Річард Халл

Річард Халл
Richard Hull
Народження	7 травня 1907 Кошем, Гемпшир
Смерть	17 вересня 1989 (82 роки) Пінхо, Ексетер
Країна	Велика Британія
Приналежність	Британська армія
Рід військ	кіннота
Освіта	Школа Чартергаус Триніті-коледж Королівський військовий коледж у Сандгерсті Командно-штабний коледж у Кветті
Роки служби	1926–1967
Звання	фельдмаршал
Формування	17-ті/21-ші улани 6-та бронетанкова дивізія
Командування	Голова штабу оборони Начальник Імперського Генерального штабу Далекосхідне командування Штабний коледж у Камберлі 1-ша бронетанкова дивізія 5-та піхотна дивізія 17-ті/21-ші улани
Війни / битви	Війни та битви: Друга світова війна Середземномор'я Туніська кампанія Прорив до Туніса Італійська кампанія Готська лінія Західний фронт Центрально-Європейська операція Індонезійсько-малайзійська конфронтація
Титул	сер
Інше	Констебль Тауера
Нагороди

Річард Аміатт Халл (англ. Richard Amyatt Hull; 7 травня 1907, Кошем — 17 вересня 1989, Пінхо) — британський воєначальник, фельдмаршал (1965) британської армії. Командувач Далекосхідного командування (1958—1961), Начальник Генерального штабу (1961—1965), Голова штабу оборони (1965—1967). Учасник Другої світової та Індонезійсько-малайзійської конфронтації.

Річард Аміатт Халл народився в Кошемі, Гемпшир, 7 травня 1907 року, в родині генерал-майора сера Чарльза Халла та Мюріел Хелен Халл (уродженої Добелл). Здобув освіту в школі Чартергаус та Трініті-коледжі в Кембриджі^[1]. Продовжив навчання у Королівському військовому коледжі в Сандгерсті, який завершив 1 листопада 1926 року з присвоєнням військового звання другий лейтенант та призначення до 17-го/21-го уланського полку, кавалерійського полку британської армії. У жовтні 1928 року його направили зі своїм полком до Єгипту, а у жовтні 1933 року — з полком вирушив до Індії. З 1938 по 1939 рік навчався у штабному коледжі у Кветті.

На момент початку Другої світової війни у ​​вересні 1939 року Халл щойно повернувся з Індії^[2]. Проходив службу на штабних та командних посадах, зокрема з лютого 1940 року служив у Військовому міністерстві. Восени 1941 року став командиром полку. Він залишався на цій посаді до червня 1942 року, коли став начальником штабу 1-ї канадської бронетанкової дивізії, яку невдовзі перейменували на 5-ту канадську (бронетанкову) дивізію^[3].

У дні, що передували операції «Торч», вторгненню союзників у Північну Африку, в якій 6-та бронетанкова дивізія мала брати участь у складі 1-ї британської армії, Халла було підвищено до полковника та він став другим командиром 26-ї бронетанкової бригади. 8 листопада 1942 року підрозділи 1-ї армії висадилися в Північній Африці, серед яких був і полк Халла. Через тиждень, невдовзі після висадки, Халлу було наказано сформувати «Блейд Форс» на основі 17-го/21-го уланських полків разом з частиною 1-го Дербіширського йоменрі (розвідувального полку 6-ї бронетанкової дивізії) та протитанковими та зенітними гарматами, і якомога швидше захопити Туніс^[2]. Відправивши свої підрозділи поїздом до Константина, він прибув туди ввечері 16 листопада, а наступного дня був на кордоні з Тунісом. Потім Халл попрямував до Меджаз-ель-Баб, який утримували французи від німців. Бронеавтомобілі 1-го Дербіширського полку йоменів прибули 18 листопада, а решта «Блейд Форс» прибула невдовзі після цього, але, не маючи піхотної підтримки, не змогли захопити міст^[2].

