Слива домашня

Слива домашня
Плоди сливи
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Розоцвіті (Rosales)
Родина:	Трояндові (Rosaceae)
Рід:	Слива (Prunus)
Підрід:	Слива (Prunus subg. Prunus)
Секція:	Prunus sect. Prunus
Вид:	Слива домашня (P. domestica)
Біноміальна назва
Prunus domestica L., 1753

Слива домашня або звичайна (Prúnus doméstica) — плодова рослина роду слива підродини мигдалеві родини розові.

При схрещуванні терну Prunus spinosa (2n = 32) з аличею Prunus divaricata (2n = 16) було отримано рослину повністю ідентичну сливі домашній. Це рослина, як і слива домашня мала 2n = 48 хромосом. Ймовірно, дика слива в ході еволюції вийшла саме таким шляхом^[1].

Південна алича має жовто-червоне забарвлення, північний терен темно-синій. Їхній нащадок поєднує ознаки обох видів: холодостійкість терну і смакові характеристики аличі, має забарвлення в широкому діапазоні синьо-жовто-червоних відтінків (у різних сортів).

Географічним центром походження домашньої сливи можна вважати територію, що простирається від Східного Кавказу до східного узбережжя Адріатичного моря, включаючи Балканський півострів і Малу Азію.

Плодове дерево заввишки 6-16 м. Гілки не колючі, або іноді трохи колючі. Квітки зібрані в прості зонтики, кожна складається із 5 зеленувато-білих пелюсток і 5 Чашолистоків, 25-30 тичинок, нектарники розташовані на квітколожі. Цвіте слива у травні, кожна квітка живе до 5 днів, все дерево загалом 8 -10 днів. Медопродуктивність сливи у сприятливі роки сягає 16-37 кг з 1 га.^[2] Плоди — м'ясисті кістянки різної форми (овальної, приплюснуто-овальної, видовжено-овальної) та кольору (зеленого, жовтого, червоного, або фіолетового із сизим нальотом), завжди із добре помітною борозенкою, зазвичай 20—30 г ваги. Вони соковиті і мають високі смакові, поживні й дієтичні властивості, містять 7—18 % цукрів, 0,25—1,35 % органічних кислот, 0,75—0,95 % пектинових речовин, 8,8—22,1 мг% вітамінів С та провітаміни А, в кісточках — 30—35 % олії. Сливи споживають свіжими, переробляють на чорнослив, конфітури, маринади, компоти, повидла, мармелади, наливки тощо.

В Україні вирощують сливу повсюдно, найбільше на східному Поділлі, Покутті, Закарпатті, Харківщині й Кубані. За переписом садів 1970 в УРСР було близько 50 млн плодових дерев сливи (15,5 % плодових дерев, після яблуні — 46,5 % і вишні — 20,4 %) на близько 130000 га. За сприятливих умов слива дає високі врожаї до 10—15 т з 1 га.

• 
• 
• 
• 

Крона піднята або розлога, гілки прямі, в основному гладкі, але окремі форми мають невеликі колючки. Бруньки розпускаються пізніше від інших листяних дерев або водночас з ними.

За слабкого приросту закладаються поодинокі бруньки, нові букетні гілки утворюються, а старі відмирають. Як у вишні, в цьому випадку скелетні гілки оголюються, і врожай помітно знижується.

За характером види сливи поділяють на дві групи:

• До першої відносять сорти, де переважають групові бруньки на середніх і довгих приростах. Наступного сезону плодові бруньки дають врожай, а ростові — невеликі пагони.
• У другій групі сортів на достатньо довгих однолітніх приростах переважають поодинокі ростові бруньки та невелика кількість плодових бруньок. На наступний рік з ростових бруньок розвиваються шпорці, які плодоносять ще один сезон и несуть на собі основну масу врожаю. Такий тип плодоношення називають плодоношення на дворічній деревині.

Для посадки сливи ґрунт має бути глибокий, не менше 35-40 см обробки. Контроль кислотності легко вести відповідно до бур'янової рослинності. На кислих ґрунтах переважають хвощ, пикульник, щавель, м'ята, подорожник, перестріч гайовий, верес; на слабокислих — ромашка, в'юнок, конюшина. Кислі ґрунти обов'язково вапнують. Для суглинок 500 г.кв/метр, на піщаних 200 г.кв/метр. Найбільш дієвий спосіб вапнування полягає в тому, щоб спочатку рівномірно посипати ґрунт вапном (попелом), а потім гноєм (коров'яком), відтак його перекопують. Посадкову яму роблять завширшки 50-60 см і такою ж глибиною. В яму кладуть гній або компост 10-16 кг, 100—150 г подвійного суперфосфату, 80-120 г сіркокислого калію (60-80 г хлористого калію) або 400—500 г попелу.

