Р-9

Р-9
Р-9А
Тип	міжконтинентальна балістична ракета
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	Р-9: 1963-1976 Р-9А: 1964-1976
Історія виробництва
Розробник	ОКБ-1
Розроблено	1959—1961
Варіанти	Р-9А
Характеристики
Вага	81 т
Довжина	24 м
Висота	24,18 м
Діаметр	2,68 м
Потужність вибуху	1,7, 2,1 Мт
Паливо	гас Т1, рідкий кисень
Операційна дальність	12000-13000 км
Пускова платформа	наземний стартовий комплекс, шахтна пускова установка
Р-9 у Вікісховищі

Р-9 (Індекс ГРАУ — 8К75, Кодова назва НАТО — SS-8 «Sasin», антилопа Гарна)  — радянська двоступенева міжконтинентальна балістична ракета (МБР), створена в ОКБ-1 під керівництвом головного конструктора Сергія Павловича Корольова.

Остання радянська МБР з кріогенним нетоксичним паливом, оскільки радянські військові надавали перевагу збережуваним паливам, які просував Глушко, і впроваджували Янгель і Челомей.

На створення ракети витрачено багато часу і зусиль, ресурси були потрібні для пілотованих, планетарних і місячних космічних програм, тому за програмами розробки ракет Р-9, ГР-1 і Н-1 використовували однакові палива і двигуни.

Виробництво серійних ракет відбувалося на Заводі № 1001 в Красноярську.

У квітні 1958 року уряду представлено пропозиції головних конструкторів щодо розробки нової МБР з киснево-гасовим паливом і стартовою масою до 100 тонн (майже втричі менше, ніж у Р-7).

13 травня 1959 року урядом затверджено розробку Р-9 на заміну Р-7, головним розробником призначено ОКБ-1 (Корольов).

Проєктні дослідження розглядали дві альтернативні конфігурації — Р-9A (8K75) з рідким киснем/гасом і двигунами Глушка та Косберга, і Р-9В (8K76) з азотною кислотою/гасом і двигунами Ісаєва. Дослідження показали значні експлуатаційні переваги Р-9A. Повноваження продовжувати розробку цієї версії отримано 13 травня 1959 року в резолюції, яка одночасно доручила Янгелю розпочати роботу над його рідинною МБР Р-16. Керівником проєкту був заступник Корольова Мішин.

Пропонувався варіант 8K77 з вакуумною ізоляцією кисневого бака на борту ракети, для миттєвої реакції при утриманні в готовності протягом тривалого періоду часу.

Розроблялася альтернативна версія з важкою 5-мегатонною боєголовкою та коротшою дальністю як частина програми, але не була розгорнута.

Філіал 2 ОКБ-1 в Красноярську-26 запропонував легку балістичну ракету на базі Р-9, але це не зацікавило радянську владу.

Ескізний проєкт випробної ракети Р-9, для відкритого майданчика, з двигунами РД-111 завершено в жовтні 1959 року. Для двигуна верхнього ступеня Корольов звернувся до бюро Косберга, передавши технологію, розроблену співробітниками Корольова для поворотних малих стерен камер згоряння ракет Р-7. Передбачалося використовувати Р-9 для вирішення технічних проблем, перш ніж перейти до виробництва Р-9A.

Для швидшої заправки паливом і запуску ракети команда Мішина розробила нові матеріали та машини для попереднього охолодження рідкого кисню до -210 °C, а потім розробила вакуумну ізоляцію системи зберігання, що зменшило втрати від кипіння під час зберігання, транспортування та заправки в 500 разів.

Система напівавтоматичної заправки ракет під кодовою назвою «Десна» мала варіанти «Десна-Н» для наземного пускового комплексу і «Десна-В» для шахтної пускової установки. Також досліджено інші варіанти, зокрема повністю автоматизований загартований пусковий об'єкт «Долина» і мобільну систему запуску ракети з морської баржі. Для паралельної розробки з виробництвом ракет обрані комплекси «Долина» і «Десна-Н» (згодом перейменована в «Ромашку») і «Десна-В».

Розробка ракети затримувалася глибокою антипатією між Глушком і Корольовим. Корольову здавалося, що Глушко затягує розробку кріогенного двигуна РД-111. На випробному стенді двигун працював нестабільно і вибухнув, що затримало розробку.

