Смичок

Смичок (від старослов. «смикать»^[1]) — дерев'яна паличка з натягнутим уздовж пучком кінського волосу; служить для видобування звуку на струнних музичних інструментах. Для кожного струнного смичкового інструменту передбачений свій тип смичка, відповідно смички бувають скрипковими, альтовими, віолончельними і контрабасовими^[2]. А для кожного розміру інструменту відповідний розмір смичка, так, наприклад, смичок 3/4 для скрипки 3/4.

• Тростина (древко), котра переходить у головку з однієї сторони, а з другої прикріплюється колодка. Тростина виготовляється з таких матеріалів:
  • Дерево фернамбук (Pernambuco). Використовується для смичків середнього та високого (професійного) рівня. Єдина деревина, яка в повній мірі забезпечує потрібні механічні властивості тростини (жорсткість, тобто "пружність") при бажаній масі кінцевого виробу, при цьому маючи унікальні акустичні властивості. Завдяки найнижчому для важких порід деревини коефіцієнту внутрішнього тертя фернамбук є акустичним еталоном^[3]. Брусок фернамбуку звучить кришталево чисто, як метал, якщо його вдарити, і звук довго не стихає. Смички з нього забезпечують необхідний динамічний діапазон засобів виразності скрипаля і підтримують оксамитовий, багатий на обертони тембр. В ботанічному сенсі фернамбук – це Caesalpinia echinata (Paubrasilia echinata за новою класифікацією), яка португальською мовою називається pau-brasil, або буквально "бразильське дерево". Ця деревина росте лише в окремому штаті Бразилії – Пернамбуку, – дала назву цій країні і є її національним символом. На жаль, у 1992 році фернамбук занесений в Червону книгу Бразилії через майже повне знищення, і в наш час виробники користуються створеними до 2007 року запасами деревини (додаток ІІ конвенції CITES), що зумовлює його постійно зростаючу ціну. З 5 березня 2026 для торгівлі фернамбуковим смичком потрібен спеціальний експортно/імпортний дозвіл CITES, що накладає практичні труднощі і на звичайні закордонні подорожі, зокрема на подорожуючого з таким смичком покладається необхідність мати при собі паспорт смичка і підтвердити некомерційний характер поїздки при перетині кордону^[4]. "Фернамбуком" у смичковій індустрії вважається лише яскраво забарвлена серцевина справжнього бразильського дерева, що містить природній барвник бразилін. Смички з фернамбуку завжди мають натуральний колір, від помаранчевого до темно-червоного відтінку^[5]. Втім, відбракована заболонь, яка має світлий колір і позбавлена необхідних механічних та акустичних властивостей, не викидається, а також може фарбуватися і використовуватися для виготовлення смичків нижчої якості, які попадають в наступну категорію.
  • "Бразильське дерево" (Brazilwood). Використовується для смичків початкового (учнівського) та середнього рівня. Основна проблема – це високий коефіцієнт внутрішнього тертя (затухання) і низька швидкість проведення звуку. Через це смичок з бразильського дерева не достатньо миттєво реагує звуком на найменші рухи, що означає гіршу артикуляцію: через вищий "поріг спрацьовування" він може вибачати помилки учням, але не дає повного контролю професіоналам. Крім того, обумовлене внутрішнім тертями посилене затухання верхніх частот, в тому числі обертонів, робить звучання глухішим і менш "резонансним", але згладжує дешевий металевий призвук учнівських сталевих струн, який з'являється через ефект негармонійності вищих обертонів, особливо характерний для струн даного типу. З ботанічної точки зору, найчастіше "бразильським деревом" є масарандуба (Manilkara bidentata), яка широко поширена в Південній Америці, а також Центральній Америці і на Карибських островах. Бразилія є найбільшим експортером цього сорту деревини. Це наймасовіший матеріал для виготовлення дерев'яних смичків в наш час. Очевидно, що використання назви brazilwood замість massaranduba, bulletwood та інших синонімів у смичковій індустрії є маркетинговим прийомом для введення покупця в оману, адже фернамбук також походить з Бразилії. Однак вважається, що хороший, вдалий смичок з "бразильського дерева" краще поганого фернамбукового^[5] при порівняній ціні. В якості "бразильського дерева" може використовуватися світла фарбована заболонь власне бразильського дерева, тобто фернамбуку. Втім, це дешеві смички, які мають нижчу якість від масарандуби. Про інші зразки "бразильського дерева" див. нижче.
