Садівниче товариство

Садове́ товари́ство — форма об'єднання власників земельних ділянок для спільного ведення садового, присадибного типу, господарства, рекреації тощо, створене для того, щоб спільно використовувати та управляти ресурсами. Товариство допомагає забезпечити координацію дій між співвласниками ділянок і вирішувати загальні питання, пов'язані з облаштуванням території, проведенням комунікацій, утриманням доріг та іншої інфраструктури^[1]. Створюється на землях, непридатних (непристосовних) для інтенсивного сільського господарства (кручі, лісозруби). Правовою формою виступає виділена під садове товариство, колективна форма власності; земельні наділи, зазвичай, обмежені.

Його діяльність в Україні регулюється Законом України «Про кооперацію»^[2], листом Міністерства юстиції України «Щодо надання роз'яснення деяких норм законодавства стосовно садівницьких товариств»^[3], листом Держкомпідприємництва «Про організаційно-правову форму садового товариства» від 11.10.2004 № 6978^[4], Земельним кодексом^[5], Цивільним кодексом^[6] та іншими нормативними актами.

Основні завдання садових товариств полягають у наступному:

• забезпечення доступу до води, електроенергії та інших комунікацій;
• утримання та ремонт доріг, огорож і територій, які використовуються всіма членами товариства;
• організація охорони території;
• надання юридичної допомоги з питань землекористування та інших аспектів.

До складу садового товариства можуть входити як фізичні, так і юридичні особи. Чисельність членів садового товариства не може бути меншою ніж три особи (частина п'ята статті 7 Закону України «Про кооперацію»). Крім основних членів, у садовому товаристві можуть бути асоційовані члени, які визнають статут, але мають лише дорадчий голос на загальних зборах, тобто не можуть голосувати, проте мають право висловлювати свою думку^[7].

Членські внески є основним джерелом фінансування садових товариств. Вони використовуються для забезпечення благоустрою та утримання території. Прозорий фінансовий облік і звітність перед членами товариства допомагають підтримувати належний рівень контролю за витратами.

Максимальний розмір ділянки, згідно із законом, у Німеччині, не повинен перевищувати 4 сотки, а дачний будиночок повинен займати за площею не більше 24 м². Вірніше, площа саду вимірюється не сотками, а квадратними метрами. Лише 6 % решті площі ділянки дозволено мостити тротуарною плиткою, каменями або іншими матеріалами.
У Лейпцигу садове товариство з'явилося в другій половині XIX століття і спочатку мало на меті виховні функції. Заснував його педагог Ернст Гаусшильд (він же директор школи), котрий взяв в оренду землю, посадив на ній багато квітів і доручив учням доглядати за посівами. З часом до дітей приєдналися батьки, а кількість подібних ділянок росла і множилася. Пізніше утворився кооператив зі своїм статутом, а на садових ділянках з'явилися маленькі будиночки. Засновник назвав кооператив ім'ям свого покійного колеги Моріца Шребера.

«Deutsche Kleingärtnermuseum», музей малого садівництва — заснований на основі цього, першого, кооперативу. Тут же представлені дачні будиночки різних років, також можна простежити «еволюцію» садових гномів.

• Дачно-будівельний кооператив // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2 : Д — Й. — 741 с. — ISBN 966-7492-02-8.

• Алина Белкинс: «На немецких дачах нельзя ночевать, а сам участок — не больше 4 соток»