YaChudo

Саріна Вігман

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Футболіст
Саріна Вігман
Особисті дані
Народження 26 жовтня 1969 (56 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
  Гаага, Нідерланди Редагувати інформацію у Вікіданих
Зріст 167 см Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство  Нідерланди Редагувати інформацію у Вікіданих
Позиція захисник і півзахисник Редагувати інформацію у Вікіданих
Юнацькі клуби


1987–1988
1989–1990		 Нідерланди ГСК ЕСДО
Нідерланди «ХСВ Селерітас»
Нідерланди КФК '71
США «Північна Кароліна Тар Гілз»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1994–2003 Нідерланди «Тер Леде» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1987–2001 Нідерланди Нідерланди 99 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2006–2007 Нідерланди «Тер Леде»
2007–2014 Нідерланди «АДО Ден Гаг»
2014–2017 Нідерланди Нідерланди (асист.)
2015 Нідерланди Нідерланди (в. о.)
2016 Нідерланди «Йонг Спарта Роттердам» (асист.)
2016–2021 Нідерланди Нідерланди
2021– Англія «Англія»
Звання, нагороди
Нагороди
лицар ордену Оранських-Нассау Honorary Commander of the Order of the British Empire

Freedom of the City of Londond (2022)

Спортивний тренер року у світі (2022)

Спортивний тренер року у світі (2025)

Honorary Dame Commander of the Order of the British Empired (грудень 2025)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.
CMNS: Саріна Вігман у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Саріна Петронелла Вігман-Глоцбах[1][2][3] (нід. Sarina Petronella Wiegman-Glotzbach; нар. 26 жовтня 1969, Гаага) — нідерландська футбольна тренерка і колишня гравчиня, яка очолює жіночу збірну Англії з вересня 2021 року[4][5][6]. Вона є першим в історії чоловічим або жіночим тренером, який п'ять разів поспіль виводив свої команди у фінали великих міжнародних турнірів[7].

Ігрову кар'єру Вігман починала як центральна півзахисниця[8][9][10], перш ніж перекваліфікувалась у захисницю[8]. У 1989 році вона навчалася у США в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл, де грала за жіночу футбольну команду «Північна Кароліна Тар Гілз». Повернувшись до Нідерландів, вона приєдналася до жіночої команди «Тер Леде», а паралельно працювала вчителькою фізичного виховання. З «Тер Леде» вона двічі виграла чемпіонат Нідерландів та один раз Кубок Нідерландів серед жінок.

Також Вігман представляла жіночу збірну Нідерландів з 1987 по 2001 рік. Хоча вона провела 104 матчі за свою країну (що спочатку було визнано KNVB[9][11][12]), матчі, зіграні проти команд, що не входять до ФІФА, були названі неофіційними, скоротивши її доробок у збірній до 99 ігор.

Після виходу на пенсію у 2003 році Вігман розпочала свою тренерську кар'єру з жіночими командами «Тер Леде» та «АДО Ден Гаг»[3][5]. У 2014 році вона стала помічницею тренера жіночої збірної Нідерландів[5], а потім і сама очолила команду, привівши нідерландок до перемоги на жіночому Євро-2017[13]. Два роки по тому команда стала фіналістом чемпіонату світу серед жінок 2019 року[14].

У серпні 2020 року було оголошено, що Вігман очолить жіночу збірну Англії з вересня 2021 року після закінчення контракту Філа Невілла[4]. Вона залишалася тренеркою збірної Нідерландів влітку того ж року на Олімпіаді в Токіо, але нідерландки вибули на стадії чвертьфіналу. Після цього вона стала тренеркою жіночої збірної Англії та привела «левиць» до перемоги на домашньому жіночому Євро-2022. Це був перший трофей для англійської дорослої команди будь-якої статі з часів перемоги чоловічої команди на чемпіонаті світу 1966 року[15]. Згодом Вігман виграла третій поспіль титул чемпіона Європи серед жінок, привівши збірну Англії до перемоги і на жіночому Євро-2025..

