Ріхард Якверт

Ріхард Якверт нім. Richard Jackwerth
Оберлейтенант  Отаман  Комбриг
Загальна інформація
Народження	14 квітня 1892 м. Відень, Цислейтанія,  Австро-Угорщина
Смерть	1956 Відень,  Австрія
Поховання	Кальксбурзький цвинтар Відня
Національність	австрієць
Alma Mater	Віденський університет
Військова служба
Роки служби	1914—1936
Приналежність	Австро-Угорщина  ЗУНР  УСРР  Австрія
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УГА Червона українська галицька армія
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	НК УГА 8-ма Самбірська бригада УГА Третій Корпус УГА
Війни / битви	Перша світова війна Східний фронт Польсько-українська війна Битва за Львів Вовчухівська операція Чортківська офензива Радянсько-українська війна
Командування
1919 Начальник штабу бойової групи «Наварія» 1919 Начальник штабу 8-ї Самбірської бригади УГА 1919 Начальник штабу 3-го Корпусу УГА
Нагороди та відзнаки

Рі́хард Я́кверт (нім. Richard Jackwerth; 14 квітня 1892, м. Відень, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 1956, там само) — австрійський та український військовий діяч, офіцер-артилерист, фахівець штабної служби, поручник австро-угорської армії, отаман Української Галицької армії (УГА) та Червоної Української Галицької армії (ЧУГА). Комбриг Червоної армії (1921). Належав до групи австрійських і німецьких офіцерів-контрактників («ландскнехтів»), які стали на службу до збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки після розпаду Австро-Угорської монархії.

Під час польсько-української війни 1918—1919 років брав участь в організації артилерійського відділу Начальної Команди Галицької Армії, очолював штаб бойової групи «Наварія» на підступах до обложеного Львова, служив начальником штабу 8-ї Самбірської бригади, а під час Чортківської офензиви 1919 року — начальником штабу Третього корпусу УГА під командуванням генерала Антона Кравса. Залишив суперечливий слід у спогадах сучасників через гострі фахові та ментальні дискусії між офіцерами австрійського вишколу та колишніми старшинами царської армії щодо стратегії та методів маневреної війни.

Народився 1892 року у Відні^[1]. З міщан^[2]. Закінчив одну із віденських гімназій^[3], а згодом і артилерійську школу. До початку Першої світової війни був студентом Віденського університету ^[4]. Після закінчення Артилерійської кадетської школи у серпні 1911 року Ріхард Якверт служив у 33-му полку польових гармат зі штабом у Станіславові^[5]. Штаб полку дислокувався у Станіславові (1-й дивізіон стояв у Станіславові, 2-й — у Чернівцях). За станом на грудень 1912 року він значився в полкових реєстрах старшинських кандидатів у чині фенриха^[6]. У листопаді 1913 року під час чергового осіннього надання чинів файнріх Якверт був підвищений до рангу лейтенанта цього ж полку^[7].

Під час бойових дій на Східному фронті Першої світової війни Якверт неодноразово відзначався особистою хоробрістю та фаховим керуванням артилерійським вогнем. 1 травня 1915 року йому було присвоєно звання оберлейтенанта. Вже у липні того ж року за бойові заслуги на фронті оберлейтенант 33-го полку польових гармат Ріхард Якверт був нагороджений австро-угорським монаршим Хрестом «За військові заслуги» 3-го класу з військовою відзнакою^[8]. Після реорганізації 33-го полку польових гармат у 11-й полк польової артилерії, Якверт продовжив службу в тому ж полку. У серпні 1917 року розпорядчим наказом № 150 по війську йому було вдруге оголошено Найвищу похвальну відзнаку цісаря з мечами, що надавало право на носіння Срібної медалі «Signum Laudis» на стрічці Хреста «За військові заслуги» з бойовими мечами^[9].

Згідно з офіційним реєстром офіцерського корпусу збройних сил Австро-Угорщини за 1918 рік, він значився серед дійсних оберлейтенантів 11-го полку польової артилерії^[10].

До утворення ЗУНР продовжував в 11-му полку польової артилерії австро-угорської армії. Після розпаду Австро-Угорської монархії зголосився до служби в українському війську. 18 грудня 1918 року був офіційно прийнятий до лав Галицької армії та призначений до відділу артилерії Начальної Команди Галицької Армії (НКГА)^[11]. Відділ артилерії Державного секретаріату військових справ у Тернополі (із січня 1919 року — у Станіславові), який спершу очолював сотник Т. Гоза, а згодом сотник Степан Лещій. Як фаховий старшина-артилерист із бойовим досвідом світової війни, Якверт безпосередньо займався формуванням батарей і дивізіонів галицької артилерії, практичною розробкою штатів і структури українських гарматних підрозділів, а також комплектуванням їх матеріальною частиною^[12].

