Сокульський Іван Григорович

Іван Сокульський
Сокульський Іван Григорович
Іван Сокульський, 1968 рік
Народився	13 липня 1940 x. Червоноярське, Синельниківський район, Дніпропетровська область, Українська РСР
Помер	22 червня 1992 (51 рік) Дніпропетровськ,  Україна
Громадянство	СРСР
Діяльність	поет, літературний критик, дисидент
Alma mater	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Знання мов	російська
Мова творів	українська
Нагороди

Іва́н Григо́рович Соку́льський (13 липня 1940, Червоноярське — 22 червня 1992) — український поет, правозахисник, громадський діяч, один з авторів «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська».

Народився на хуторі Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області. Навчався в Михайлівській школі (1947—1954), а в 1957 закінчив Синельниківську СШ № 3. Працював токарем, слюсарем.

У 1962–1964 навчався на філологічному факультеті Львівського університету, з 1964 перевівся до Дніпропетровського університету. Діяльний учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді.

1966-го «за написання націоналістичних віршів» виключений з комсомолу і відрахований з університету.

Працював пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав.

У серпні 1968 разом з журналістом Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська»^[1], в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам'яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор»^[2]. Навесні 1969 «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації.

У середині червня 1969 Сокульского заарештували, і 27 січня 1970 Дніпропетровський обласний суд засудив його за статтею 62, ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до 4,5 років таборів суворого режиму.

Покарання Сокульський відбував спочатку в Мордовії, а з кінця 1971 — у Володимирському централі, згодом у таборах Пермської області.

Звільнений 14 грудня 1973.

Після звільнення Іван Сокульський жив у Дніпрі, займався опозиційною діяльністю, впорядкував самвидавну поетичну збірку.

У жовтні 1979 вступив у правозахисну організацію — Українську гельсінську групу. У квітні 1980 був знову заарештований, рішенням суду^[3] визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений разом з Григорієм Приходьком у січні 1981 до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання.

Покарання відбував у Чистопольській в'язниці (тепер Татарстан, РФ). За дев'ять днів до закінчення тюремного терміну 3 квітня 1985 р. втретє заарештований і засуджений Чистопольським міськсудом до трьох років таборів за сфабрикованим звинуваченням у «хуліганстві».^[4]

У жовтні 1985 переведений на дільницю особливо суворого режиму Кучинського концтабору ВС-389/36-1 Пермської області.

Неодноразово його карали ШІЗО (штрафний ізолятор) за відмову від роботи та інші «порушення режиму». У 1987 р. переведений на 1 рік до одиночної камери, позбавлений права на передачі.^[4]

Звільнений з ув'язнення у серпні 1988.

Після повернення в Дніпро працював в Українській Гельсінській спілці, був одним із засновників обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу».

Очолював обласну організацію Української республіканської партії. 3 1989 редагував і видавав журнал «Пороги».

Активно підтримував відродження Української Автокефальної православної церкви.

20 травня 1991 був жорстоко побитий агентами КДБ під час пікетування з вимогами незалежності України в Дніпрі, що призвело до різкого погіршення здоров'я.

22 червня 1992 Сокульський помер. Похований у місті Дніпро^[5].

У 1960-х роках публікував вірші в альманасі «Вітрила», журналі «Прапор» та переклади з білоруської у журналі «Вітчизна».

У 1971 видавництво «Молодь» планувало видати збірку поезій Сокульського, але її зняли з виробництва у зв'язку з арештом автора. Пізніше твори Сокульського публікувалися лише за кордоном.

В Україні перша збірка поезій «Владар каменю» вийшла друком лише після смерті поета — у 1993 в Києві.^[6].

У липні 1995 Сокульського посмертно прийняли у Спілку письменників України.

У 2000 були видані листи Івана Сокульського до дочки із тюрми^[7][8].

• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно)^[9].
• Орден Свободи (10 лютого 2010) — за визначний особистий внесок у боротьбу за незалежність України, самовіддане служіння національній ідеї та відстоювання прав і свобод людини (посмертно)^[10];

З 2015 року в Дніпрі є вулиця Івана Сокульського^[11].

3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» в якій постановлено 2020 року урочисто відзначити на державному рівні «13 липня — 80 років з дня народження Івана Сокульського (1940—1992), письменника, правозахисника, політв'язня радянського режиму»^[12].

1. Листи до Марієчки > В Библиотеці Олександра М. Кобринского
2. Кострище осені. Поезія

1. Вечір пам'яті до 70-ти річчя Івана Сокульского. Дніпропетровськ. 13.07.2010 р.
2. Віртуальна виставка до 80-ти річчя Івана Сокульского. Дніпро. 13.07.2020

• Сокульський І. Г. Владар каменю: Вірші / Передм. авт.; Післяслово Ю. Вівташа. — К.: Укр. письменик, 1993. — 158 с.
• Сокульський І. Г. Означення волі: Вибрані поезії. — Дніпропетровськ: Січ, 1997. — 351 с. — ISBN 966-511-115-9.
• Сокульський І. Г. Листи на світанку. — Кн. 1. — Дніпропетровськ: Січ, 2001. — 517 с. — ISBN 966-511-123-X; Кн. 2. — Дніпропетровськ: Січ, 2002. — 507 с. — ISBN 966-511-123-X.
• Пороги: Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидавний журнал: Вибране / Упорядники: Р. Лиша, Ю. Вівташ, О. Сокульська. — К.: Смолоскип, 2009 — 624 с. — ISBN 966-8499-38-7.
• Володимир Єфимов. Іван Сокульський присвятив життя Україні // Свобода. — 2010. — 12 листоп. — С. 18.

1. Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
2. Музей дисидентського руху
3. Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. — К.: Либідь, 1995. — С. 84, 170, 171.
4. Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс — Москва: Весть, 1992. — С. 21, 31.
5. А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. — К.: Видавництво ім. О. Теліги. — 1998. — С. 156, 173.
6. Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення. — К.: УРП, 1996. — С. 24.
7. Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1983, вып. 63. — С. 79.
8. Вести из СССР. Т. 1. 1978—1981. — Мюнхен: Права человека. — 1981, вып. 7–10.
9. Вести из СССР. Т. 2. 1982—1984. — Мюнхен: Права человека. — 1982, вып. 1–16, 10–7, 13–4; 1984, вып. 7–19.
10. Вести из СССР. Т. 3. 1985—1986. — Мюнхен: Права человека. — 1985, вып. 20–24.
11. Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. — Нью-Йорк, 1982, вип. 7–8. — С. 3; 1984, вип. 4. — С. 7.

• Бажан О. Г. Сокульський Іван Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 697. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Тишкевич Марися. Іван Сокульський: Тюрма — умовність, коли ти сам не є собі тюрма // Український інтерес, 13.07.2024
• 40 років з моменту створення Української Гельсінської групи