Ігрова кар'єра

Вігман народилася 26 жовтня 1969 року в Гаазі та почала грати у футбол на вулицях у ранньому віці[16]. У віці шести років вона приєдналася до клубу ЕСДО з Вассенара, де грала разом з хлопцями[16]. Вона також грала за місцеву команду «ХСВ Селерітас», де змогла приєднатися до жіночої команди[16]

У 1987 році Вігман приєдналася до КФК '71, з якою того ж року виграла Кубок Нідерландів серед жінок[16].

У 1988 році, перебуваючи на міжнародному жіночому футбольному турнірі в Китаї, вона познайомилася з головним тренером жіночої збірної США Енсоном Доррансом, який запросив її навчатися в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл та грати за жіночу футбольну команду університету «Північна Кароліна Тар-Гілз», що вона й зробила в 1989 році[11][12]. У Північній Кароліні Вігман під керівництвом Дорранса разом з такими гравцями, як Міа Гемм, Крістін Ліллі та Карла Овербек[11] стала чемпіонкою NCAA в 1989 році[16][17].

Пізніше Вігман описала рівень команди та умови як «найвищий рівень», що разюче контрастувало з ситуацією в Нідерландах[11]. Через рік Саріна повернулася на батьківщину. Тут усім гравчиням доводилося працювати окрім гри у футбол[11][12], тому Вігман стала вчителькою фізичного виховання в середній школі Segbroek College у Гаазі, де і працювала до кінця своєї ігрової кар'єри[9][12].

У 1994 році Вігман приєдналася до команди «Тер Леде», з якою виграла два чемпіонати Нідерландів серед жінок (2001 та 2003) та один Кубок країни (2001)[16][17]. У 2003 році вона завершила кар'єру після вагітності другою дитиною[3].

Міжнародна кар'єра

У 1986 році, у віці 16 років, Вігман вперше була включена до збірної Нідерландів[12], але лише 23 травня 1987 року, у віці 17 років, вона дебютувала за «помаранчевих» у виїзному матчі проти Норвегії, що був єдиним матчем Діка Адвоката на чолі жіночої збірної Нідерландів[9][11][12]. Саріна грала на жіночому турнірі ФІФА 1988 року, де Нідерланди дійшли до чвертьфіналу[9][11][16], а також допомогла нідерландкам вийти до чвертьфіналу чемпіонатів Європи 1989, 1991 та 1993 років, які в ті роки були лише кваліфікацією. Не вигравши у жодному з цих турнірів, нідерландки з ВІгман так і не дійшли до жодного фінального турніру офіційного чемпіонату світу чи чемпіонату Європи.

9 квітня 2001 року Вігман провела свій 100-й матч за збірну в домашньому товариському матчі проти Данії, ставши першою нідерландською футболісткою, яка зробила це[9][12][18]. Через два дні в честь цього досягнення їй було подаровано пам'ятний трофей, який вручив головний тренер чоловічої збірної Луї ван Гал[9][12]. Під час своєї промови він сказав: «Я дуже поважаю Саріну. У чоловіків все організовано. Тут все набагато складніше»[9].

Вігман провела свій останній матч за національну збірну 14 червня 2001 року, зігравши на виїзді зі збірною Чехії (0:2)[19]. Пізніше стало відомо, що п'ять її матчів були проти команд, що не визнані ФІФА, тому її офіційна статистика була зменшена[20]. В підсумку Вігман офіційно зіграла за жіночу збірну Нідерландів 99 разів, забивши три голи, між 1987 і 2001 роками[2][17] і у ряді матчів була капітанкою команди[12][16].

Тренерська кар'єра

Початок кар'єри

24 січня 2006 року Вігман очолила «Тер Леде»[21]. З командою вона виграла чемпіонат і кубок Нідерландів серед жінок у 2007 році[17].

Влітку 2007 року Вігман очолила жіночу команду «АДО Ден Гаг», яка дебютувала у новоствореній жіночій Ередивізі[22]. У 2012 році вона привела АДО до перемоги у жіночому чемпіонаті і Кубку Нідерландів[23][17], а 2013 року клуб знову здобув перемогу в Кубку[23].