Після посадки в саду за першого року сливу обрізують з метою правильного формування крони. Молоді дерева деяких сортів вже у перші роки після посадки виганяють довгі (до 1 — 2 м) однолітні пагінці, тому для регулювання росту потребують обрізування. Дерева сливи формують так само, як деревоподібну вишню.

У зимостійких сортах залишають штамб заввишки 40 — 60 см, у менш зимостійких — заввишки 20 — 30 см. Чим нижче штамб, тим дерева стійкіші до несприятливих умов зими.

Поліпшувати зимостійкість квіткових бруньок сливи можна шляхом покращення ґрунтового та водного режимів. У посушливі роки необхідні полив і мульчування ґрунту. У вологі — посів у міжрядді покровних культур, які здатні поглинати надлишок вологи.

У перші роки росту дерева сливи рекомендується обрізувати якомога менше. Вирізують гілки, які надалі можуть загущувати крону. Вкорочують лише ті однолітні гілки, яким потрібно надати правильного напряму, а також зрівняти їх за силою росту з основними скелетними розгалуженнями, підпорядкувати бічні розгалуження основній гілці, аби не дати їй розгалужуватися.

Зрізують також верхівки сильних пагонів з підмерзлою корою, з недорозвиненими зближеними бруньками. Ступінь вкорочування гілок у рослин, плодоносних на однолітній деревині, має бути мінімальним, аби не викликати дуже сильний ріст і появу великої кількості гілок, які загущують крону.

Особливістю сливи є утворення сильних, конкурентнопридатних пагонів, які відгалужуються під гострим кутом.

Такі пагони потрібно вирізувати на кільце. Крім того, у сливи часто трапляється відростання міцних пагонів. Ці утворення необхідно вчасно видаляти. Тому обрізувати дерева сливи рекомендується щорічно.

При вирощуванні сливи формують два давно узвичаєні типи крони: лідерну та вазовидну. Лідерна крона має центральний провідник з 5—8 скелетними гілками. В нижньому ярусі залишають 3—4 скелетні гілки. В наступному ярусі скелетні гілки першого порядку закладаються з інтервалом 40—60 см. У дерева сливи з кроною вазовидної форми центральний провідник відсутній. Його видаляють під час закладання нижнього ярусу з 3—4 гілок, які виконують усі функції лідера. У дерев сливи більш зимостійких сортів вазовидну крону влаштовують на висоті 40—60 см. Слабозимостійкі сорти рекомендується вирощувати на низьких штамбах — заввишки 10—20 см. При формуванні вазовидної крони розгалуження пагонів — стовбурів закладають на висоті 50—100 см від їхньої основи й скеровують убік. Загальну кількість таких пагонів доводять до 6—8, аби утворити помірно загущену крону.

Вазовидні крони достатньо добре освітлюються сонцем, добре прогріваються, чим зумовлюється формування високоякісних плодів.

Період росту сливи, для якого характерне слабке плодоношення, триває 6—7 років після посадки. В цей час формується основа деревини із сильними однолітніми приростами.

Плодоносить слива протягом 10—15 років.

У третій період — затухання життя дерева — йде відсихання окремих гілок, знижується врожайність. Кора у старих дерев відшаровується через опіки та морозовини, з'являється камедетечія.

Тривалість проходження вказаних періодів життя дерева значною мірою зумовлюється агротехнічним станом саду.

Через зимові пошкодження у сливи — замерзання окремих гілок, коренів та плодових бруньок, опіки в зоні кореневої шийки.

Слива чутлива до літньо-осінньої ґрунтової посухи, особливо в роки значного плодоношення, коли з плодами виноситься велика кількість вуглеводів, через що дерева не здатні добре підготуватися до зими. При цьому тканина дерева не достигає та пошкоджується, навіть у відносно помірні зими.