Корольов залучив виробника турбореактивних двигунів Кузнецова для розробки ракетних двигунів. Корольов планував, що Кузнєцов створить двигун НК-9 для першого ступеня альтернативної ракети Р-9М. Кузнєцов також зіткнувся з проблемами у виробництві високопродуктивних двигунів для рідкого кисню/гасу. Корольову довелося погодитися на РД-111 Глушка.

У 1960 році військові будівельники почали будівництво перших споруд для випробувань Р-9, розроблених в конструкторському бюро ОКБ-1 на чолі з Корольовим. Інфраструктура мала три об'єкти: наземний стартовий комплекс на майданчику №51, станцію радіоуправління на 52-му майданчику та збиральний комплекс на майданчику №53.

Наземний стартовий комплекс №5 на майданчику №51 розташовувався за 400 метрів на північ від майданчика №1 для ракети Р-7, в центральній частині космодрому Байконур. Майданчики №1 і №51 обслуговувалися персоналом 1-го випробувального управління, що спеціалізувалося на випробуваннях ракет, розроблених ОКБ-1. Наявна збиральна будівля МІК-2, побудована для Р-7, використовувалася і для підготовки Р-9.

Майданчик 52 розташовувався за один кілометр від стартового комплексу № 5. Майданчик №53 розташований за два кілометри від наземної контрольної станції на майданчику №18.

В 1961 році на майданчику №75 почалося будівництво розробленого КБ «Спецмаш» на чолі з Володимиром Барміним комплексу під кодовою назвою «Десна-Н» з двома стартовими установками, згодом побудовано третю установку для прискорення передстартової підготовки. На майданчику №75 також були допоміжні об'єкти, зокрема склади палива, командний центр, будівля підготовки і радіокомандна система управління польотом. Підготовка ракети тривала 16 годин. Час реакції від наказу про запуск дві години, з них 21 хвилина для запуску ракети після установки на комплексі.

У вересні 1962 року неподалік збудовано прототип комплексу «Долина» з двома стартовими установками, складами палива, командним центром, будівлею підготовки і радіокомандною системою управління польотом. Першу ракету готували до запуску 150 хвилин від отримання наказу, друга буде готова через дев'ять хвилин після першої. Протягом цього часу ракету горизонтально перевозили з будівлі підготовки до пускового комплексу, встановлювали, автоматично стикували до пускового столу та з'єднували комунікації, заправляли та націлювали. Автоматична система могла здійснити запуск протягом 20 хвилин після підйому у вертикальне положення. 15 хвилин з цього періоду витрачалися на розкручування гіроскопа інерційної системи наведення до 60 000 об/хв і для вирівнювання платформи. Мінімальний інтервал для наступного ракетного запуску станови дев'ять хвилин для наступної пускової установки і до 2,5 годин для наступного запуску з першої установки.

Інженери Мішина дивувалися здатності американців запускати ракети з часом реакції від двох до трьох хвилин, поки не дізналися, що інерційні платформи МБР США постійно працюють.

На наступному етапі КБ «Спецмаш» збудував на майданчику №70 на схід від наземних установок напівавтоматичний комплекс під кодовою назвою «Десна-В» з трьох шахтних установок, розташованих по прямій лінії близько один до одного підземного командного центру, підземних складів компонентів палива і стиснених газів і комплексу радіокерування. Глибина шахт 36 м з мінімальним діаметром 7,8 м і діаметром пускового стакану 5,5 м. Вперше гарячий запуск ракети здійснено з використанням кисню, який раніше охолодили до -186 °C. Ракета могла перебувати в готовності до 1 року, а в заправленому стані до 24 годин.

Льотні випробування ракети Р-9 проводилися на космодромі Байконур з 1961 по 1964 рік.

9 квітня 1961 року здійснено перший запуск ракети Р-9 з майданчика №51, за кілька днів до першого польоту людини в космос з сусіднього майданчика №1. Випробування Р-9 продовжилися на майданчику №75 з 22 лютого 1963 року до 14 лютого 1964 року. 22 лютого 1963 року з комплексу «Долина» запущено модифіковану ракету Р-9А. Перший запуск ракети Р-9А з шахти на майданчику 70 відбувся 27 вересня 1963. Випробування наземної версії завершено на бойових комплексах «Долина», випробування шахтної версії завершені 02 лютого 1964 року.