Жіноча збірна Нідерландів

Асистентка тренера

1 серпня 2014 року Вігман залишила «АДО Ден Гаг», щоб стати асистенткою тренера жіночої збірної Нідерландів, а також координатором дівочої збірної до 19 років[2][23][24]. 27 березня 2015 року було оголошено, що Вігман пройде курс KNVB для отримання тренерської ліцензії, ставши лише третьою жінкою, яка зробила це, після Вери Паув та Гестерін де Реус[25]. 2 липня 2015 року було оголошено, що вона проходитиме стажування в «Спарті» (Роттердам)[26].

1 серпня 2015 року, після звільнення Роджера Рейнерса з посади головного тренера, Вігман було призначено тимчасовою головною тренеркою жіночої збірної[2][27]. Вона обіймала цю посаду до 1 жовтня[2], коли Ар'ян ван дер Лан був призначений новим головним тренером команди[28], а Вігман стала його помічницею[2][3].

31 липня 2016 року Вігман отримала тренерську ліцензію УЄФА Про, пройшовши тренерський курс Футбольної асоціації Нідерландів та річне стажування в роттердамській «Спарті»[29]. В інтерв'ю KNVB вона сказала, що, побачивши на власні очі високий рівень професіоналізму чоловічого футболу в Нідерландах, вона сподівається допомогти вивести жіночий футбол у Нідерландах на такий самий рівень[29].

3 жовтня 2016 року Вігман стала тимчасовою асистенткою Оле Тобіасена в чоловічій команді «Йонг Спарта Роттердам», яка виступала у третьому за рівнем дивізіоні країни, продовжуючи паралельно роботу асистенткою у жіночій збірній Нідерландів[30]. Таким чином, вона стала першою тренеркою у чоловічому професіональному футболі[31][32].

Головна тренерка

Вігман на чолі жіночої збірної Нідерландів у 2019 році.

23 грудня 2016 року ван дер Лан був звільнений і Вігман знову була призначена тимчасовою головною тренеркою жіночої збірної Нідерландів[33]. 13 січня 2017 року федерація оголосила, що Вігман залишиться на посаді на постійній основі[5][6], а Фоппе де Ган був призначений її асистентом[5][6].

Вігман очолила збірну за шість місяців до початку жіночого Євро-2017, на який Нідерланди автоматично кваліфікувалися як господарі. Однак, команда програла чотири з п'яти попередніх товариських матчів, і моральний дух був низьким[34]. Згодом Вігман працювала над підвищенням впевненості гравчинь та зміною стилю гри на більш атакуючий футбол[34].

На чемпіонаті Європи Нідерланди виграли кожен матч, завершивши турнір перемогою над Данією у фіналі з рахунком 4:2[35]. Команда також отримала похвалу за свій привабливий стиль гри[34][36]. Ця перемога принесла перший титул чемпіона Європи серед жінок збірній Нідерландів та першу велику нагороду в історії жіночого футболу країни. Вігман стала лише другим нідерландським тренером, який привів національну збірну до великої нагороди, після Рінуса Міхелса на чоловічому Євро-1988.

23 жовтня 2017 року Вігман отримала звання найкращого тренера жіночих команд на церемонії нагородження ФІФА для найкращих, випередивши тренера збірної Данії Нільса Нільсена та тренера жіночої команди «Ліон» Жерара Прешера[37]. Через два дні її було нагороджено Орденом Оранських-Нассау на церемонії, на якій вся команда-переможець чемпіонату Європи отримала таку ж честь[38].

Статуя Вігман у саду Нідерландської футбольної асоціації.

На наступному чемпіонат світу серед жінок 2019 року Вігман вивела збірну Нідерландів до фіналу турніру, де вони зазнали поразки від збірної США з рахунком 0:2. Незважаючи на поразку, команда знову отримала похвалу за свій стиль гри на шляху до фіналу[39]. 9 липня 2019 року було оголошено, що зображення Вігман буде додано до саду статуй Нідерландської футбольної асоціації (KNVB) за її внесок у нідерландський футбол. Вона була першою жінкою, яка отримала цю нагороду[40].

У грудні 2019 року вона продовжила свій контракт зі збірною до кінця чемпіонату Європи 2021 року[41], однак 14 серпня 2020 року було оголошено, що вона змінить Філа Невілла на посаді тренера жіночої збірної Англії після Олімпійських ігор в Токіо[42]. У свою чергу, Вігман у збірній Нідерландів змінив англієць Марк Парсонс[43]. Під час Олімпійських ігор нідерландська команда з Вігман дійшла до чвертьфіналу, де програла команді США по пенальті. Це ознаменувало кінець успішної ери Вігман у жіночій збірній Нідерландів.

