YaChudo

Самос

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Самос.
Самос
грец. Σάμος
місто Самос
Карта
Географія
37°45′00″ пн. ш. 26°50′00″ сх. д. / 37.75° пн. ш. 26.8333° сх. д.
МісцерозташуванняЕгейське море
АкваторіяЕгейське море, Mycale Straitd, Gulf of Kuşadasıd Редагувати інформацію у Вікіданих
Група островівSouthern Sporadesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа477,395  км² 
Найвища точкаг. Керкіс, 1434 м
Країна
Греція Греція
Адм. одиницяПівнічні Егейські острови Редагувати інформацію у Вікіданих
Населення33 814 (2001)
Вебсайтsamos.gr
Самос. Карта розташування: Греція
Самос
Самос
Самос (Греція)
Мапа
CMNS: Самос у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Са́мос (грец. Σάμος) — острів в Егейському морі поблизу Іонічного узбережжя Малої Азії у складі архіпелагу Східні Споради; територія Греції. Площа 477,395 км², населення 33 814 чоловік (2001). Основний порт — Самос. Острів обслуговує Міжнародний аеропорт Самос.

Етимологія

Страбон вивів назву від фінікійського слова 𐤔𐤌𐤌 (самум — smm) «високий»[1][2][3][4].

Географія

Рельєф гірський, висота до 1 434 м — гора Керкіс. Середземноморські чагарники і ліси. Родовища мармуру. На Самосі вирощують виноград, тютюн, маслини. Багато пам'ятників давньогрецької культури.

На честь Самоса названий острів Саміопула, що буквально означає «маленький Самос», який перебуває у підпорядкуванні муніципалітету Піфагорея.

Історія

Крито-мікенський період

Підпорядковуваіся Мінойській цивілізації. Після занепаду останньої увійшов до складу ахейської держави Аххіява. Під час навали «народів моря» та у «темні часи» Еллади сюди переселяються іонійці з Епідавру в Арголіді. В античні часи острів був центром іонійської культури. Відомий своїми самоськими винами та червоною керамікою (римляни називали її самоською). Його найвідомішою будівлею був архаїчний храм богині Гери іонічного ордера — Герайон[5].

Архаїчний період

Самос став одним з дванадцяти членів Іонійського союзу. До VII століття до н.е. він став одним з провідних торгових центрів Греції. Це раннє процвітання самосців, здається, значною мірою зумовлене розташуванням острова поблизу торгових шляхів, що сприяло імпорту текстилю з внутрішньої Малої Азії, але самосці також розвинули широку заморську торгівлю. Вони допомогли відкрити торгівлю з населенням, яке жило навколо Чорного моря, а також з Єгиптом, Кіреною (Лівією), Коринфом та Халкідою. Серед колоній, заснованих самосцями, більшість з яких у VI столітті до н.е. були Бісанф, Перінт і Самофракія (північна частина Егейського моря), Кідонія (Крит), Нагідос і Келендерида (південна Анатолія), Дікеархія (Італія) та Оазис Поліс (Єгипет)[6]. Самосцям також приписують те, що вони були першими греками, які досягли Гібралтарської протоки[7]. У 560-х роках до н.е. стали карбувати власни монети з електра (сплав золота і срібла), ставши частиною монетної системи Еллади, що отримала назву самосько-евбейської.

Торгівля зробила їх суперниками з Мілетом. Ворожнеча переросла у відкриту боротьбу під час Лелантської війни, з якою може бути пов'язане самосійське нововведення в грецькій морській війні - використання трирем. Результатом цього конфлікту стало підтвердження панування мілетців у східних водах на певний час. Близько 535 року до н.е., коли існуюча олігархія була повалена тираном Полікратом, Самос досяг піку свого процвітання. Його флот не тільки захищав його від вторгнення, але й панував у водах Егейського моря. Місто було прикрашене громадськими роботами, а його школа скульпторів, металургів та інженерів здобула високу репутацію[8]. У 520-х роках до н.е. відбувся перехід на лідійсько-мілетську монетну систему. Але могутність останнього занепокоїло персів, тому Отан, сатрап Лідії, стратив Полікрата. Після цього почалася боротьба за владу на Самосі.