  • Іпе (браз. ipê). В останні роки набирає розповсюдження використання дерева іпе. Американські торговці паркетом називають його бразильським волоським горіхом, хоча до горіхів воно не має стосунку. Низькосортні зразки іпе також продаються як "бразильське дерево", а дорогі брендові екземпляри завжди маркуються як ipe (англ. читається і-пей) або EPwood і за ціною дорівнюють фернамбуку професійно-студентського рівня. Це дерева роду Handroanthus, які здавна використовувалися індіанцями для виготовлення бойових луків. Смички з іпе вважають непоганою заміною фернамбуку, оскільки деревина має хороші механіко-акустичні властивості, зокрема аналогічну типовому фернамбуку швидкість проведення звуку^[6] та прийнятно високий коефіцієнт внутрішнього тертя.
  • Різновиди палісандра (Rosewood, рід Dalbergia) мають нижчу питому жорсткість і вищий коефіцієнт внутрішнього тертя, ніж фернамбук. Індійський палісандр (Dalbergia latifolia) використовувався для смичків нижчого та середнього цінового сегмента; кокоболо (Dalbergia retusa) з Центральної Америки; мадагаскарський палісандр (Dalbergia baronii). Вони менш розповсюджені, оскільки торгівельні ланцюжки деревини для смичків історично замкнуті на Бразилію. До того ж в наш час палісандр попадає під ті самі заборони CITES, що і фернамбук.
  • Чуґум (chugum) – це збірна комерційна назва для дешевої азійської тропічної деревини, яку китайські фабрики використовують для виготовлення найбюджетніших смичків. Це ті смички, які безплатно докладають до китайських скрипкових наборів "все в одному" за $30-$100. Найчастіше це різновиди каучукового дерева (Rubberwood/Hevea), яке перестало давати латекс і підлягає вирубці, або деякі види тропічного мускатника (Knema), що масово ростуть в Китаї, Індонезії та Малайзії. Вони мають відповідні своїй вартості механічні (та акустичні) властивості. Деревина має погані механіко-вагові характеристики, не жорстка (пружна): при виготовленні смичка надають пріоритет потрібній масі виробу і в результаті такі смички гарантовано виходять м'якими, або "ватними" в грі, просідаючи під натиском на струну і повільніше відновлюючи форму. Це впливає на керування гучністю та виконання стрибаючих штрихів. При використанні достатньої кількості матеріалу для покращення механічних характеристик до рівня фернамбукових смичок став би суттєво важчий за норму (60 грам для скрипкового). Їх часто фарбують під червоне дерево і продають як brazilwood.
  • Зміїне дерево (Snakewood) використовувалось для смичків у стилі бароко (випуклої форми). Це важка деревина, яка має велику густину (на 20-30% більше за фернамбук) і відмінну пружність (модуль Юнга), завдяки чому має хороші акустичні властивості. Це був стандарт смичків 18-го століття. Воно не використовується для смичків сучасної форми (впуклих, тобто смичків Турта), бо через його крихкість під час нагрівання йому неможливо надати цю форму. До того ж воно занадто важке для сучасного смичка: його питома жорсткість надто низька через високу густину, і при тій же жорсткості конструкції, що і фернамбуковий екземпляр, зміїний буде значно більше важити. Це надзвичайно рідкісне і дороге дерево з деяких північно-східних країн Південної Америки (Brosimum guianense).