Жіноча збірна Англії

У серпні 2020 року Футбольна асоціація Англії оголосила, що Вігман підписала чотирирічний контракт і обійме посаду менеджера жіночої збірної Англії з футболу, починаючи з вересня 2021 року, змінивши Філа Невілла[4][44]. Її призначення зробило її першим небританським постійним тренером жіночої збірної Англії в історії[45][44]. Після того, як Невілл пішов у відставку до закінчення терміну його повноважень, норвежка Геге Ріїсе тимчасово обійняла цю посаду в січні 2021 року, поки Вігман ще залишалась на чолі збірної Нідерландів[46]. Першою грою Вігман на посаді головної тренерки жіночої збірної Англії стала перемога з рахунком 8:0 над Північною Македонією у першому турі кваліфікації на жіночий чемпіонат світу 2023 року[47]. 30 листопада 2021 року англійки під керівництвом Вігман встановили новий національний рекорд, перемігши Латвію з рахунком 20:0 під час тієї ж кваліфікації на чемпіонат світу. Попередній рекорд був 13:0 проти Угорщини, встановлений у 2005 році[48]. Загалом Англія не пропустила жодного голу протягом усієї кваліфікації, вигравши всі 10 матчів із загальним рахунком 80:0[49].

Вігман на чолі жіночої збірної Англії у 2022 році.

Першим досягненням Вігман на чолі нової збірної стала перемога на Кубку Арнольда Кларка, товариському турнірі, який проводила Англія, за участю чотирьох з 10 найкращих країн рейтингу. Після нічиєї з Канадою та Іспанією, Англія перемогла Німеччину з рахунком 3:1 в останньому турі, випередивши Іспанію за різницею м'ячів, завдяки чому здобула трофей. Вігман назвала цю перемогу «успішним кроком до Євро», який пізніше того ж року приймала Англія[50].

У липні 2022 року Вігман привела збірну Англії до перемоги у фіналі Євро-2022 серед жінок, здобувши перемогу над Німеччиною на стадіоні «Вемблі» з рахунком 2:1[51]. Вона стала четвертою тренеркою, яка захистила титул чемпіона Європи серед жінок, і першою, хто виграв цей турнір з двома різними країнами[52]. 25 серпня 2022 року, після тріумфу з «левицями», вона отримала нагороду УЄФА «Жіночий тренер року» за сезон 2021/22 років[53].

У грудні 2022 року Вігман стала почесним командором Ордена Британської імперії (CBE) «за заслуги перед футболом» на знак визнання її ролі в успіху збірної[54][55]. 27 лютого 2023 року Вігман була нагороджена званням найкращого тренера 2022 року серед жіночих команд за версією ФІФА, що стало її третьою перемогою в цій номінації і на той момент вона була єдиним тренером, який отримував цю нагороду більше одного разу[56][57] (згодом Емма Гейз отримала другу нагороду).

У лютому 2023 року збірна Англії захистила свій титул на Кубку Арнольда Кларка 2023 року, цього разу вигравши всі три гри[58].

6 квітня 2023 року Вігман привела збірну Англії до перемоги у дебютній Фіналіссімі серед жінок. Англія перемогла Бразилію на «Вемблі» з рахунком 4:2 у серії пенальті після нічиєї 1:1 в основний час[59]. П'ять днів по тому, у своєму 31-му матчі, Вігман вперше програла на чолі збірної Англії у товариському матчі проти Австралії (0:2)[60] 16 серпня 2023 року Вігман помстилась австралійкам, коли Англія перемогла господарів Австралію з рахунком 3:1 у півфіналі жіночого чемпіонату світу 2023 року. Втім, як і з нідерландками, з Англією Вігман також зупинилась до крок від золота світової першості, цього разу програвши у фіналі Іспанії з рахунком 0:1[61].

20 вересня 2023 року стало відомо що Вігман буде головною тренеркою жіночої олімпійської збірної Великої Британії на Олімпіаді 2024 року, якщо команда кваліфікується через виступи збірної Англії у Лізі націй 2023/24[62]. Втім, Англія не змогла кваліфікуватися на турнір, посівши друге місце після Нідерландів на груповому етапі і не вийшовши у плей-оф.