Всього здійснено 54 ракетні випробування передсерійних ракет. Через значні проблеми з двигуном 15 з перших 32 запусків закінчилися невдало.

Деякі з цих польотів були частиною 62 випробувань радіокоректованої системи наведення, розробленої НДІ-885 для ракет Р-9, Р-36 і УР-100.

24 жовтня 1963 року в шахті комплексу «Десна-В» обслуга з 11 осіб готувала запуск Р-9. Витік кисню в системі заправки підняв парціальний тиск кисню в шахті з допустимого 21% до 32%. Поки екіпаж спускався в ліфті на восьмий рівень шахти, іскра від електричної панелі викликала пожежу у вибухонебезпечній атмосфері, вбивши сімох і знищивши шахту. Аварія сталося того ж дня, що й катастрофа трьома роками раніше. Після цього 24 жовтня з Байконуру не запускають жодної ракети.

Паливні баки Р-9 виготовлялися з алюмінієво-магнієвого сплаву. Для тиску в паливному баку використовувалися вихлопні гази, а для кисневого бака газоподібний кисень.

Інерційна навігаційна система розроблена КБ Пилюгіна з використанням гіроскопів Рязинського, розроблено у варіантах 8A2113 і 8A211M.

Перший ступінь мав двигун замкнутого циклу з чотирма камерами згоряння на рідкому кріогенному паливі, розроблений ОКБ-456. Управління польотом першого ступеня використовувало нову систему камер згоряння з карданними підвісами.

Другий ступінь використовував чотирикамерний двигун відкритого циклу, розроблений ОКБ-154. Управління польотом другого ступеня використовувало вихлопні гази з турбонасоса в контрольних форсунках.

Відокремлення першого ступеня відбувалося на висоті, де існував вплив аеродинамічних сил, тому для підтримки аеродинамічної стійкості протягом перших секунд польоту другого ступеня на його кормовому відсіку розмістили чотири аеродинамічні стерна, які відкривалися після розділення. Через кілька секунд після цього кормовий відсік другого ступеня також відокремлювався.

Спершу ракета мала комбіновану систему керування з радіотехнічними каналами. Інерційна система забезпечувала управління польотом майже протягом усієї активної траєкторії, за винятком останніх десяти секунд, які контролювалися радіокорекційною системою. Згодом припинено використання радіотехнічного каналу, а система керування ракети дозволила виконати автономне відстеження параметрів польоту ракети.

На ракету встановлювались два різні обтічники залежно від корисного навантаження: легкий обтічник для боєголовки потужністю 1,7 Мт, і важкий для боєголовки потужністю 2,1 Мт.

21 липня 1965 року почалося розгортання ракет Р-9А з наземними стартовими комплексами «Долина» та шахтними пусковими установками «Десна-В». Комплекс «Десна-Н» («Ромашка») не розгортали, оскільки підготовка запуску тривала понад 2 години. За західними оцінками, час реакції наземних систем в нормальному стані готовності становив від однієї до трьох годин, а шахтних установок від 30 до 45 хвилин. Через кріогенний окислювач допустимий час перебування в найвищому ступені готовності перед запуском (час реакції п'ять-десять хвилин) оцінювався приблизно в одну годину.

Початкова експлуатаційна готовність на відкритому майданчику досягнута в листопаді 1963 року, шахтного комплексу в квітні 1964 року. Перші ракетні полки з ракетами Р-9А, набули в бойової готовності у грудні 1964 року (4 полки з ракетами наземного базування і один полк з ракетами шахтного базування). Максимальна кількість 23 пускові комплекси досягнута в 1964 році.

Поетапна відмова від наземних установок почалася в 1971 році, а в 1976 році ракети Р-9А повністю знято з озброєння.

 СРСР

• Ракетні війська стратегічного призначення

• Р-9 - SS-8 Sasin Федерація американських вчених(англ.)
• Пускові установки Р-9 на Байконурі(англ.)
• Р-9 Енциклопедія астронавтики(англ.)