  • Карбон, або вуглепластик. Новітній композитний синтетичний матеріал, який за механічними характеристиками не поступається фернамбуку у виготовленні смичків, а можливо і переважає його. Крім того, карбонові смички значно ближче до ідеалу в геометричному плані, не схильні до скривлень, і їм легше надається розподіл жорсткості по довжині, близький до ідеального, адже волокна карбону можна вкласти прогнозовано, на відміну від натурального дерева. Карбонові смички в межах однієї моделі стандартизовані і практично ідеально однакові, що надає їм переваги при купівлі онлайн, оскільки кожен майстровий дерев'яний смичок навіть одного і того ж майстра – унікальний. Карбон має парадоксально занизький коефіцієнт внутрішнього тертя у порівнянні з фернамбуком, який вважається ідеальним. Це означає, що звук майже не затухає в ньому, і карбоновий смичок передає надлишок високих частот, що робить звук занадто яскравим, не таким теплим, і добре передає сторонні високочастотні шуми, як от тертя волосу об струни. Тому серйозні виробники додають в епоксидні смоли, що формують вуглеволокно, спеціальні присадки для збільшення коефіцієнту внутрішнього тертя до прийнятних рівнів, а також може використовуватися "акустичне ядро" із додаткових волокон, таких як кевлар чи рослинні волокна, що підвищує клас смичка до рівня фернамбукових. Іншим недоліком традиційних, або дешевих, карбонових смичків є те, що "базове" карбоволокно, що являє собою тканину-сіточку, яку згортають в трубочку, не передає мікровібрації тростини, які підсвідомо відчуваються пальцями досвідчених музикантів. Суб'єктивно такі смички можуть відчуваютися "скляними" або "мертвими". Ця проблема вирішується застосуванням однонаправленого (англ. unidirectional, UD) карбону, в якому кожне окреме волокно іде від кінчика до колодки і передає загальну поведінку смичка на руку скрипаля не гірше за аналогічно влаштовані волокна фернамбуку. У смичках зроблених за цією технологією не проглядається сітка волокон, а мікроструктура паралельних волокон дає вигляд мармурового блиску. Ці смички в кілька разів дорожчі, тому що вкладання таких волокон потребує в кілька разів більше ручної роботи. Отже, в цілому у середовищі музикантів існує переконання, що фернамбукові смички все ж дають кращий звук, але вибір між цими матеріалами скоріше справа смаку. В низькому і середньому ціновому сегменті карбоновий смичок напевне буде краще аналогічного дерев'яного через вищу жорсткість, провідність звуку і прогнозований баланс. Найдешевші, особливо дитячі, смички замість карбону можуть складатися з склопластику. Основними перевагами карбону є його прекрасна пружність, прогнозованість властивостей, доступність, адже його виготовлення не залежить від обмежених запасів деревини, і довговічність (дерев'яні тростини можуть з часом деформуватись).
• Колодка виготовляється з чорного дерева зі вставками з перламутру. Може виготовлятися і з різних червоних порід дерева, зокрема зміїного, але це рідкість. В колодку з внутрішньої сторони, прилеглої до тростини, ввернута невеличка мідна гайка, а в основі тростини вставлений восьмигранний або круглий гвинт з довгою різьбою, за допомогою якого можна регулювати натяг волосу. Зустрічаються смички, в яких колодка виготовлена зі слонової чи навіть мамонтової кістки, з використанням гарнітури із золота, що робить смички дорожчими.