Вігман святкує з футболістками перемогу Англії на жіночому Євро-2025.

Її контракт було продовжено в січні 2024 року до 2027 року[63]. 27 липня 2025 року Вігман привела збірну Англії до їхньої другої перемоги поспіль на чемпіонаті Європи серед жінок, перемігши Іспанію з рахунком 3:1 по пенальті після нічиєї 1:1 у основний час[64]. Перемога Вігман у 2025 році стала її третьою перемогою поспіль на турнірі[65], що зробило її лише другим тренером після Тіни Тойне (1997, 2001, 2005), який вигравав жіночий чемпіонат Європи тричі поспіль.

Статистика

Станом на 28 жовтня 2025
Команда З По Результат
І В Н П ГЗ ГП РГ В%
«АДО Ден Гаг» 1 серпня 2007 30 червня 2014 177 101 34 42 382 200 +182 57,06
Нідерланди 23 грудня 2016 31 серпня 2021 72 52 9 11 205 54 +151 72,22
Англія 1 вересня 2021 донині 72 49 13 10 235 52 +183 68,06
Загалом 321 202 56 63 822 306 +516 062,93

Особисте життя

Вігман святкує з Burna Boy після перемоги Англії на жіночому Євро-2025.

Одружена на Мартені Глоцбаху, який також народився в Гаазі та є жіночим футбольним тренером[66][67], а їх дочка Лорен Глоцбах теж стала футболісткою і грала під керівництвом свого батька у «АДО Ден Гаг», але 2025 року завершила кар'єру у віці 22 років[68].

Один з її улюблених музичних виконавців — Burna Boy[69].

Досягнення

Як футболістка

КФК '71

  • Володарка Кубка Нідерландів: 1986/87

Північна Кароліна Тар Гілз

  • Переможниця Першого дивізіону НАСС: 1989

«Тер Леде»

  • Переможниця Гофдклассе (2): 2000/01, 2002/03
  • Володарка Кубка Нідерландів: 2000/01

Як тренерка

Саріна Вігман та футболістка Лія Вільямсон (праворуч) з трофеєм чемпіонату Європи серед жінок 2025 року.

Тер Леде

  • Переможниця Гофдклассе: 2006/07
  • Володарка Кубка Нідерландів: 2006/07

«АДО Ден Гаг»

