YaChudo

Северин Букар

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Северин Букар
Народився1773[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1853[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКадетський корпус Редагувати інформацію у Вікіданих
РідБукар Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
лицарський хрест ордена Virtuti Militari
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Букар.

Северин Букар (пол. Seweryn Bukar, 1773, смт Іванопіль Чуднівського району Житомирської області — 1853, Лавриновичі) — волинський шляхтич, учасник російсько-польської війни 1792, капітан артилерії, мемуарист.

Біографія

Народився в Янушполі (нині смт Іванопіль Чуднівського району Житомирської області) у маєтку, викупленому батьком у князів Любомирських.

У 1783 вступив у кадетський корпус у Варшаві. З 1790 розпочав служити підпоручником артилерії коронних військ на Волині (Лабунь, Дубно, Шепетівка, Славута, Полонне, Тульчин та ін.) у частинах, якими командував генерал Тадеуш Костюшко. Під його командою у 1792 брав участь у бойових діях на території Волині. За хоробрість у битві під Зеленцями був відзначений бойовим орденом Хреста Virtuti Militari, а після бою під Дубенкою поданий на звання поручника.

Після завершення бойових дій разом з Т. Костюшко їздив до Варшави з проханням про відставку. Восени 1792 повернувся до рідного маєтку. Після окупації російськими військами Польщі і Великого князівства Литовського служив ад'ютантом у канцелярії генерала Любовидзького у Новому Фастові, входив до складу делегації до Санкт-Петербургу. У рідні краї повернувся весною 1794 і хоча мав отримати військове звання капітана, залишив військову службу і став займатися сільським господарством.

Писав репортажі для часопису «Tygodnik Petersburski», який видавали польською мовою. У селі Бабине заснував церковно-парафіяльну школу[4]

Мемуари

Свої спогади Северин Букар писав на прохання синів Вінцента і Теофіля з 1845 і довів розповідь до 1815. Публікація мемуарів розпочалася на сторінках часопису «Dziennik Warszawski» (1852 — № 231 — 234). Пізніше їхні фрагменти опублікував Юзеф Ігнацій Крашевський у додатку до «Pamiętniki Jana Duklana Ochockiego». У 1871 Ю.-І. Крашевський видав їх окремою книгою в серії «Biblioteka Pamiętników i Podróży po Dawnej Polsce». Російський переклад спогадів С.Букара був надрукований у 1874 як додаток до спогадів Я.Охотського «Рассказы о польской старине. Записки XVIII века Яна Дуклана Охотскаго с рукописей, после него оставшихся…».

У мемуарах С. Букара можна виділити кілька сюжетних ліній, які стосуються подій, що відбувалися на українських теренах у описаний час.

У першому блоці інформації фрагментарно розповідається про дитячі роки, проведені в родинному маєтку Янушпіль. З цих спогадів можна отримати картину про традиції, звичаї побутового життя шляхетської родини, про взаємовідносини як між представниками шляхти, так і з іншими соціальними верстами.

У другій частині мемуарів йдеться про військові події 90-х років XVIII ст., пов'язані із російсько-польською війною 1792, учасником яких був С. Букар. Вони віддзеркалюють думки командувача польськими військами в Україні у війні 1792 р. і містять такі відомості, які були недоступні простому офіцеру. Автор дає високу оцінку своєму командирові Т. Костюшко.

Частина мемуарів С. Букара присвячена опису ситуації, яка склалася на Волині після другого поділу Речі Посполитої. Так показано, що частина шляхтичів намагалася привласнити маєтки патріотично налаштованих обивателів, які змушені були або емігрувати, або були ув'язнені. У мемуарах зображено формування російської структури влади на захоплених волинських землях, прийняття присяги на вірність імператриці Катерині ІІ. Дається характеристика першим губернаторам Волинської губернії. У мемуарах підкреслюється, що без хабара російське чиновництво жодне питання не вирішувалося.

Северинові Букару, одруженому з Юлією Буджинською, опріч успадкованого після батька Янушполя, належали ще й інші добра, такі як Десирівка й Бабино. Мав двох синів і дочку. Старший син Вінцентій, як характеризує його Бобровський — "слуга Божий і гуляка", отримав від батька Бабино. Молодший — Теофіл (1814-1847), вихованець Кременецького ліцею, літератор, перекладач, поет, збирач українських народних пісень; писав критичні статті, які надсилав до "Петербургського ежинедельника"; Юзеф Крашевський писав про нього: "Головою він в небі, а ногами на землі" — проживав з батьком в Ілляшівці і помер раніше за нього. Не довіряючи старшому синові, Северин Букар заповідає Ілляшівку дочці Клотильді, одруженій з Владиславом Бернатовичем. Згодом Бернатовичі, обтяжені боргами, вирішують продати Ілляшівку через будівництво нового палацу. Купує Ілляшівку біля 1830 року Ігнацій Дорожинський (пом. 1848), (одружений з Емілією Рогальською) син Фелісіана, Мстиславського мечника (13) і Іршули Бжозовської.

Маєток в Ілляшівці було продано Адаму Букару (1739–1793), житомирському земському судді і його синові Северину Букару (1773–1853), майбутньому мемуаристові. Саме Северин Букар наприкінці XVIII ст. розпочав будівництво в стилі класицизму.

Література

  • Мемуари Юзефа Понятовського (1763 – 1813) та Северина Букара (1773 – 1853) про військові події на Волині наприкінці XVIII ст. І. Ярмошик. (2011) pdf
  • [Bukar S.] Wyjątki z pamiętników Seweryna Bukara // Pamiętniky Jana Duklana Ochockiego, z pozostałych po nim rękopismów przepisane i wydane przez J.I.Kraszewskiego. – Wilno: nakładem i drukiem J.Zawadzkiego, 1857. – T. IV. – S. 7 – 220.
  • Bukar S. Pamiętniki / Seweryn Bukar. // Biblioteka pamiętników i podróży po dawniej Polsce. –Drezno: drukiem i nakładem J.I.Kraszewskiego, 1871. – T. V. Pamiętniki Seweryna Bukara. – VIII, 224 s.
  • Seweryn Bukar. Pamietniki. Drezno. 1871
  • Zygmunt Mann: Bukar Seweryn. W: Polski Słownik Biograficzny. T. 3: Brożek Jan – Chwalczewski Franciszek. Kraków: Polska Akademia Umiejętności – Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1937, s. 112. Reprint: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków 1989, ISBN 83-04-03291-0
  • T. 4: Oświecenie. W: Bibliografia Literatury Polskiej – Nowy Korbut. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1966, s. 333–334.

див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Тезаурус CERL — Consortium of European Research Libraries.
  2. ↑ а б в NUKAT — 2002.
  3. ↑ а б в Biblioteka Narodowa
  4. ↑ Василевський М. Школа репортера з ХІХ століття // День. — 2014. — 7 жовтня.

Джерела

  • Pamiętniki Seweryna Bukara : z rękopismu po raz pierwszy ogłoszone. 1871
Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).