Сілосон Молодший, брат Полікрата, за допомогою персів захопив острів. При цьому значна його частка була сплюндрована. Сілосон намагався затвердити тут династію тиранів. У 499 році до н.е. самоський флот приєднався до загального повстання іонійських міст-держав проти Імперії Ахеменідів; але через інтриги тирана Еака у вирішальній битві при Ладі 494 року до н.е. частина його контингенту з 60 кораблів залишила повсталих. У 479 році до н.е. самоський флот приєднався до афінського під час битви при Мікале[8]. Того або наступного року було повалено тирана Феоместора. Невдовзі Самос став членом Делоського союзу.

Класичний період

У Делоському созі Самос займав привілейоване становище та залишався вірним Афінам до 440 року до н. е., коли суперечка з Мілетом через Прієну, яку афіняни вирішили не на користь Самосу, змусило самоських олігархів відокремитися. Маючи флот із 60 кораблів, вони деякий час трималися проти великого афінського флоту на чолі з самим Періклом, але після 9-місячної облоги були змушені капітулювати. Самос було покарано, але згідно з Фукідідом не так суворо, як інші держави, які повстали проти Афін. Самосу було наказано лише відшкодувати збитки, яких повстання коштувало афінянам — 1300 талантів, які слід було повертати частинами по 50 талантів на рік протягом 26 років[9].

Під час Пелопоннеської війни Самос виступив на боці Афін проти Спарти, надаючи свій порт афінському флоту. У 411 року він слугував базою для афінських демократів під час панування в Афінах олігархів. На останньому етапі війни Самос було винагороджено афінським правом власності. Таке дружнє ставлення до Афін було результатом серії політичних революцій, які завершилися встановленням демократії на острові. Після падіння Афін 404 року до н.е. Самос було обложено спартанським командувачем Лісандром, після перемоги якого владу знову було передано олігархам[8].

У 394 році до н. е. виведення спартанського флоту спонукало острів оголосити про свою незалежність та відновити демократію, але 387 року до н. е.за миром Анталкида він знову потрапив під владу Імперії Ахеменідів. Афіняни повернули його у 366 році до н.е. після 11-місячної облоги, після чого тут розміщено велику групу афінських клерухів (колоніст)в0, які виявилися життєво важливими в Союзницькій війні.

Елліністична доба

Після Ламійської війни 322 р. до н. е. Афіни втратили Самос на користь Македонії. Ймовірно тут почергово правили олігархічні уряди та тирани, що були призначені македонськими царями. 285 року до н.е. Лісімах, що захопив Македонії, поставив Дуріса тираном Самосу.

Після 281 року до н.е. острів захопили Птолемеї. Протягом 275–270 років до н. е. він служив базою для їхнього флоту. В подальшому увійшов до складу Держави Селевкідів. В подальшому Самосу надано широку автономію. Поліс складався з 2 філ, що складалися з хіліастій (родів). Вони обирали вищих посадоівців — сітонів (чисельність достеменно невідома). Хіліастії обирали меледонів (урядовців), що займалися поточними справами полісу. Також для проведення виборів призначалися притани.

У 189 році до н. е. після перемоги над останньою римляни передали Самос своєму Пергамському царству. Після приєднання 133 року до н.е. останього з 133 року до Римської республіки увійшов до провінції Азія. 132 року до н.е. Самос підтримав повстання Арістоніка, а під час війни Риму з Понтійським царством 88 року до н.е. став на бік царя Мітрідата VI. Внаслідок цього після перемоги римлян Самос втратив свою автономію, яку він лише тимчасово відновив під час панування імператора Августа.

В часи Римської імперії Самос залишався порівняно процвітаючим і зміг змагатися зі Смірною та Ефесом за звання «першого міста Іонії»; він був головним чином відомий як курорт та місце виробництва кераміки. З часів імператора Діоклетіана місто стало частиною Острівної провінції в діоцезі Азія, що знаходилася в преторіанській префектурі Схід[8]. Це підпорядкування зберігалося за Східної Римської імперії.

Візантійська доба

У VII ст. острів увійшов до феми Кіберріоти, а 899 року став самостійною фемою. 1018 року було захоплено сельджуцьким флотом Чака-бея, що панував тут 10 років, поки імператорський флот не відвоював його. Після розпаду Візантійської імперії внаслідок Четвертого хрестового походу 1204 року на Самосі деякий час намагалися затвердитися місцеві аристократи, але швидко їх було підкорено Нікейською імперією. 1346 року Самос було захоплено генуезцями, влада перейшла до роду Джустініані.

