Ріміні
| Ріміні Rimini | |||
|---|---|---|---|
| Комуна | |||
|
| |||
| Країна | |||
| Регіон | Емілія-Романья | ||
| Провінція | Ріміні | ||
| Код ISTAT | 099014 | ||
| Поштові індекси | 47900 | ||
| Телефонний код | 0541 | ||
| Координати | 44°3′0″ пн. ш. 12°34′0″ сх. д. / 44.05000° пн. ш. 12.56667° сх. д. | ||
| Висота | 5 м.н.р.м.[1] | ||
| Площа | 135,8 км²[1] | ||
| Населення | 150 774 (01-01-2026)[2] | ||
| Густота | 1110 ос./км² | ||
| Розміщення | |||
| Мапа | |||
![]() | |||
| Влада | |||
| Мер | Andrea Gnassi (31-5-2011) | ||
| Офіційна сторінка | |||
Рі́міні (італ. Rimini, лат. Ariminum) — місто та муніципалітет в Італії на узбережжі Адріатичного моря, у регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Ріміні.
Ріміні розташоване на відстані[3] близько 240 км на північ від Рима, 110 км на південний схід від Болоньї.
Населення — 147 578 осіб (2014)[4]. Щорічний фестиваль відбувається 14 жовтня. Покровитель — San Gaudenzio di Rimini.
Історія
Історія Ріміні починається з 268 року до н.е. як римського Арімінума. Імператори Август, Тиберій та Адріан бачили в Ріміні ідеальне місце для ділових зустрічей. . Ріміні став ключовим економічним та культурним центром, залишаючись таким навіть у Середньовіччі. Цей розквіт продовжував зростати в епоху Відродження, коли завдяки родині Малатеста Ріміні став головним центром італійського та європейського мистецького, наукового та літературного відродження.[5]
Українці в Ріміні
Після Другої світової війни в окрузі Ріміні були розташовані табори полонених, куди прибули також понад 10 000 вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії, що здали зброю британцям в Австрії у травні 1945 року. Від початку червня до 16 жовтня дивізійники перебували в таборі ч. 5-ц б. Беллярії, згодом до половини червня 1947 року в таборі ч. 1 б. Мірамаре. Життя в таборі 5-ц б. Беллярії було тимчасовим; тоді внаслідок дій радянської репатріаційної місії зголосилося до повернення на рідні землі бл. 900 осіб (8,5 %). У таборі ч. 1 були кращі життєві умови, внутрішня організація табору мала військову структуру. Табір очолював комендант (генерал-хорунжий М. Краг, підполковник Р. Долинський, майор С. Яськевич) зі штабом, з 7 відділами та 8 референтурами. Таборяни були поділені на 8 полків і частини окремого призначення. У Рімінському таборі, станом на 1946 р., було 9 310 осіб, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршин та 8 200 вояків.
Релігійну опіку таборяни одержували від 4 українських католицьких і одного православного душпастирів-капелянів Дивізії. Охорона здоров'я була під опікою 16-ти лікарів і досить великої кількості санітарів. Шкільництво охоплювало ряд шкіл: початкову (для малограмотних), гімназію, торгівельну, учительську семінарію, середню техн., однорічну рільничу, лісництва, драматичну, дяківську та ремісничу, з численними відділами; діяли різні курси і народний університет.
Культурно-освітня праця охоплювала: таборовий театр, хори «Бурлака», «Славута» і православний церковний хор, мистецьку спілку «Веселка», три оркестри, бандуристів і ревелерсів. Виходили: щоденник «Життя в Таборі», тижневик «Батьківщина», двотижневик «Юнацький Зрив», гумористично-сатиричний двотижневик «Оса», літературно-мистецькі й популярно-наукові журнали: «Наш Шлях» і «Гроно» та неперіодичні вид. Було організоване спортивне життя (серед ін. масове змагання за Відзнаку Фізичної Вправности), і діяли різні об'єднання (правників, учителів, інженерів, ремісничий цех з підвідділами, студентська громада, літературно-мистецький клуб, товариство філателістів, пластові гуртки, читальні «Просвіти»).

Особливу опіку над табором у Ріміні розгорнув єпископ Іван Бучко як голова римського Українського Допомогового Комітету.
Демографія
Населення за роками:[6]

Станом на 1 січня 2023 року в муніципалітеті офіційно проживало 19 618 іноземців з 134 країн, серед них 4149 громадян країн Євросоюзу та 2888 громадян України.[7]
Уродженці
- Джованні Авреліо Авгурелло (1456—1524) — італійський поет;
- Федеріко Фелліні (1920—1993) — італійський кінорежисер та сценарист.
Сусідні муніципалітети
- Белларія-Іджеа-Марина
- Коріано
- Риччоне
- Сан-Мауро-Пасколі
- Сантарканджело-ді-Романья
- Серравалле
- Веруккіо
- Каттоліка
Галерея
-
Міст Тіберія -

-
Пляж -
Piazza Cavour в центрі, 2004 -
Водограй Пінья
-
Via di Borgo San Giuliano -
Хмарочос -
Хмарочос -
Piazza Cavour вночі -
Пляж -
Мол
-
Piazza Tre Martiri Tempietto del Bramante
-
Храм Малетестіано -
Портрет Сігізмундо Малетеста, Лувр
Література
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Див. також
Примітки
- ↑ а б Classificazioni statistiche – anno 2026. www.istat.it (англ.). Італійський національний інститут статистики. 21 лютого 2026. Процитовано 27 лютого 2026. (Примітка: Посилання файлу на набір технічних даних.)
- ↑ Resident population by age, sex and marital status on 1st January 2026. demo.istat.it (англ.). Італійський національний інститут статистики. 1 січня 2026. Процитовано 1 квітня 2026. (Примітка: Посилання файлу на набір технічних даних.)
- ↑ Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
- ↑ Демографічний баланс 2014 року та населення на 31 грудня. ISTAT. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 25 грудня 2014.(італ.)
- ↑ https://www.italia.it/en/emilia-romagna/rimini/guide-history-facts
- ↑ Наведено за італійською вікіпедією (30.05.2024).
- ↑ Resident population by sex, municipality and citizenship [Постійне населення за статтю, муніципалітетом і громадянством] (англ.) . ISTAT. Процитовано 12 червня 2024.
| Це незавершена стаття з географії Італії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).