1 березня 1919 року як поручник УГА був підвищений до рангу сотника, який продовжував перебувати на службі в НКГА^[13]. Згодом начальник штабу бойової групи «Наварія». З березня по травень 1919 начальник штабу 8-ї Самбірської бригади УГА^[14]. У травні 1919 року Ріхард Якверт як начальник штабу 8-ї Самбірської бригади разом із начальником штабу групи сотником Лянгом виступив опонентом командувача бойової групи «Крукеничі» полковника Володимира Шепеля (колишнього офіцера російської армії) щодо оцінки стратегічної ситуації на фронті. Якщо Шепель наполягав на суттєвому зміцненні напрямку Крукенич через загрозу головного польського удару, то офіцери з австрійським вишколом були переконані у невигідності ворожого наступу в цій смузі. Розбіжності у баченні методів ведення маневреної війни та керування слабше зорганізованими частинами викликали гостру реакцію наддніпрянського полковника^[15].

У червні 1919 року служив начальником штабу Третього корпусу УГА. 25 липня 1919 року отаману Р. Якверту (на той час — у складі II-го Галицького корпусу) командування надало двомісячну відпустку для виїзду до Відня «в ціли поратування здоровля»^[16].

Протягом січня-квітня 1920 року перебував на службі ЧУГА^[1]. Після переходу до лав ЧУГА на початку 1920 року та подальшого більшовицького полону Ріхард Якверт приєднався до комуністичного руху й вступив до лав Червоної армії, де дослужився до посади командира бригади (нім. Brigadekommandant). У травні 1921 року він повернувся до Австрії зі спеціальною розвідувальною місією від Генерального штабу Червоної армії (нім. Generalstab der Roten Armee). У Відні Якверт тримав тісний контакт із діячами Комуністичної партії Австрії (КПА), зокрема з лідером комуністичної Солдатської ради Карлом Небенфюром (згодом — радянським генералом і співробітником військової розвідки)^[17].

Перебуваючи в еміграції у Відні, Якверт формально продовжував перебувати у розпорядженні військових структур екзильного уряду ЗУНР. Попри тривалу службу в українському війську, офіцер не опанував державної мови. Станом на вересень 1921 року військовий відпоручник Диктатора ЗУНР сотник Северин Краснопера зафіксував майора (отамана) Р. Якверта серед групи з 11 іноземних і неукраїнськомовних офіцерів, які мали протягом двох-трьох місяців скласти обов'язковий іспит з української мови під загрозою остаточного звільнення зі списків Галицької армії^[18].

У 1922 році в Австрії вибухнув гучний політичний скандал — «афера Штокгаммера» (нім. Stockhammer-Affäre). Співробітник міністерства транспорту Рудольф Штокгаммер спробував викупити у посадовця Транспортного архіву секретні схеми та плани ключових залізничних вузлів колишньої Австро-Угорської монархії. Після викриття посадовець здав Штокгаммера органам безпеки. Під час допиту арештований зізнався, що до шпигунства та підкупу його підбурив саме Ріхард Якверт, який діяв як радянський розвідник^[17].

У другій половині 1920-х років Якверт зайнявся радіотехнічною комерцією у Відні. У вересні 1926 року він зафіксований у віденській пресі як самостійний торговець радіотоварів із власною справою на вулиці Пресґассе, 11 (IV район Відня)^[19]. У квітні 1927 року він брав участь у Віденському весняному ярмарку у Ротонді як виробник і торговець під маркою «Radio Favorit», презентуючи конденсатори змінної ємності власної марки, прецизійні деталі та комплектування для радіоприймачів^[20].

На початку 1931 року Ріхард Якверт у статусі майора у відставці (нім. Major a. D.) був зарахований у дійсні члени Австрійського аероклубу (нім. Österreichischer Aero-Club), що діяв при Австрійському туристичному клубі. Тоді ж до списку нових членів якої одночасно увійшов і майбутній канцлер Австрії Енгельберт Дольфус^[21]. У 1930-х роках Ріхард Якверт продовжив військову службу у збройних силах Австрійської Республіки. Станом на травень—червень 1936 року у чині майора він обіймав посаду командира 3-го дивізійного автотранспортного відділу (нім. Divisionskraftfahrabteilung Nr. 3), на чолі якого брав участь в урочистих зборах і традиційному святі ветеранів автобронетанкових військ у Відні ^[22].