Жіноча збірна Нідерландів

Жіноча збірна Англії

Особисті

Примітки

  1. ↑ а б Wissink en Wiegman bondsridder (нід.). OnsOranje. 5 квітня 2012. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  2. ↑ а б в г д е Assistent-bondscoach Sarina Wiegman (нід.). ekvrouwen.nl. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 1 червня 2016.
  3. ↑ а б в г El Ouni, Raoul (1 березня 2016). Sarina Wiegman: "Wij gaan ons plaatsen voor de Olympische Spelen" (нід.). AmsterdamFM. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 1 червня 2016.
  4. ↑ а б в Burrows, Ben (14 серпня 2020). England Women appoint Sarina Wiegman as new head coach (англ.). Independent. Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 14 серпня 2020.
  5. ↑ а б в г д Sarina Wiegman bondscoach Nederlands vrouwenelftal (нід.). KNVB. 13 січня 2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 13 січня 2017.
  6. ↑ а б в Wiegman bondscoach Oranje-vrouwen, De Haan assistent (нід.). Voetbal International. 13 січня 2017. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 13 січня 2017.
  7. ↑ Record voor toernooicoach Wiegman met vijf finales op rij: 'Dat is wel bizar'. NOS Voetbal (Dutch) . 23 липня 2025. Процитовано 28 липня 2025.
  8. ↑ а б De barrières zijn bijna geslecht (нід.). NRC.nl. 17 листопада 2001. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  9. ↑ а б в г д е ж и Vissers, Willem (12 квітня 2001). Komst meneer Van Gaal vereert Wiegman (нід.). de Volkskrant. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 1 червня 2016.
  10. ↑ Goff, Steven (19 вересня 1989). NORTH CAROLINA SOCCER DOES A NUMBER ON OPPOSITION. The Washington Post. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 1 червня 2016.
  11. ↑ а б в г д е ж Buddenberg, Fred (6 червня 2015). Voetbalsters debuteren op WK, dat ontgaat Nederland niet (PDF) (нід.). Trouw. Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  12. ↑ а б в г д е ж и к Recordinternational zonder miljoenen (нід.). Trouw. 11 квітня 2001. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  13. ↑ Oranje Europees kampioen na spectaculaire finale (нід.). NOS. 6 серпня 2017. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 6 серпня 2017.
  14. ↑ Oranje houdt lang stand, maar moet wereldtitel aan VS laten (нід.). NOS. 7 липня 2019. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  15. ↑ Wrack, Suzanne (31 липня 2022). England crowned Euro 2022 champions after Kelly sinks Germany in extra-time. Гардіан (англ.). Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  16. ↑ а б в г д е ж и Voorstelronde Sarina Wiegman (нід.). ADO Den Haag Vrouwen. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 1 червня 2016.
  17. ↑ а б в г д Portret Sarina Wiegman (нід.). ADO Den Haag Nieuws. 28 квітня 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2023. Процитовано 1 червня 2016.
  18. ↑ Wedstrijdverslag: Nederland – Denemarken (нід.). OnsOranje. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 21 серпня 2016.
  19. ↑ Wedstrijdverslag: Tsjechië – Nederland (нід.). OnsOranje. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 21 серпня 2016.
  20. ↑ OnsOranje. www.onsoranje.nl. Архів оригіналу за 10 червня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
  21. ↑ Sarina Wiegman naar Ter Leede (нід.). AD.nl. 24 січня 2006. Процитовано 1 червня 2016.
  22. ↑ Sarina Wiegman trainer damesteam ADO DH (нід.). ADO Den Haag Nieuws. 24 квітня 2007. Архів оригіналу за 6 квітня 2023. Процитовано 1 червня 2016.
  23. ↑ а б в Sarina Wiegman assistent bij de Oranje vrouwen (нід.). VrouwenvoetbalNederland.NL. 1 липня 2014. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  24. ↑ Sarina Wiegman verruilt ADO Den Haag voor Oranje (нід.). Omroep West. 1 липня 2014. Процитовано 1 червня 2016.
  25. ↑ Wiegman derde vrouw die voor hoogste trainersdiploma gaat (нід.). NU.nl. 27 березня 2015. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  26. ↑ Sarina Wiegman Stagiair Bij Technische Staf A-Selectie (нід.). Sparta Rotterdam. 2 липня 2015. Архів оригіналу за 11 червня 2016.
  27. ↑ Sarina Wiegman interim-bondscoach vrouwenelftal (нід.). Haaglanden Voetbal. 17 липня 2015. Архів оригіналу за 24 жовтня 2017. Процитовано 1 червня 2016.
  28. ↑ Scholten, Berend (24 вересня 2015). Van der Laan replaces Reijners as Dutch coach. UEFA. Архів оригіналу за 31 жовтня 2015. Процитовано 1 червня 2016.