Османська доба

Самос перейшов під владу Османської імперії у 1475 році, коли острів був практично покинутий через наслідки піратства та чуми. Острів залишався пусткою майже ціле століття, перш ніж османська влада, яка на той час надійно контролювала Егейське море, вжила серйозних зусиль для відновлення населення острова[10]. У 1572/3 році острів був наданий як особистий домен (хас) капудан-паші Улуч Алі-паші. Поселенців, насамперед греків та арнаутів, залучили завдяки наданню певних привілеїв, таких як 7-річне звільнення від сплати податків, постійне звільнення від десятини в обмін на одноразову щорічну виплату в розмірі 45 000 піастрів та значна автономія в місцевих справах. Острів поступово відновлювався, досягнувши населення близько 10 000 осіб у XVII столітті, яке все ще було зосереджено переважно у внутрішніх районах. Лише в середині XVIII століття узбережжя також почало щільно заселятися.

За часів османського правління Самос (османською Сісам) перебував під управлінням еялету Архіпелагу, зазвичай як частина санджаку Родосу. На місцевому рівні османську владу представляли воєвода, який відповідав за фінансове управління, каді, православний єпископ острова та чотири знатні особи, які представляли чотири райони острова (Вати, Хора, Карловасі та Маратокампос). Османське правління було перервано під час російсько-турецької війни, коли острів перейшов під контроль Росії у 1771–1774 роках. Кючук-Кайнарджійський договір, який завершив війну, містив положення, що дозволили значно розширити комерційну діяльність грецького православного населення Османської імперії. Самоські купці також скористалися цим, і почав зростати міський купецький стан, що базувався на торгівлі та судноплавстві.

Під впливом Французької революції призвело до формування двох ворогуючих політичних партій: прогресивно-радикальної — Карманіоло («Карманьйоли», названої на честь пісні Французької революції «Карманьйоли») та реакційної Калліканцарої («Калікандзар»), яка представляла переважно традиційну землевласницьку еліту. Під керівництвом Лікурга Логофетіса в 1807 році Карманіоли здобули владу на острові, запровадивши ліберальні та демократичні принципи та надавши місцевим народним зборам можливості за рахунок землевласницької знаті. Їхнє правління тривало до 1812 року, коли їх повалила османська влада, а їхніх лідерів вигнали з острова.

У березні 1821 року з початком Грецької війна за незалежність, 18 квітня того ж року під керівництвом Логофета та карманіол Самос також приєднався до повстання. У травні для управління островом було створено революційний уряд із власною конституцією[11]. Самосці успішно відбили три спроби османів повернути острів: влітку 1821 року, в липні 1824 року; коли грецькі військово-морські перемоги біля Самоса та під Геронтом запобігли загрозі вторгнення, і знову влітку 1826 року. У 1828 році острів був офіційно включений до складу Грецької держави під керівництвом губернатора Іоанніса Каподістрія як частина провінції Східні Споради, але Лондонський протокол 1830 року виключив Самос з кордонів незалежної Грецької держави.

Самосці відмовилися прийняти своє повторне підпорядкування султану, і Логофет оголосив Самос незалежною державою, яка керувалася, як і раніше, згідно з положеннями конституції 1821 року. Зрештою, під тиском Росії, Великої Британії та Франції, Самос було оголошено автономним князівством під сюзеренітетом Османської імперії. Самосці все ще відмовлялися прийняти це рішення, поки османський флот не привів його до виконання у травні 1834 року, змусивши революційне керівництво та частину населення тікати до незалежної Греції, де вони оселилися поблизу Халкіди.

У 1850 році у місті Ваті розташовано османську залогу. У 1878 році князівство Самос почало випускати власні поштові марки. Запроваджена власну освітню систему, що охоплювала 1 гімназію, 3 схолархій, 9 жіночих і 35 чоловічих училищ. У 1899 році запроваджено прямі вибори до Генеральної асамблеї. Проте у 1908 році відбулася виборча реформа, згідно з якою депутатів стали обирати непрямим голосуванням, також встановлював майновий ценз.

У складі Греції

У 1912 році з початком Першої Балканської війни грецькі війська на чолі із Фемістоклісом Сифулісом висадилися на острові. 11 і 24 листопада 1912 року парламент Греції та сенат Самосу ухвалили рішення про входження князівства до складу королівства Греція. Остаточно це рішення було закріплено Лондонським договором 1913 року[12].