• Волос кінського хвоста (штучний чи натуральний) йде від головки до колодки і утворює стрічку з допомогою кільця на колодці. Кінський волос має мікроскопічні лусочки, за які чіпляються пилинки каніфолі, що забезпечує зчеплення смичка зі струнами. Від тиску на струну каніфоль плавиться і завдяки своїй липкості тягне струну разом з рухом волоса у місці розплаву. При досягненні максимальної для даної гучності та частоти коливань амплітуди струна відривається, а каніфоль миттєво загусає. При повторному зачепленні струни каніфоль розплавляється знову, і цей процес відбувається циклічно з частотою основного тону ноти. Якщо каніфолі забагато, струна не встигає відриватися у ритмі гармонійних коливань, і це призводить до скрипучого звуку. Волос з часом "лисіє" (мікролусочки стираються) і гірше утримує каніфоль, що призводить до збільшення її споживання, оскільки вона просто струшується. Нерівномірне старіння волосу може призвести до перманентного викривлення дерев'яних тростин, тому волос потребує періодичної заміни, орієнтовно через півроку щоденної інтенсивної (6+ годин на день) гри.
• Намотка, або канітель, в районі вказівного пальця. Її функція полягає в коригуванні розподілу маси по довжині смичка, а також підвищенні зчеплення для вказівного пальця. Традиційно виготовляється з срібної нитки або, рідше, з китового вусу (імітуючого вус пластику в наш час). У дешевих смичках використовують дешевші метали. В основі намотки знаходиться невелика шкіряна обмотка, або бочечка, нижній край якої є місцем контакту внутрішнього (медіального) боку великого пальця. Таким чином, великий палець впирається в тростину між обмоткою і колодкою. Виготовляється з тонкої шкіри кози, ягня, змії чи ящірки.
• Кінчик смичка містить паз для закріплення волосу, який покривається пластинкою з пластику, кістки або алюмінію.

Достатньо високу для пружних властивостей смичка жорсткість (модуль Юнга) мають ті види деревини, які мають високу густину. Тому фернамбук та інші породи смичкової деревини тонуть у воді. До акустичних властивостей деревини відносяться швидкість проведення звуку (в цілому, пропорційна квадратному кореню з питомої жорсткості, але є видові нюанси) та параметр затухання звуку – коефіцієнт внутрішнього тертя. Ці параметри кількісно визначають можливість деревини працювати матеріалом тростини. Щоб струна звучала, на неї смичком створюють тиск, який деформує також саму тростину. Для передачі цього тиску потрібна достатня жорсткість тростини. Коли волос смичка зачіплює і тягне струну вбік, це аналогічно тому, ніби волос зачепив струну прив'язаним у місці контакту гачком. Оскільки музикант тягне струну гачком, він тим самим натягує волос (як тятиву) і додатково вигинає тростину. В певний момент струна зривається з "гачка" через слабкість тертя і проковзує, а потім знову потрапляє під тиск смичка після того, як закінчилася релаксація додаткового згину його тростини, що був обумовлений зчепленням з гачком, а не вертикальним тиском. Струна при цьому намагається коливатись із властивою їй на даний момент звуковою частотою (частотами). Додаткове напруження, що виникає в тростині під час роботи гачка, є вимушеним звуковим коливанням тієї ж частоти і воно не має згаснути в цю ж мить (перейти в тепло), а якомога довше відповідати за силою та фазою власному коливанню струни, щоб не глушити її. Це означає, що при меншому затуханні у деревині енергія, що перейшла в енергію звукової вібрації смичка від руху руки скрипаля, буде менше поглинатися матеріалом тростини, а більше передаватися струні. Отже, саме смичок є інструментом перетворення енергії руху руки в енергію звукового коливання, а струна лише задає його частоту^[7]. В динаміці низьке внутрішнє тертя та висока швидкість поширення звуку забезпечують чіткість артикуляції і широкий динамічний і швидкісний діапазон зміни гучності як засобу виразності, оскільки при низькій швидкості звуку амплітудний "поріг