Сни (фільм)
Сни | |
|---|---|
| 夢 | |
 | |
| Жанр | фентезійний фільм[1][2], драматичний фільм і науково-фантастичний фільм  |
| Режисер | Акіра Куросава |
| Продюсер | Стівен Спілберґ |
| Сценарист | Куросава Акіра |
| У головних ролях | Акіра Тераоd[3][2][4], Мартін Скорсезе[2][4], Рю Чішю, Mieko Haradad[2][4], Noriko Honmad[4], Mitsuko Baishōd[2], Toshie Negishid[3][2][4], Hisashi Igawad[2][4] і Chōsuke Ikariyad |
| Оператор | Takao Saitod і Shōji Uedad |
| Композитор | Shinichiro Ikebed |
| Художник | Йошіро Мураціd |
| Кінокомпанія | Warner Brothers |
| Дистриб'ютор | Warner Brothers і Netflix |
| Тривалість | 119 хв. |
| Мова | японська |
| Країна | Японія |
| Рік | 1990 |
| Кошторис | 1 500 000 000 ¥ |
| IMDb | ID 0100998 |
«Сни» (夢), також відомий як «Сни Акіри Куросави» — фільм-антологія режисера Акіри Куросави 1990 року. Він став першим фільмом режисера за 45 років, у якому він був єдиним автором сценарію.
Це твір магічного реалізму, що складається з 8 історій. «Сни» порушують такі теми, як дитинство, духовність, мистецтво, смерть і екологія.
Сюжет
«Сонячне сяйво крізь дощ»
Мати маленького хлопчика каже йому залишатися вдома вдень, коли сонце світить крізь дощ. Адже за повір'ям кіцуне (лисиці-перевертні) влаштовують весілля в таку погоду і не люблять, коли їх бачать. Хлопчик проте йде в ліс і стає свідком весільної процесії кіцуне, зображених як люди в масках лисиць. Вони його помічають, і хлопчик біжить додому. Його мати зустрічає його біля входу і каже, що повз будинок пройшла розлючена лисиця, залишивши ніж танто. Мати дає ніж хлопчику і каже йому, що він повинен піти й попросити вибачення в лисиць. Якщо кіцуне не вибачать його, то хлопчик повинен скоїти самогубство. Якщо ж повернеться живим — мати впустить його додому. Взявши ножа, хлопчик вирушає в гори, до місця під дугою веселки, де, як кажуть, є дім кіцуне.
«Персиковий сад»
У весняний день Хіна-мацурі (Свято ляльок) хлопчик помічає у своєму будинку маленьку дівчинку, одягнену в рожеве. Схоже, тільки він її бачить. Він йде за нею надвір, на тераси, де колись був персиковий сад його родини. На терасах перед ним з'являються живі ляльки — духи персикових дерев. Оскільки родина хлопчика зрубала дерева в саду, ляльки лають його та кажуть, що він любить лише плоди, а не дерева, які їх дали. Однак, хлопчик заперечує, кажучи, що може купити персики в крамниці, а квітучий сад побачити не так легко. Духи погоджуються дати йому поглянути на сад, яким він був колись. Вони виконують танець, який змушує квітучі дерева знову з'явитися. Хлопчик бачить таємничу дівчинку, що йде серед квітучих дерев, і біжить за нею, але вона та дерева раптово зникають. Сумний, він іде повз пеньки, поки не зустрічає одне квітуче персикове дерево — дух якого вочевидь і відвідав його у подобі дівчинки.
«Заметіль»
Четверо альпіністів піднімаються гірською стежкою під час сильної заметілі. Сніг падає вже три дні, і чоловіки пригнічені й готові припинити сходження. Один за одним вони зупиняються, лишаючись у снігу помирати. Їхній проводир намагається йти далі, але й він зупиняється в снігу. Поруч з'являється дивна жінка (юкі-онна з японського фольклору) і намагається збити його зі шляху, запевняючи, що в снігу тепло. Він не піддається і заметіль вщухає. Альпіністи бачать, що їхній табір стоїть лише за кілька метрів.
«Тунель»
Командир японської роти часів Другої світової війни повертається додому безлюдною дорогою в сутінках. Він доходить до великого тунелю, з якого виходить злий протитанковий собака. Командир проходить темним тунелем і виходить на другому боці. За ним іде привид (юрей) одного з його солдатів, рядового Ноґучі.
Ноґучі не вірить, що він мертвий і показує на будинок своїх батьків неподалік. Він усвідомлює, що став привидом, і командир наказує йому прийняти свою долю. Ноґучі повертається до тунелю.
