YaChudo

Салиха

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

село Салиха
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Білоцерківський район
Тер. громада Таращанська Міська Територіальна Громада
Код КАТОТТГ UA32020190280040496 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1732[1]
Населення 597
Площа 3,981 км²
Густота населення 223,56 осіб/км²
Поштовий індекс 09520
Телефонний код +380 4566
Географічні дані
Географічні координати 49°37′12″ пн. ш. 30°26′43″ сх. д. / 49.62000° пн. ш. 30.44528° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		203 м
Водойми річка Салиха
Місцева влада
Адреса ради 09520, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Салиха
Карта
Салиха. Карта розташування: Україна
Салиха
Салиха
Салиха. Карта розташування: Київська область
Салиха
Салиха
Мапа
Мапа

Салиха — село в Україні, в Таращанській громаді Білоцерківського району Київської області. Станом на 01.01.2026 р. зареєстровано 597 осіб.[2]

Історія

XIX століття

За описом Лаврентія Похилевича 1864 року, Салиха була приписана до Покровської церкви села Улашівка. У поселенні налічувалося 1017 жителів обох статей. На сільському кладовищі стояла дерев’яна каплиця, споруджена 1820 року, де проводили поминальні богослужіння.[3]

XX століття

В «Історії міст і сіл Української РСР» 1971 року Салиху описано як центр сільської ради, якій підпорядковувалося село Крива. У нарисі зазначено, що поселення виникло у XVIII столітті. За цим виданням, під час Другої світової війни 54 мешканці села брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів у тилу.[4]

На час виходу довідника (1970-ті) в селі містилася центральна садиба колгоспу «Більшовик», який мав 2206 га землі, з них 1993 га орної. Господарство спеціалізувалося на зернових культурах і м’ясо-молочному тваринництві; допоміжними галузями були бджільництво та ставкове рибництво. Площа водного дзеркала ставків становила 25 га. Діяли восьмирічна школа, клуб і бібліотека.[4]

Населення

  • У Похилевича 1864 року наведено 1017 жителів.[3]
  • У довіднику 1971 року зазначено 1671 мешканця.[4]
  • За переписом 2001 року зазначено 890 жителів.
  • Станом на 01.01.2026 р. зареєстровано 597 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
українська 878 98.65%
російська 12 1.35%
Усього 890 100%

Географія

У селі бере початок річка Салиха (Руда). У селі є декілька ставків.

Рельєф і водойми

За топонімічним описом 2006–2008 років, місцевість перетинають пагорби, яри, балки та долини з джерелами. Назву Руда автор пов’язує з глинистими частинками, які забарвлюють воду річки. У роботі згадано ставки Верхній, або Яринин, Гоївський, відомий також як Оксанин, Америка та Козаків. Верхній описано як перший від витоку Руди, Америку — як останній ставок у межах села, а Козаків — як водойму біля лісового кордону неподалік Отдаї. Частину назв ставків автор пов’язує з особовими іменами та родинними прізвиськами, назву Америка — з віддаленістю місця.[6]

Кутки села

У роботі зафіксовано десять кутків: За Рудою, Калоша, Бедрова гора, Кринички, Зайці, П’ятихатки, Новостройки, Верхня лінія, Нижня лінія та Отдая. За Рудою названо за розташуванням відносно річки; Калоша лежить у східній частині села в однойменному яру. Кринички — долина з численними джерелами на півдні села. Назву Зайці автор виводить із прізвиська однієї з родин Фещенків, а Бедрова гора — імовірно, з родинного найменування Бедро. Верхня й Нижня лінії відповідають двом паралельним вулицям у північній частині села. Біля кладовища записано провулок Тихий, біля Бедрової гори — провулок Видний.[6]

Формування забудови

Заселення Отдаї місцевий переказ, наведений у роботі, пов’язує з виділенням селянам відрубів під час Столипінської аграрної реформи. П’ятихатки виникли наприкінці 1970-х років: студентські будівельні загони спорудили п’ять житлових будинків для працівників радгоспу-технікуму, якому в 1972–1988 роках належали земельні угіддя села. Забудова Новостройок почалася із середини 1980-х років на раніше незабудованій території поблизу центру. Отже, записані назви відображають як давні особливості місцевості й родинні найменування, так і розбудову села в другій половині XX століття.[6]