  29. ↑ а б Sarina Wiegman: 'Vrouwen moeten veel brutaler worden' (нід.). KNVB. 31 липня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2016. Процитовано 3 серпня 2016.
  30. ↑ Sarina Wiegman Tijdelijk Assistent Jong Sparta (нід.). Sparta Rotterdam. 3 жовтня 2016. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.
  31. ↑ Sparta zorgt voor primeur met kans voor trainster Wiegman (нід.). VI.nl. 3 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.
  32. ↑ Primeur in Nederlands voetbal: een vrouw op de bank (нід.). NOS. 3 жовтня 2016. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.
  33. ↑ Van der Laan leaves Netherlands job after just fifteen months. VAVEL.com. 23 грудня 2016. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 28 грудня 2016.
  34. ↑ а б в Ramesh, Priya (7 серпня 2017). Holland victory a triumph for Dutch flair and Sarina Wiegman's tactical nous. The Guardian. Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 11 серпня 2017.
  35. ↑ а б Europese titel is triomf van collectief voor Oranje Leeuwinnen (нід.). Trouw. 6 серпня 2017. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 6 серпня 2017.
  36. ↑ Netherlands Women 4–2 Denmark Women. BBC Sport. 6 серпня 2017. Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 11 серпня 2017.
  37. ↑ а б EK-winnaar Wiegman gelauwerd als beste coach (нід.). Voetbal International. 23 жовтня 2017. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 30 жовтня 2017.
  38. ↑ а б Voetbalsters Oranje geridderd in Den Haag (in Dutch). NOS.nl. 25 жовтня 2017. Архів оригіналу за 8 листопада 2022. Процитовано 23 квітня 2023.
  39. ↑ а б Dutch women downhearted but have makings of future champions. The Guardian. 7 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  40. ↑ Wiegman voegt zich tussen illustere namen en krijgt standbeeld bij KNVB (нід.). Voetbal International. 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
  41. ↑ Bondscoach Wiegman langer aan het roer bij Oranjevrouwen. nos.nl (нід.). 9 грудня 2019. Процитовано 5 листопада 2025.
  42. ↑ Bondscoach Wiegman vertrekt bij Nederlandse voetbalsters en gaat trainen in Engeland. myprivacy.dpgmedia.nl. Процитовано 5 листопада 2025.
  43. ↑ Engelsman Parsons volgt Wiegman op als bondscoach Nederlandse voetbalsters. nos.nl (нід.). 20 травня 2021. Процитовано 5 листопада 2025.
  44. ↑ а б England women: Sarina Wiegman to succeed Phil Neville in September 2021. BBC Sport. 14 серпня 2020. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 6 вересня 2021.
  45. ↑ Sarina Wiegman will become our new England Women's head coach from September 2021. TheFA.com. The Football Association. Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 6 вересня 2021.
  46. ↑ Garry, Tom (21 лютого 2021). Hege Riise: the quiet Norway legend given temporary charge of England women. The Telegraph.
  47. ↑ England deliver thrashing in Wiegman's first match. BBC Sport. Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2021.
  48. ↑ England put 20 past Latvia in record victory. BBC Sport. Архів оригіналу за 29 грудня 2023. Процитовано 30 листопада 2021.
  49. ↑ Wrack, Suzanne (6 вересня 2022). England finish qualifiers with perfect 10 as Stanway sparks Luxembourg rout. The Guardian.
  50. ↑ Wrack, Suzanne (23 лютого 2022). Bright and Kirby push England past Germany to secure Arnold Clark Cup. The Guardian.
  51. ↑ Sanders, Emma (31 липня 2022). Euro 2022: England beat Germany to win first major women's trophy in dramatic style. BBC Sport. Архів оригіналу за 8 квітня 2024. Процитовано 31 липня 2022.
  52. ↑ McNulty, Phil (31 липня 2022). Euro 2022 final: Women's football will never be the same again. BBC Sport (англ.). Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022. The smiling figure of Wiegman... joined in the celebrations with gusto after delivering what the Football Association hired her for after winning the trophy with the Netherlands in a home tournament five years ago.
  53. ↑ а б England's Sarina Wiegman wins 2021/22 UEFA Women's Coach of the Year award. УЄФА. Union of European Football Associations. 25 серпня 2022. Архів оригіналу за 16 березня 2023. Процитовано 25 серпня 2022.
  54. ↑ New Year Honours 2023: Brian May and Lionesses on list [Архівовано 30 грудня 2022 у Wayback Machine.] — website BBC