спрацьовування" менший. На практиці швидкість поширення звуку у конкретній заготовці сильно варіюється, і сучасні виробники сортують заготовки з використанням ультразвукових ручних тестерів, таких як lucchimeter^[8]. Треба зазначати, що хоч швидкість проведення звуку у заготовках одного виду деревини може сильно варіюватися, зумовлюючи розкид ціни фернамбукових смичків стартуючи від ~$300 до десятків тисяч доларів, саме фернамбук є еталоном. Деревина іпе майже не поступається фернамбуку за цим параметром, а масарандуба має в рази нижчу швидкість проведення звуку через присутній у структурі її деревини латекс, оскільки вона є каучуконосом. Смичок із низькою швидкістю звуку "з'їдає" корисну роботу руки. Щоб інструмент звучав голосно, доводиться тиснути сильніше, від чого рука швидко втомлюється^[9]. Щодо коефіцієнту внутрішнього тертя, затухання пропорційно більше стосується високих частот та обертонів, амплітуда коливань яких природно мала, але саме вони забезпечують характерний тембр скрипки, суб'єктивну "благородність" скрипкового звуку, його "теплість", "оксамитовість", яскравість і "політність". "Політність" є суб'єктивною характеристикою здатності скрипки визвучувати великий зал, а механічно вона залежить від частки середньо-високих частот (в зоні обертонів, які вищі за доступні на грифі ноти). Отже, струна то зчіплюється з волосом, то ковзає під ним у протифазу. При цьому голівка коливається вгору-вниз відносно прямої смичка біля колодки з тією ж частотою – мікропроцес, непомітний оку. Якщо смичок має погану пружину або високий коефіцієнт затухання, він буде вібрувати погано і виконавець оцінить його як "ватний". Якщо смичок занадто жорсткий (наприклад, товста тростина), він також не буде вібрувати, оскільки його просто складно розкачати. Якщо смичок погано вібрує, то при зворотному проковзуванні струни він буде здавлювати струну і скрипка буде звучати глухо. Смичок також звучить: п'єзозвукознімач, закріплений на кінці смичка, знімає той самий звук, який виконується на скрипці.

Виготовлення смичків — це окреме, надзвичайно тонке мистецтво, яке розвивалося паралельно зі створенням скрипок. Найкращі смички створювалися майстрами (аршетьє), які розуміли акустику і питання балансу.

Франція вважається батьківщиною сучасного смичка. Саме там у XVIII—XIX століттях було сформовано форму, вагу та баланс, якими ми користуємося дотепер.

• Франсуа Ксав'є Турт (François Xavier Tourte, 1747–1835). Його називають "Страдіварі смичка". Саме Турт винайшов сучасну конструкцію: винайшов впуклу форму, систему натягу волосу за допомогою гвинта, розпластування волосу за допомогою кільця, визначив ідеальну довжину і масу, встановив центр маси смичка на відстані 18-19 см від колодки (для скрипкового), почав вигинати тростину за допомогою тепла^[10], а не випилювати її, почав використовувати фернамбук після невдалих експериментів по нагріванню зміїного дерева. Його смички — це абсолютний еталон і сучасна конструкція називається "смичком Турта".
• Жан-П'єр Марі Персуа (Jean Pierre Marie Persoit, 1785–1866). Учень Турта, чиї роботи цінуються дуже високо. Відомий своїми елегантними, часто "лебединими" голівками смичків (swan head).
• Домінік Пеккат (Dominique Peccatte, 1810-1874). Учень майстерні скрипкового майстра Війома (Vuillaume). Його смички славляться своєю міцністю та здатністю видобувати з інструмента неймовірно потужний і густий звук. Один із найславетніших французьких майстрів, чиї смички є одними з найдорожчих у світі.
• Жозеф Артур Віньєрон (Joseph Arthur Vigneron, 1851-1905). Відомий своїми потужними смичками, які ідеально підходять для великих концертних залів, де від інструмента вимагається максимальна проєкція звуку.
• Жозеф Анрі (Joseph Henry, 1823-1870)
• Етьєн Пажо (Étienne Pajeot, 1791-1849)
• Родини Фетік (Fétique) та Ламі (Lamy). Французькі династії, які створювали надзвичайно витончені смички з прекрасними звуковими якостями.