Привиди всього третього взводу командира, очолюваного молодим лейтенантом, який розмахує офіцерським мечем, виходить з тунелю. Вони зупиняються та підносять зброю, віддаючи честь командиру. Командир намагається сказати їм, що вони мертві, та бере на себе вину, що відправив їх у марну битву. Вони мовчать у відповідь. Командир прощається з ними, і привиди повертаються в тунель. Поява протитанкового пса отямлює його.
«Круки»
Студент-художник опиняється у світі творів Вінсента ван Гога, де зустрічає художника в полі та розмовляє з ним. Ван Гог розповідає, що під час малювання автопортрета відрізав собі вухо й тому носить пов'язку. Студент втрачає слід художника та опиняється перед виставкою робіт Ван Гога. Намагаючись знайти його, він мандрує декількома картинами, останньою з яких стає «Пшеничне поле з круками».
«Гора Фуджі в червоному»
Велика атомна електростанція поблизу гори Фуджі вибухає. Небо наповнюється червоними випарами, мільйони людей у паніці тікають до океану. Зрештою, двоє чоловіків, жінка та двоє її маленьких дітей опиняються на березі моря. Старший чоловік, одягнений у діловий костюм, пояснює молодшому, що решта втопилися в океані. Потім він пояснює які хвороби спричиняють різні радіоактивні ізотопи, але врешті визнає безглуздя кольорового кодування однаково небезпечних газів.
Жінка, почувши ці описи, жахається і звинувачує можновладців, які запевняли, що нічого поганого не станеться. Чоловік у костюмі кається, натякаючи, що він теж відповідальний за катастрофу. Інший чоловік, одягнений повсякденно, спостерігає, як різнокольорові радіоактивні хмари насуваються на них. Коли він повертається до інших на березі, то бачить, як жінка плаче: чоловік у костюмі стрибнув у океан. Червона хмара досягає їх, змушуючи матір панікувати. Чоловік намагається захистити матір та її дітей, відмахуючи хмару своєю курткою.
«Волаючий демон»
Чоловік блукає туманною, похмурою гірською місцевістю. Він іде повз велетенські кульбаби та зустрічає істоту, схожу на оні, яка насправді є людиною-мутантом з рогом на голові. На питання, чи він демон, мутант відповідає, що стався атомний вибух і в людей внаслідок радіоактивного забруднення виростають роги. Він зазначає, що з настанням ночі роги нестерпно болять, але мутанти не можуть померти і лише волають від болю. Багато «оні» були колишніми мільйонерами та урядовцями, а тепер страждають за свої гріхи.
Мутант радить тікати, а побачивши збентеження чоловіка, запитує, чи хоче він теж стати «оні». Чоловік біжить геть, а мутант переслідує його.
«Село водяних млинів»
Чоловік входить у тихе село, де бачить, як діти кладуть квіти на великий камінь. Він зустрічає старійшину, що лагодить зламане колесо водяного млина. Дід розповідає, що мешканці села називають його просто «селом», а сторонні — «селом водяних млинів». Коли чоловік запитує про відсутність електрики в селі, старійшина пояснює, що мешканці його села давно вирішили відмовитися від сучасних технологій, і скаржиться на сучасних людей, які не дбають про природу й мають хибні уявлення про комфорт.
Гість запитує старійшину про камінь, на який діти клали квіти. Той розповідає, що давно на цьому місці помер хворий мандрівник. Селяни поховали його там і встановили камінь як надгробок. Відтоді в селі стало звичаєм дарувати там квіти. Гість і старійшина чують звуки похоронної процесії неподалік. Замість того, щоб оплакувати смерть однієї жінки, люди в процесії радісно святкують мирний кінець її довгого життя. Старійшина йде приєднатися до процесії, а гість залишає квіти на камені, перш ніж покинути село.