Численні сорти С. об'єднують у 4 помологічні групи: угорки, ренклоди (споживають переважно свіжими і консервують), мірабелі (дрібні плоди, що використовуються, переважно для виготовлення конфітури, консервів тощо), яєчні (великі переважно жовтого кольору). В Україні районовано такі сорти С. д.: Ганна Шпет, Единбурзька, Кірк, Персикова, Рання синя, Ренклод, Ренклод Альтана, Угорка звичайна, Угорка італ., Угорка ажанська, Угорка опішнянська, чорнослив та ін.

Деякі популярні сорти сливи:

Червона куля. Зимостійкість сорту висока. Період плодоношення у нього настає на другий-третій рік після посадки; він добре плодоносить. Плоди великі (40 г), округлі, червоні із сивим нальотом, дозрівають під кінець липня. М'якуш дуже соковитий, ароматний, дуже смачний.

Скороплідна. Дерево росте швидко, але утворює невелику округло-розкидисту крону. Зимостійкість сорту висока. Період плодоношення настає на другий-третій рік після посадки й дає рясні плоди. Плоди більші за середні розміри (31 г), округлі, яскраво-червоні, з великим нальотом, дозрівають у кінці серпня. М'якуш дуже соковитий, ароматний, кисло-солодкий, вельми смачний. Сорт самонеплідний, опилювачі — Оленка, Червона куля.

Оленка. Дерево великої висоти, з піднятою кроною. Сорт зимостійкий. Плоди вище за середні розміри (36 г), округло-яйцеподібної форми малиново-фіолетового кольору, з восковим нальотом. М'якуш соковитий, тане в роті, солодкого смаку.

Скороплідна червона. Зимостійкість сорту висока. Вступає в плодоношення на 3-4 рік після посадки. Плоди більші за середні розміри (11-13 г), рожевого кольору. Плоди дозрівають у другій половині серпня. Смак плодів задовільний. Частково самоплідний, опилювачі — Угорка московська, Ренклод тамбовський, Ренклод колгоспний.

• Слива найбільш вологолюбна з плодових культур, але болота не зносить;
• Слива потребує азотних добрив (або родючих ґрунтів);
• Більшість найліпших сортів сливи самонеплідні, тому необхідно саджати поряд різні сорти;
• Сливу ліпше вирощувати на низькому штамбі 10-20 см;
• Сливі ліпше надавати форму віяла;
• Слива потребує обрізки для прорідження крони й гарного приросту;
• Щоб захистити сливу від зараження грибком, обрізати її треба тоді, коли вона вже покрилась листям;
• Слива часто утворює гострі кути гілок, їх потрібно збільшувати за допомогою розпірок;
• Посадку сливи проводять навесні;
• Часті врожаї значно послаблюють зимостійкість сливи;

• Плоди сливи пошкоджує сливова плодожерка. Їх личинки подібні до яблуневої плодожерки, але менші й червоного кольору. Для боротьби з нею можна використовувати феромонні пастки для самців сливової плодожерки. Однак за великої кількості шкідника, єдиний радикальний захід — оприскування інсектицидами. Спершу — в кінці травня, а потім — не менш, ніж за 30 днів до збирання врожаю, інтервал оприскування — два тижні.
• Листокрутка глодова, листокрутка кривовуса ліщинова, міль плодова пошкоджують листя.

1. Моніліоз — грибкова хвороба, що викликає висихання листя та гілок. На плодах з'являється цятка гнилі, що потім росте та вкривається білими крапками.
2. Кучерявість листя — грибкова хвороба, що викликає спочатку пожовтіння, а потім опадання листя. Через хвороби плоди сливи падають ще зеленими.
3. Парша — грибкова хвороба, активізується після дощів. Викликає темні плями на корі, листі, плодах. Згодом плями розростоються та призводять до втрати врожаю.
4. Клястероспоріоз (дірчаста плямистість) — грибкова хвороба, що викликає тріщини в корі та виразки на плодах сливи.
5. Сумчаста хвороба (кишеньки сливи) — грибкова хвороба, через яку плоди сливи перетворюються на маленьки мішечки без кісточок.
6. Шарка (віспа) — вірусна хвороба, яка впізнається за темно-зеленими плямами на сливах. Згодом такі плями грубішають та впадають у середину. Плоди передчасно обсипаються.

• Камедь
• Список видів роду слива

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Слива домашня // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 401. — ISBN 5-88500-055-7.