Під час Другої світової війни острів був окупований італійцями у травні 1941 року, а 6-та піхотна дивізія «Кунео» була розміщена на острові. Взимку 1941–1942 років Самос постраждав від Великого голоду, який забрав життя 2000 самосців, а тисячі інших були змушені втекти з острова на Близький Схід. З грудня 1942 року діяв партизанський загін комуністів, що підтримувався британцями. 1943 року острів було захоплено британцями. Але після поразки у битві при Леросі в листопад 1943 року Самос захопили німецькі війська. Острів було звільнено союзниками 4 жовтня 1944 року[13].

Населення

Самос — це великий демографічний та економічний вузол архіпелагу з населенням 32 642 мешканці (згідно з переписом 2021 року). Головними центрами розселення є міста Ваті та Карловасі. Самос демонструє вищу частку зайнятості в туристичному секторі порівняно з Хіосом. Острів приваблює іноземних експатів, які купують тут нерухомість для постійного проживання. Карловасі, як великий університетський центр, забезпечує високу концентрацію молоді впродовж навчального року, що частково компенсує загальний тренд старіння населення.[14][15]

Пам'ятки

Самос був відомий своїм храмом, присвяченим богині землі Гері. 1992 року Самоський герайон та Порт Піфагореї занесені до переліку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО[16].

Шедевром інженерного будівництва античності є Самоський тунель, побудований в скельних породах під керівництвом Евпаліна на острові Самос в VI столітті до н. е. Його довжина перевищувала 1300 м. Висота та ширина в середньому становила близько 2,5 м.

Персоналії

Острів — батьківщина багатьох великих діячів античної культури: філософів Піфагора, Меліса та Епікура, астрономів Арістарха, Конона та Аристіла, байкаря Езопа, поетів Семоніда, Асклепіада, Геділа, Креофіла, Херіла, комедіографа Лінкея, архітектор і винахідник Теодор, скульптора Река, маляра Агатарха.

Примітки

  1. ↑ Strabo, Geography, 10.2.17
  2. ↑ Everett-Heath, John (2017). The Concise Dictionary of World Place Names (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780192556462.
  3. ↑ Marozzi, Justin (2 лютого 2010). The Way of Herodotus: Travels with the Man Who Invented History. Hachette Books. ISBN 9780786727278.
  4. ↑ Leaf, Walter (2010). Homer, the Iliad (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9781108016872.
  5. ↑ Bunbury, Edward Herbert; Caspari, Maximilian Otto Bismarck; Gardner, Ernest Arthur (1911). "Samos". In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 24 (11th ed.). Cambridge University Press. pp. 116–117, p. 116
  6. ↑ Tsetskhladze, Gocha R. (2006). Greek Colonisation. An account of Greek Colonies and Other Settlements Overseas. Vol. 1. Leiden, Boston: Brill. pp. lxvii - lxxiii (Table 6). ISBN 978-90-04-12204-8.
  7. ↑ "Samos (island, Greece) - Britannica Online Encyclopedia". Britannica.com
  8. ↑ а б в г Bunbury, Caspari & Gardner 1911, p. 116
  9. ↑ Thucydides, The Peloponnesian War, 1.117.3
  10. ↑ Landros Christos; Kamara Afroditi; Dawson Maria-Dimitra; Spiropoulou Vaso (10 July 2005). "Samos: 2.3. Ottoman rule". Cultural Portal of the Aegean Archipelago.
  11. ↑ Landros Christos, Kamara Afroditi; Dawson Maria-Dimitra; Spiropoulou Vaso (10 July 2005). "Samos: 2.4. The Greek War of Independence, 1821". Cultural Portal of the Aegean Archipelago
  12. ↑ Hall, Richard C. (2000). The Balkan Wars, 1912–1913: Prelude to the First World War. Routledge. p. 64. ISBN 0-415-22946-4.
  13. ↑ Vasileiou, Theodoros; Diakogiannis, Manolis; Zafeiris, Giannis; Katsoufros, Kostas; Marinis, Kostas; Christodoulou, Epi (1987). Ο αγώνας του Δημοκρατικού στρατού στη Σάμο. Athens: Syghroni Epoxi, pp. 9–12
  14. ↑ Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
  15. ↑ Greek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census
  16. ↑ Pythagoreion and Heraion of Samos. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2010.

Література

  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 409(рос.)


Греція Це незавершена стаття з географії Греції.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).