Силенко Леся Савівна

Силенко Леся Савівна
Народилася	3 січня 1950 с. Лютарі, Богуславський район, Київська область
Померла	12 січня 1991 (41 рік)
Поховання	с. Лютарі, Богуславський район, Київська область
Національність	українка
Діяльність	поетеса
Відома завдяки	поетеса
Діти	Силенко Тарас Вікторович

Ле́ся Са́вівна Силе́нко (3 січня 1950 року, село Лютарі Богуславського району, нині Богуславської міської ради Обухівського району Київської області — 12 січня 1991 року, похована в рідному селі) — українська поетеса. Мати бандуриста Тараса Силенка.

Народилася в селі Лютарі Богуславського району в родині Сави Дмитровича і Оксани Федорівни Силенків. З дитинства тягнулася до книги і поезії.

Після закінчення школи, готуючись до вступу, працювала продавчинею.

Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

Працювала в Республіканському палаці дітей та юнацтва, у видавництві «Музична Україна».

23 лютого 1972 року одружилася з поетом і композитором Віктором Лузаном. 29 грудня того ж року народила сина Тараса, проте родинне життя не склалося.

Мешкала в Києві. Передчасно померла через ракову пухлину.

Вірші Лесі Силенко були надруковані в альманасі «Вітрила — 68» та в журналі «Барвінок».

Авторка збірок дитячих віршів «Котився клубочок» (1989) і «Золоте лошатко» (1993), а також ліричної збірки «Біла соната» в колективному поетичному збірнику «Айстри» (1990).

Жоден вірш Лесі Силенко не був присвячений Володимиру Леніну чи комуністичній партії, через що її не прийняли до Спілки письменників.

У січні 2000 року в Будинку письменників України відбувся літературний вечір, присвячений 50-літтю поетеси, участь у якому взяли: Алла Диба, Микола Ткач, Наталка Поклад, Неоніла Крюкова, Дмитро Чередниченко, Володимир Куєвда, бандуристи Богдан Островський, Тарас і Святослав Силенки.

У рідному селі іменем Лесі Силенко названо вулицю.

Із пошаною згадує про Лесю Силенко журналістка, письменниця, лауреатка премії ім. Лесі Українки Зірка Мензатюк:

“Найдорожче, що було в Лесі — це чуйність, доброта, розуміння. В совєтські часи ми разом ходили на українські заходи, шукали книжки. Ми вірили, що Україна житиме. Леся мріяла, щоб люди жили інакше, щоб країна була інакша. Кажуть, совєти культуру підтримували, але у випадку з Лесею переконуємося в протилежному. Вона — приклад нереалізованого таланту. Їй пропонували написати “паровозик” про Лєніна чи партію, бо за “паровозиком” можна протягнути у збірку й інші вірші, але вона відмовлялася, бо не вміла кривити душею. Була занадто порядною. В цьому її неповторність.

• Тарас Силенко — співець непримиренної України / [авт.-упоряд.: Р. Коваль, С. Силенко, Л. Козенко, Є. Букет ; за заг. ред. Р. Коваля]. — Київ: Видавництво Марка Мельника, 2022. — С. 380—408.
• «Вона в поезії природи намалювала вічний світ» (до 65-річчя від дня народження Л. С. Силенко). Богуслав, 2015; Роман Коваль. Поетеса, мати бандуриста // г. «Незборима нація».
• Силенко Тарас. «О наша пам'яте, усі в тобі живі!» // Слово Просвіти, ч. 52, 30 грудня 2010 р. — С. 8—9.