Урочища, поля та шляхи

В околицях села описано Карачин яр, Турний яр, Марусин яр біля кладовища та Кислоху — глибоку балку з близьким заляганням ґрунтових вод. Карачин яр у роботі розташовано поблизу Попового берега, на території тодішньої Крив’янської сільради. Історію землекористування відображають назви Острівське — поле, яке до колективізації належало власникам із села Острів, Колісникове — від прізвища власника, та За Катериною — від садиби мешканки біля Верхньої лінії. Рибацьким Шляхом перевозили сіль і рибу повз Чернин у напрямку Острова. Вишка названа за колишньою тріангуляційною вежею, Квадрат — за формою ділянки, Грибник — за сусіднім лісом; назви Ваканція, Дубина та Липа автор пов’язує з насадженнями. Також згадано Бедрівське поле. Назва Шимонів Дуб, за місцевим переказом, зберігає пам’ять про мешканця, розстріляного під час німецької окупації.[7]

Прізвища та місцеві найменування

Серед поширених у Салисі прізвищ на час укладання роботи названо Поліщук, Фещенко, Рябий, Головай, Нечитайло, Ковтун, Кривобок і Фурделяс; кількісної статистики автор не наводить. Зафіксовано також родинні прізвиська, утворені від особових імен, зокрема Ладик, Геник і Саник. Такі найменування могли переходити на кутки й угіддя, а назви місць — ставати родинними прізвиськами, як у випадку Америки. У поясненні назви самого села автор згадує перекази про дівчину Саліху й окремо пропонує гіпотези про давню мовну основу та можливий зв’язок із вихідцями з Орди; ці версії подано як припущення, без установленого єдиного походження назви.[8]

Постаті

Релігія

У селі є 3 помісні церкви:

  • Церква Євангельських Християн Баптистів
  • Церква Адвентистів Сьомого Дня
  • Православна Церква

Церква Євангельських Християн Баптистів

За нарисом Миколи Рябого «Салиха — історія однієї церкви», опублікованим 2007 року, початки євангельського руху в селі припадають приблизно на 1868–1870 роки. Автор пов’язує їх із читанням Євангелія Оксентієм Федоренком та його односельцями. Згодом Іван Рябошапка допоміг організувати громаду; першим пресвітером у нарисі названо Дмитра Коваленка.[9]

За повідомленням Рябого, до 1917 року громада налічувала близько 250 членів. У 1923 році вона спорудила молитовний будинок. У 1932 році влада вилучила будівлю, після чого віруючі збиралися в приватних оселях. Відкриті богослужіння відновилися 1941 року. У 1944 році будівлю знову вилучили; того ж року громаду зареєстрували. Надалі зібрання відбувалися в оселях та на літньому майданчику.[9][10]

У 1993 році громада отримала ділянку та заклала фундамент нового молитовного будинку. Стіни й дах звели 1995 року, а богослужіння в завершеній будівлі розпочали 1996-го. Станом на публікацію 2007 року автор повідомляв приблизно про 100 членів громади, заняття з дітьми та літні табори.[10]

Див. також

Примітки

  1. ↑ ВРУ
  2. ↑ а б info
  3. ↑ а б Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. — Київ, 1864. — Відомості про Салиху. Цитовано за: Салиха // Історико-генеалогічна база даних «Бекет». (рос.)
  4. ↑ а б в Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. Київська область / голова редколегії тому Ф. М. Рудич. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — Нарис «Салиха». Цитовано за: Салиха // Історико-генеалогічна база даних «Бекет».
  5. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. ↑ а б в Топоніміка Таращанщини та походження і поширення прізвищ на території краю: дослідницька робота. — Тараща, 2006–2008 (позначення на обкладинці). — С. 53–55.
  7. ↑ Топоніміка Таращанщини та походження і поширення прізвищ на території краю: дослідницька робота. — Тараща, 2006–2008 (позначення на обкладинці). — С. 55–56.
  8. ↑ Топоніміка Таращанщини та походження і поширення прізвищ на території краю: дослідницька робота. — Тараща, 2006–2008 (позначення на обкладинці). — С. 53–57.
  9. ↑ а б Рябий Микола. Салиха — історія однієї церкви // Дорога, Правда і Життя. — 2007. — № 3 (вересень). — С. 40–44.
  10. ↑ а б Рябий Микола. Салиха — історія однієї церкви (продовження) // Дорога, Правда і Життя. — 2007. — № 4 (грудень). — С. 30–34.

Посилання


{{{alt}}} Це незавершена стаття з географії Київської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).