• Джон Додд (John Dodd, 1752–1839). Видатний англійський майстер, якого часто називають "англійським Туртом".
• Нікола Кітель (Nikolaus Kittel, 1805-1868). Майстер німецького походження, працював у Санкт-Петербурзі. Його називають "російським Туртом". Його смички надзвичайно рідкісні, мають унікальну гнучкість та ідеальний баланс, їх обожнював Леопольд Ауер та його учні.
• Людвіг Крістіан Август Бауш (Ludwig Christian August Bausch, 1805–1871). Його називали "німецьким Туртом" і його вироби високо цінувалися за якість. Прізвище Bausch стало брендом і його можно знайти на тисячах сучасних фабричних смичків.
• Карл Ґрімм (Carl Grimm, 1794–1855). Німецький майстр, здобув офіційне звання інструментального майстра Королівського двору в Берліні. Клеймо читалось GRIMM BERLIN, майстерня пропрацювала до 1920 року.
• Династія Альберт Нюрнбергер (Albert Nürnberger). Німецька династія, започаткована Францом Альбертом Нюрнбергером І (1826–1894), продовжилась його сином Францом Альбертом Нюрнбергером ІІ (1854–1931) та його внуком Карлом Альбертом Нюрнбергером (1885–1971). Надзвичайно цінуються смички, випущені до смерті Франца Альберта ІІ у 1931 році. Вони, і смички фірми W. E. Hill & Sons, становили найбажаніші бренди смичків на зламі XIX-XX століть. Після цього бренд Albert Nürnberger став більш масовим і його сучасні копії продаються досьогодні, в тому числі виготоляються в США. Цими смичками грали Ежен Ізаї, Ян Кубелик, Фріц Крейслер та Давид Ойстрах.
• Вільям Ебсворт Хілл (William Ebsworth Hill, 1817–1895) — англійський скрипковий майстер, який сам не виготовляв смичків, але заснував у Лондоні у 1880 році фірму W. E. Hill & Sons, яка зібрала найкращих смичкових майстрів Британії того часу і напряму конкурувала з брендом Albert Nürnberger. Компанія існує досьогодні, випускаючи широкий спектр продукції для струнно-смичкових інструментів.

• Schoonderwaldt, Erwin (2009). Mechanics and acoustics of violin bowing (PDF) (докт. дис.) (англ.). Stockholm: School of Computer Science and Communication, Sweden.
• Labonnote, Nathalie (2012). Damping in Timber Structures (докт. дис.) (англ.). Trondheim: Norwegian University of Science and Technology.
• Alves, Edenise; Longui, Eduardo; Amano, Erika (2008). Pernambuco Wood (Caesalpinia Echinata) used in the Manufacture of Bows for String Instruments [Деревина фернамбуку (Caesalpinia Echinata), яка використовується у виробництві смичків для струнних інструментів]. IAWA Journal (англ.). 29: 323—335. doi:10.1163/22941932-90000190.
• Муратов С.В. Розділ 5. Секрети високоякісного смичка // Мистецтво штрихової техніки скрипаля (рос.)

• Sedler, Moses (28 березня 2026). Brazilwood vs Pernambuco Bows: What’s the Difference?. Dolce fine violins (англ.).
• Donnerstag, Michael D (6 липня 2025). Pernambuco: The Heartwood of Masterful Bow Making. Michael D Donnerstag, bow maker (англ.).
• Shamaev, Vladimir; Russu, Alexandr; Medvedev, Ilya та ін. (2024). Determination of Factors Influencing the Coefficient of Internal Friction of Natural and Stained Oak [Визначення факторів, що впливають на коефіцієнт внутрішнього тертя натурального та фарбованого дубу]. J. Korean Wood Sci. Technol. (англ.). 53 (1): 33—48. doi:10.5658/WOOD.2025.53.1.33.