Семюел Піпс

Семюел Піпс
англ. Samuel Pepys
Семюел Піпс. Портрет роботи Джона Хейлза, 1666 рік
Народився	23 лютого 1633 Лондон
Помер	26 травня 1703 (70 років) Клепгем, на південь від Лондона
Поховання	St Olave Hart Streetd
Громадянство	Англія
Національність	Англія
Місце проживання	Лондон
Діяльність	політик, письменник
Галузь	Navy Boardd, політика[1], творче та професійне письмоd[1], щоденник[1] і justice and judicial activitiesd[1]
Відомий завдяки	Політичний діяч, президент Лондонського королівського товариства, автор «Щоденника»
Alma mater	Коледж Магдалини у Кембриджі
Знання мов	англійська[2][3]
Членство	Лондонське королівське товариство[4], Cavalier Parliamentd і Habeas Corpus Parliamentd
Magnum opus	Щоденник Семюела Піпсаd
Посада	член Палати громад у Парламенті Англіїd, Президент Лондонського королівського товариства, член Палати громад у Парламенті Англіїd, Member of the 1661-79 Parliamentd, Member of the 1679 Parliamentd і Member of the 1685-87 Parliamentd
Конфесія	англіканство
Батько	John Pepysd[5][6]
Мати	Margaret Kited[5][6]
Родичі	John Jacksond
Брати, сестри	Paulina Pepysd[6]
У шлюбі з	Elizabeth Pepysd[6]
Нагороди	член Лондонського королівського товариства
Медіафайли у Вікісховищі

Се́мюел Піпс, рідше — Пе́піс (англ. Samuel Pepys, 23 лютого 1633, Лондон — 26 травня 1703, Клепгем, на південь від Лондону) — англійський чиновник морського відомства, автор знаменитого щоденника про повсякденне життя лондонців періоду Стюартівської реставрації.

Син лондонського кравця, закінчив столичну школу Святого Павла, а потім коледж Магдалини в Кембриджі. У 1655 році одружився з п'ятнадцятирічною Елізабет Сен-Мішель, дочкою зубожілого французького біженця-гугенота (вона померла у 1669 році). Сім'я починала життя в бідності. Піпс поступив на службу в будинок свого далекого родича, впливового військового й політика сера Едварда Монтегю (згодом графа Сендвіча), якому багато в чому зобов'язаний подальшою кар'єрою. На самому початку правління Карла II Піпс був призначений чиновником королівського флоту (у 1660 році), з 1665 він — головний інспектор Продовольчої служби, з 1672 — секретар Адміралтейства. З 1665 — член Королівського наукового товариства (у 1684—1686 роках — його президент).

Піпс був обраний до британського Парламенту, в 1679 переобраний, але за звинуваченням у співучасті у змові, точніше — за намовою ворогів і заздрісників, звільнений і на кілька місяців був ув'язнений у лондонському Тауері. У 1683 році був посланий з місією в Танжер, з 1684 — секретар короля з військово-морських справ, активно сприяв створенню в імперії сучасного флоту при Карлі, а з 1685 — при Якові II Стюарту. У 1689, після відсторонення від влади і втечі з країни короля Якова і сходження на престол Вільгельма Оранського, Піпс програв на парламентських виборах, був змушений піти з високої посади. За підозрою в якобітських симпатіях відбув короткочасне ув'язнення у 1689 та 1690 роках. Відійшов від публічного життя, а в 1700 покинув Лондон, віддалившись у свій маєток, де через кілька років помер.

Піпс дружив з Ісааком Ньютоном і Робертом Бойлем, Джоном Драйденом і Крістофером Реном. Він грав, займався живописом, складав вірші. Але найвизначнішим здобутком його життя став «Щоденник», який він вів у 1660—1669 роках і в якому з властивою йому сумлінністю відтворив як загальні катастрофи (Велику лондонську чуму 1665 і знамениту Велику лондонську пожежу 1666), війни (Друга англо-голландська війна 1665—1667), політичні колізії і придворні чвари, так і подробиці власного побуту, столу, любовних зв'язків та інше. Піпс перестав вести записи через проблеми із зором, а диктувати їх сторонній особі не хотів. Його щоденник — з політичних і сімейних міркувань — був зашифрований за системою Томаса Шелтона і зберігався незмінним у бібліотеці коледжу Магдалини до початку XIX ст., коли був розшифрований текстологом Джоном Смітом. Уперше видано у 1825 році.

«Щоденник» неодноразово перевидавався як у повному, так і в скороченому вигляді («Великий» і «малий Піпс»), перекладався багатьма мовами. Він став незамінним історичним джерелом і цікавим матеріалом для читання на дозвіллі, яке так любив сам його автор, колишній, серед іншого, великий бібліофіл (його бібліотека також відійшла коледжу Магдалини^[7]). Захопливість піпсовского щоденника високо оцінив у своєму есе Роберт Льюїс Стівенсон.

Приватне життя Піпсів, його стосунки з дружиною та позашлюбні любовні пригоди, які в живих подробицях також відображені в «Щоденнику», стали у XX столітті матеріалом для декількох романів, написаних як з точки зору глави сім'ї, так і з позиції його молодої дружини. У 2003 на британському телебаченні був показаний багатосерійний фільм «Приватне життя Семюела Піпса», у головній ролі — англієць Стів Куган, у ролі його дружини — французька актриса Лу Дуайон^[8].

• The diary of Samuel Pepys. 11 vols. / Robert Latham, William Matthews, eds. Berkeley: University of California Press, 1970—1983
• The illustrated Pepys: extracts from the diary / Robert Latham, ed. London: Bell & Hyman, 1978

• Bryant A. Samuel Pepys. New York: The Macmillan Co.; Cambridge: The University Press, 1933 (переізд. 1936, 1943, 1952, 1953, 1967, 1985)
• Ivimey A. Samuel and Elizabeth; a novel of the married life of Samuel and Elizabeth Pepys. London: Hodder and Stoughton, 1952
• Trease G. Samuel Pepys and his world. New York: Putnam, 1972
• Ollard R.L. Pepys, a biography. Oxford: Oxford University Press, 1974 (переізд. 1977, 1984, 1988, 1991, 1999)
• Spender D. The Diary of Elizabeth Pepys. London: Grafton, 1991
• George S. The journal of Mrs. Pepys: portrait of a marriage. London: Review, 1998 (перєїзд, 1999, 2000)
• Coote S. Samuel Pepys: a life. New York: Palgrave for St. Martin's Press, 2001
• Tomalin C. Samuel Pepys: the unequalled self. New York: A.A. Knopf, 2002