Помер в 1956 році у Відні. Похований на цвинтарі Калксбургер у Відні^[23].

• Дружина:
  • Якверт Йоганна (нім. Johanna Jackwerth; 1895—1957) — дружина^[23].
• Діти:
  • Якверт Ганс (нім. Hans Jackwerth; 1923—1943) — син. Загинув у бою під час Сталінградської битви^[23].
• Споріднені зв'язки:
  • Куси Марія (нім. Maria Kusy; 1867—1956) — родичка, похована в спільній родинній гробниці^[23];
  • Куси Рудольф (нім. Rudolf Kusy; 1899—1960) — родич, похований у спільній родинній гробниці^[23];
• Куси Франціска (нім. Franziska Kusy; 1914—2004) — родичка, похована в спільній родинній гробниці^[23].

• Австро-Угорщина:
  • Хрест «За військові заслуги» 3-го класу з військовою відзнакою (липень 1915)^[8][10].
  • Срібна медаль «За військові заслуги» («Signum Laudis») на стрічці Хреста «За військові заслуги» з мечами (повторна Найвища похвальна відзнака; серпень 1917)^[9][10].
  • Бронзова медаль «За військові заслуги» («Signum Laudis») на стрічці Хреста «За військові заслуги» (не раніше 1917)^[9][10].
  • Військовий хрест Карла (1918) (нім. Karl-Truppenkreuz)^[10].

• «Боротьба в Східній Галичині у 1918–1919 роках» («Kampf in Ostgalizien 1918 bis 1919») (неопублікована).

Відгуки колег по службі про Ріхарда Якверта кардинально відрізняються, зокрема Антін Кравс так писав про нього :

Один із офіцерів-артилеристів, працюючих в Генштабі. Мав геніальний розум, швидко приймав рішення, був прихильником сучасних методів ведення війни, наполегливим, сміливим старшиною. Був моєю опорою після того, як я очолив 3-й корпус[24].

Інший відгук такий :

Здібностей ніяких, зацікавлень обмаль. Літаком виїхав до Відня, де почав працювати у більшовицькій резидентурі[25].

• Ключенко О. Генеральна булава У.Г.А. // Літопис Червоної Калини. — 1931. — № 1. — С. 3–10.
• Розпоряд XXXIII з дня 1 марта 1919 // Вістник Державного Секретаріату Військових Справ. — 1919. — № 8 (25 березня).
• Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. — Львів : Часопис, 2012. — 480 с.
• Стецишин О. Л. Офіцерський корпус армії Західно-Української Народної Республіки: національний та територіальний зріз. — Львів, 2025. — 253 с.
• Стецишин О. Якверт Ріхард // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 4: Т — Я. — Манускрипт-Львів, 2021. — С. 518. — ISBN 978-966-2067-65-1.
• Поховання: Ріхард Якверт. Віртуальний некрополь української еміграції, 16 листопада 2020.
• Стеців Я. В. Старшини–артилеристи українських армій періоду Української революції (1917–1921): просопографічний портрет. — Львів, 2024. — 604 с.

• Die Frühjahrsmesse 1927. — 1927. — Число 4. — April. — С. 317.
• Die neuen Fähnriche. — 1911. — Число 8127. — С. 6.
• Kriegsauszeichnungen. Im Heere. — 1915. — Число 186. — С. 24.
• Militärische Avancement. — 1913. — Число 256. — С. 7.
• Militärisches. Verordnungsblatt Nr. 150 für das Heer. — 1917. — Число 194. — С. 6.
• Offizielle Nachrichten Nr. 2. Österreichischer Aero-Club. Mitgliederaufnahme. — 1931. — Число 2. — С. 5–6.
• Radio-Bezugsquellen. — 1926. — Число 49. — С. 53.
• Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918. — Wien : k. k. Hof- und Staatsdruckerei, 1918. — С. 1146.
• Roland Starch. Die KPÖ und die Komintern. — Wien, 2009. — 202 с.
• Schematismus für das k. u. k. Heer und für die k. u. k. Kriegsmarine für 1913. — k. k. Hof- und Staatsdruckerei. — Wien, 1912. — С. 985.
• Traditions- und Gedenkfeier der Autotruppe. — 1936. — Число Juni. — С. 15–17.