Галл, маючи 36-ту піхотну бригаду на лівому фланзі та 11-ту піхотну бригаду (обидві з 78-ї дивізії генерал-майора Вів'яна Евеля) на правому фланзі, вирішив повернути на захід, сподіваючись дістатися Тунісу північнішим шляхом за підтримки підрозділів 1-ї бронетанкової дивізії США^[4]. Однак ця спроба також зазнала невдачі, оскільки німці отримали підкріплення, і до кінця місяця союзники зайняли оборону та були змушені відступити зі своїх позицій. У грудні «Блейд Форс» увійшли до складу 6-ї бронетанкової дивізії, а Галл повернувся до 26-ї бронетанкової бригади. За свої заслуги на ранніх етапах Туніської кампанії Халл був удостоєний ордена «За видатні заслуги».

Згодом Халла підвищили до бригадира і він прийняв командування 12-ю піхотною бригадою 4-ї змішаної дивізії, якою тоді командував генерал-майор Джон Гоксворт. Бригада вела важкі бої вже через тиждень після того, як Халл прийняв командування, брала участь у захопленні ключової позиції під назвою «Пітерс-Корнер», яка, незважаючи на підтримку повітряних сил та піхоти 21-ї танкової бригади, зазнала невдачі, втративши при цьому близько 900 осіб, а німці чинили запеклий опір. Невдовзі після цього бригаду Халла замінила 11-та бригада 78-ї дивізії і через великі втрати їй вдалося зіграти лише відносно незначну роль у захопленні Тунісу 1-ю армією, яке відбулося 6 травня 1943 року. Сама кампанія в Тунісі завершилася через тиждень капітуляцією майже 250 000 військовослужбовців Осі^[4].

Протягом літа-осені Халл командував 26-ю бронетанковою бригадою, яка тоді проходила підготовку в Північній Африці для операцій в Італії, перш ніж у грудні 1943 року повернутися до Сполученого Королівства, на посаду заступника директора зі штабних обов'язків (DDSD) у Військовому міністерстві^[3][4]. Це важливий структурний підрозділ у Генеральному штабі відповідав за підготовку штабу та організацію армії загалом. Невдовзі після обіймання цієї посади, наприкінці січня 1944 року, Халла відзначили у наказі за його заслуги в Північній Африці.

У серпні 1944 року, отримавши тимчасове звання генерал-майора, він змінив генерал-майора Александра Гелловея на посаді командира 1-ї бронетанкової дивізії, яка тоді билася на італійському фронті, що зробило Халла наймолодшим командиром дивізії в Британській армії під час Другої світової війни. Дивізія входила до V корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Чарльза Кейтлі, з 1-м Канадським корпусом та 2-м Польським корпусами праворуч від нього, біля Адріатичного моря. Командувач 8-ї армії генерал-лейтенант сер Олівер Ліз мав намір розпочати наступ з метою прориву Готсьої лінії, вважаючи, що зможе досягти долини По. Операція під кодовою назвою «Олива» розпочалася в ніч на 25 серпня, 1-ша бронетанкова дивізія залишалася в резерві. Кейтлі, командир корпусу, планував, що 46-та дивізія під командуванням генерал-майора Джона Гоксворта прорве німецьку оборону, що дозволить дивізії Галла скористатися цим успіхом і просунутися до долини По^[4].

46-та дивізія спочатку просувалася успішно і Кейтлі вирішив кинути 1-шу бронетанкову дивізію раніше, ніж планувалося. 3 вересня дивізія була спрямована до битви навколо міста Коріано, де зазнала важких втрат, перш ніж її просування було відбито. Підкріплена 43-ю гуркхською та канадською бригадами, дивізія спробувала ще раз атакувати 12 вересня, цього разу з більшим успіхом, і німці відступили, перш ніж знову зупинити дивізію через тиждень, завдавши важких втрат дивізії Халла, особливо в танках^[5].