  55. ↑ а б Honorary Awards to Foreign Nationals in 2022. Gov.UK. 2022. Архів оригіналу за 12 жовтня 2022. Процитовано 4 січня 2023.
  56. ↑ а б England boss Wiegman wins The Best FIFA Women's Coach award. FIFA.com. Fédération Internationale de Football Association. 27 лютого 2023. Архів оригіналу за 27 лютого 2023. Процитовано 27 лютого 2023.
  57. ↑ England's Sarina Wiegman crowned best women's coach at Fifa awards. The Guardian (брит.). 27 лютого 2023. ISSN 0261-3077. Процитовано 28 лютого 2023.
  58. ↑ 'Another trophy won but tougher tests lie ahead'. BBC Sport (брит.). Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 28 березня 2023.
  59. ↑ England's Lionesses beat Brazil in first-ever Women's Finalissima after penalty shootout. Sky News. Архів оригіналу за 14 квітня 2023. Процитовано 11 квітня 2023.
  60. ↑ Lionesses tamed as England's 30-game unbeaten run comes to a crashing halt. The Independent. 11 квітня 2023. Архів оригіналу за 12 квітня 2023. Процитовано 11 квітня 2023.
  61. ↑ Wrack, Suzanne (16 серпня 2023). England into World Cup final after Alessia Russo goal deflates Australia. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 18 серпня 2023.
  62. ↑ Wiegman will lead Team GB if they reach Olympics. BBC Sport (брит.). 20 вересня 2023. Архів оригіналу за 29 вересня 2023. Процитовано 9 листопада 2023.
  63. ↑ Fußball-Transferticker: Weltrekord-Summe für Grace Geyoro | FAZ. FAZ.NET (нім.). 5 вересня 2025. Процитовано 5 листопада 2025.
  64. ↑ а б England only had one key trait over Spain – but it led them to Euro 2025 glory. The Independent (англ.). 27 липня 2025. Процитовано 27 липня 2025.
  65. ↑ England 1-1 Spain: Lionesses retain title with dramatic penalty victory as Chloe Kelly score winning kick. BBC Sport (брит.). Процитовано 27 липня 2025.
  66. ↑ Marten Glotzbach: The Man Behind Sarina Wiegman's Success - News Dipper. 3 лютого 2025.
  67. ↑ Postma, Annemarie. Power naps and big steaks: meet Sarina Wiegman, the new England Women head coach. Обзервер. Процитовано 5 серпня 2022.
  68. ↑ ADO Den Haag Vrouwen neemt afscheid van vijftal speelsters. ADO Den Haag. 17 травня 2025. Процитовано 5 листопада 2025.
  69. ↑ Sarina's Burna Boy surprise.
  70. ↑ Sanders, Emma (31 липня 2022). England beat Germany to win first major women's trophy. BBC. Архів оригіналу за 4 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
  71. ↑ England 3 - 1 Germany. BBC Sport. 23 лютого 2022. Архів оригіналу за 18 липня 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
  72. ↑ а б Sanders, Emma (20 серпня 2023). England beaten by Spain in Women's World Cup final. BBC Sport. Архів оригіналу за 20 серпня 2023. Процитовано 20 серпня 2023.
  73. ↑ Sanders, Emma (6 квітня 2023). England beat Brazil on penalties to win Finalissima. BBC Sport. Архів оригіналу за 28 листопада 2023. Процитовано 6 квітня 2023.
  74. ↑ FIFA.com (17 грудня 2020). The Best FIFA Football Awards™ - The Best FIFA Women's Coach. FIFA.com. Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 19 грудня 2020.
  75. ↑ Wiegman wins The Best FIFA Women's Coach Award. FIFA.com. Fédération Internationale de Football Association. 15 січня 2023. Архів оригіналу за 15 січня 2024. Процитовано 16 січня 2023.
  76. ↑ Sarina Wiegman wins 2022/23 UEFA Women's Coach of the Year award. UEFA. 31 серпня 2023. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
  77. ↑ IFFHS WORLD AWARDS 2020 – THE WINNERS. IFFHS. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 4 грудня 2020.
  78. ↑ IFFHS AWARDS 2022 - SARINA WIEGMAN, WOMEN'S WORLD BEST NATIONAL COACH. IFFHS. 9 грудня 2022. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 9 грудня 2022.
  79. ↑ IFFHS WOMEN'S WORLD BEST NATIONAL COACH 2023. IFFHS. 30 грудня 2023. Архів оригіналу за 30 грудня 2023. Процитовано 31 грудня 2023.
  80. ↑ Sports Personality of the Year 2022: England's Lionesses and Sarina Wiegman win team and coach of the year. BBC Sport. 21 грудня 2022. Архів оригіналу за 23 грудня 2022. Процитовано 21 грудня 2022.
  81. ↑ Khadija Shaw: Manchester City striker wins at Women's Football Awards. BBC Sport. 30 травня 2024. Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  82. ↑ New Year Honours 2023: Brian May and Lionesses on list. BBC News. 30 грудня 2022. Архів оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 30 грудня 2022.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).