У ролях
Сонячне сяйво крізь дощ
- Танцюристи Кіку-но Кай — весільні танцюристи-кіцуне
- Міцуко Байсьо — мати
- Тошіхіко Накано — хлопчик
Персиковий сад
- Акіра Терао- хлопчик
- Міцунорі Ісакі — підліток
- Мієко Судзукі — сестра
- Місато Тейт — дух персика
Заметіль
- Мієко Харада — юкі-онна
- Масаюкі Юї — член команди альпіністів
- Шу Накадзіма — член команди альпіністів
- Сакае Кімура — член команди альпіністів
Тунель
- Тессьо Ямашіта — другий лейтенант
- Члени 20-го Но Кай — третій взвод
- Йошітака Зуші — рядовий Ноґучі
Круки
- Мартін Скорсезе — Вінсент ван Гог
Гора Фуджі в червоному
- Хісаші Ігава — працівник електростанції
- Тошіе Негісі — жінка з дитиною
Волаючий демон
- Тьосуке Ікарія — мутант
Село водяних млинів
- Тішу Рю — старійшина
Тематика й символізм
Провідна тема фільму — це стосунки людини з природою. У Куросави природа постає таємничою і сповненою правил. Вона може бути байдужою (як у «Заметілі») чи вимагає вшанування (як у «Сонячному сяйві крізь дощ» і «Персиковому саду»), а за її відсутності зневага обертається катастрофами для людства («Гора Фуджі в червоному» та «Волаючий демон»). «Тунель» показує почуття провини тих, хто лишилися. Новела «Круки» змальовує прагнення зберегти швидкоплинну красу світу, а «Село водяних млинів» показує бажану гармонію. Спокійні візуальні ефекти та музика створюють різкий контраст із попередніми апокаліптичними образами фільму, представляючи ідеалізований шлях вперед через екологічну рівновагу та духовне задоволення[5].
Впродовж фільму персонажі стикаються зі смертю в різних проявах, чи то буквальною тілесною, чи то зникненням краси. Вони борються проти швидкоплинності життя, але в останній новелі смерть зображується не як загроза, а як невід'ємний компонент життя. Але для цього Акіра Куросава закликає відмовитися від надмірностей цивілізації[5].
«Сни» також — ретроспекція Куросави, погляд на власну творчість і спадщину. Перший сегмент фільму є фантастичною інтерпретацією дитячих спогадів Куросави про казки, які розповідала йому мати. Тому в новелі він називає себе «я». Хлопчик отримує застереження про наслідки неправильних вчинків. Герой наступної новели трохи старший, це людина, що вперше стикається з втратами та відчуває безсилля. Можна побачити зв'язок із смертю сестри Акіри, яка померла, коли йому було 4 роки. Персонажі «Заметілі» рухаються до мети на горі, як Сізіф. Їхнє заняття здається марним і виникає спокуса здатися. Акіра Куросава намагався скоїти самогубство в 1971 році через погіршення здоров'я, зокрема ослаблення зору (що символізує заметіль), а його брат став самогубцем. «Тунель» подано як антивоєнну елегію, хоча Куросава не був у війську. Але як і герой новели, він відчував провину за те, що вижив. Як шанувальник Ван Гона, Куросава присвятив йому наступну частину фільму, проводячи паралелі між художником і собою як зберігачами прекрасних митей, що протистоять смерті. Зображаючи далі катастрофу на атомній електростанції, режисер вказує, що наслідки хибних рішень продовжуються і впливають на наступні покоління. Новела також є реакцією на ядерне бомбардування Японії в 1945 році та Чорнобильську катастрофу 1986. У «Волаючому демоні» режисер засуджує те, що бачить причиною попередніх лих — ставлення прибутку понад усе та підйом післявоєнного капіталізму в Японії. Протилежністю постає «Село водяних млинів», де старійшина стверджує про безглуздість деяких винаходів і дорікає людям за межами села в лінощах. Він описує людство як завжди незадоволену дитину, що робить усе нові винаходи, але лишається невігласом щодо природи[6].
Сприйняття
На Rotten Tomatoes фільм має рейтинг схвалення 67 % на основі 30 рецензій, із середнім рейтингом 6,6/10. Консенсус критиків сайту повідомляє: «Ця антологія Акіри Куросави, що належить до його пізньої кар'єри, часто підтверджує, що „Мрії“ цікавіші для сновидця, ніж для його авдиторії, але майстер режисури все ще пропонує розкішні бачення з щедрою дозою душі»[7].
Примітки
- ↑ http://www.imdb.com/title/tt0100998/
- ↑ а б в г д е ж http://www.filmaffinity.com/en/film377578.html
- ↑ а б http://www.allocine.fr/film/fichefilm_gen_cfilm=3427.html
- ↑ а б в г д е http://www.imdb.com/title/tt0100998/fullcredits
- ↑ а б Dreams - A Trips Through the Visions of Akira Kurosawa │Yokogao Magazine. Yokogao Magazine (амер.). Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ A Sabukaru Introduction To Akira Kurosawa’s 'Dreams'. sabukaru (амер.). 19 вересня 2021. Процитовано 3 вересня 2025.
- ↑ Akira Kurosawa's Dreams (1990) | Rotten Tomatoes. www.rottentomatoes.com (англ.). Процитовано 2 вересня 2025.
Посилання
- Сни на Eiga.com
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).