Однак 24 вересня дивізія отримала звістку про те, що її буде розформовано через гостру нестачу людських ресурсів, яка турбувала британську армію на цьому етапі війни, особливо в Італії. Внаслідок цієї новини дивізія припинила своє існування до кінця жовтня, хоча офіційно її не було розформовано до 1 січня 1945 року.

Після розформування 1-ї бронетанкової дивізії наприкінці листопада Халла призначили командиром 5-ї піхотної дивізії, яка на той час служила в Палестині^[3], де відновлювалася й готувалася до повернення до Італії^[5].

Втім, попри підготовку 5-ту дивізію доправили ​​до Північно-Західної Європи в рамках операції «Голдфлейк» для підсилення 2-ї британської армії генерал-лейтенанта сера Майлза Демпсі для останнього наступу союзників на Західному фронті, вторгнення в саму Німеччину^[5]. 2-га армія входила до складу 21-ї групи армій фельдмаршала сера Бернарда Монтгомері. На початку березня дивізія прибула до Бельгії, а 17 квітня увійшла до VIII корпусу генерал-лейтенанта Евеліна Баркера, який тоді знаходився лише за кілька миль від західного берега річки Ельба. Дивізія перетнула річку, зіткнувшись з легким опором, і після цього не брала участі в значних боях, і 3 травня, лише за кілька днів до завершення Другої світової війни у Європі, їй вдалося увійти до міста Любек у Північній Німеччині.

Халл на чолі 5-ю дивізії виконував окупаційні функції у Німеччині до травня 1946 року^[5].

У травні 1946 року Річард Халл знову змінив генерал-майора Філіпа Грегсона-Елліса, цього разу на посаді коменданта штабного коледжу в Кемберлі, призначення, яке призначалося лише найперспективнішим офіцерам. У вересні 1948 року він став директором штабних обов'язків у Військовому міністерстві та 1 січня 1951 року головним інструктором армії в Імперському оборонному коледжі. 26 січня 1953 року став начальником штабу в штаб-квартирі Близькосхідних військ. 5 жовтня 1956 року його призначено заступником начальника Імперського генерального штабу^[5]. 25 червня 1958 року — командувачем сухопутних військ Далекого Сходу, а 13 лютого 1959 року він отримав звання повного генерала та з нагоди дня народження королеви 1961 року отримав звання Лицаря Великого хреста ордена Лазні.

1 листопада 1961 року Халл став начальником Імперського генерального штабу (у квітні 1964 року посада перейменована на посаду начальник Генерального штабу)^[3]. На цій посаді він консультував британський уряд щодо реагування на протистояння між Індонезією та Малайзією. 8 лютого 1965 року отримав звання фельдмаршала та 16 липня 1965 року Річарда Халла призначено Головою штабу оборони, професійним керівником британських збройних сил. Він остаточно вийшов у відставку з британської армії 5 серпня 1967 року^[5].

Він також був призначений полковником 17-го/21-го уланських полків з липня 1947 року, почесним полковником контингенту Кембриджського університету з 30 травня 1958 року та полковником-комендантом Королівського бронетанкового корпусу з квітня 1968 року^[6].

З 1 серпня 1970 року його було призначено констеблем Лондонського Тауера, лордом-лейтенантом Девону з 5 жовтня 1978 року та 23 квітня 1980 року лицарем-компаньйоном ордена Підв'язки.

17 вересня 1989 року фельдмаршал Річард Халл помер від раку у своєму будинку, Бікон-Даун у Пінхо, у віці 82 років.

• Малиновський Родіон Якович
• Ганс Кребс
• Андре Демец
• Маріо Роатта
• Джордж Декер
• Обата Хідейосі

Джерела

Виноски

• Heathcote, Tony (1999). The British Field Marshals 1736—1997. Barnsley (UK): Pen & Sword. ISBN 0-85052-696-5.
• Mead, Richard (2007). Churchill's Lions: A Biographical Guide to the Key British Generals of World War II. Stroud (UK): Spellmount. p. 544 pages. ISBN 978-1-86227-431-0.

• Hull, Richard Amyatt(англ.)
• Richard Hull