росії, адміністративний центр Солецького муніципального району Новгородської області, Солецького міського поселення.
Географія

Сольці розташовані в 80 км на південний захід від Великого Новгорода на лівому березі річки Шелонь в гирлі річки Крутець у місцевості з численними солоними джерелами, яким і завдячує місто своєю назвою.
Місто розташоване на автомобільній дорозі Великий Новгород — Порхов — Псков. Є залізнична станція Сольці, що лежить на залізничній колії Санкт-Петербург — Дно, якою поїзди прямують із Санкт-Петербурга до Києва, Мінська, Пскова, Кишенева.
Історія
Перша згадка в письмових джерелах про Сольці припадає на 1390 рік. Новгородський літопис говорить: «У літо 1390 ходили новгородці з князем Семеном Ольгердовичем … і стали в Сольцях …» Одним з основних видів занять жителів цього населеного пункту в ті часи був видобуток солі, яка була дорогим і дефіцитним товаром, звідси й пішла назва міста. Сіль випарювали з численних соляних джерел, що і зараз є на околицях міста.
У 1471 військо московського князя Івана III, яке йшло правим берегом Шелоні, переправилося через неї неподалік від Сольців і розбило військо Новгородської республіки. Ця битва відіграла важливу роль в окупації і подальшій анексії Московією Новгородських земель. Сьогодні на місці битви стоїть будівля церкви Святого апостола Іоанна Богослова.
У грудні 1579 цар Іван IV Грозний видав указ про організацію в Сольцях колісної слободи. Звільнені від податків майстри-колісники повинні були робити колеса і лафети для гармат. Відтоді протягом 200 років колісна слобода постачала свою продукцію московській (згодом російській) армії.
З кінця XVIII до початку XX ст. Сольці входили до складу Порхівської волості Псковської губернії.
У 1781 Сольці були перетворені на посад із міським управлінням[1]. Це відбулося відповідно до указу імператриці Катерини II.
Після початку Першої світової війни в 1915 місто отримало статус міста-курорту через те, що в одній зі своїх садиб купецька сім'я Боговських відкрила санаторій для поранених офіцерів. Пізніше, в кінці 1920-х років, на базі санаторію організовано бальнеологічний і грязьовий курорт, який мав у своєму розпорядженні три джерела мінеральної води, що належать до групи північнокавказьких нарзанів. Води було достатньо не тільки для місцевих потреб, а й для розливу в спеціальні пляшки; цим займався завод мінеральних вод, відкритий неподалік.
1 жовтня 1927 за новим адміністративним поділом Сольці стають центром Солецького району в новоствореному Новгородському окрузі Ленінградської області; 23 липня 1930 поділ на округи в СРСР було скасовано і Солецький район виявився підлеглим безпосередньо Леноблвиконкому. З 5 липня 1944 Сольці — районний центр новоствореної Новгородської області[2].
Рішенням колегії Міністерства культури Російської Федерації місто Сольці віднесене до числа історичних поселень Росії. Всього в місті налічується 55 пам'яток містобудування та архітектури.
Біля міста на авіабазі Сольці розташовувався 840-й важкобомбардувальний авіаційний полк, що входив до складу 37-ї повітряної армії стратегічного призначення.
Постаті
- Лакс Антон Іванович — уродженець посаду Сольці[3].
Примітки
- ↑ СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / Сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М.: Известия, 1980. — 702 с. — С. 180.
- ↑ СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / Сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М.: Известия, 1980. — 702 с. — С. 252—254.
- ↑ (рос.) «О новгородце Лаксе — вольнодумце и губернаторе», интернет-газета «Новгород», 11.06.2009 [Архівовано 2026-05-18 у Wayback Machine.]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).
