Слухавка

Слухавка або телефонна трубка — частина телефонного апарата, що використовується для передавання звукових сигналів у телефонному зв’язку.^[1]

Винайдення телефону в другій половині XIX століття зробило слухавку невід’ємною частиною цього пристрою. З часом конструкція слухавки вдосконалювалася, матеріали ставали легшими та міцнішими, але її основна функція залишалася незмінною.
З появою цифрових технологій та мобільних телефонів, роль традиційної телефонної трубки значно зменшилась.

Слово «Слухавка» з’явилося в українській мові під впливом польської, куди воно потрапило за зразком німецької мови від слова «Telefonhörer» - «телефонна трубка», що походить від дієслова «Hörer» - «слухати». Спочатку слово вживалося лише на західній Україні, де був дуже відчутний польський вплив на мову цього регіону. Сьогодні воно активно вживається у художній та публіцистичній літературі незалежно від території. Однак на східній Україні це слово рідко почуєш у розмовній мові.^[2]
У 40-ві роки XX століття, в українській мові під впливом російської також утвердилося термінологізоване словосполучення «телефонна трубка», яке й сьогодні залишається нормою української офіційно-ділової, наукової, та літературної мови. У живій розмовній мові його часто скорочують і кажуть просто — «трубка».^[2]

• Польовий телефон
• FF33
• ТАІ-43
• ТА-57
• ТА-88
• ТА-01

• Слухавка. / СЛОВНИК.ua. (укр.).
• Телефонна трубка чи слухавка? / Інститут української мови НАН України Інформаційно-довідкова система «Культура мови на щодень». (укр.).