Румунізм

Румуні́зм — лексичне, почасти словотвірне запозичення з румунської мови в українській літературній мові й суміжних із румунським (молдовським) мовним обширом українських говірках.

Румунізми найчисленніші й найдавніші зокрема в гуцульських та буковинсько-покутських говірках, особливо в термінології вівчарства, деревообробки, гірсько-тереновій, ботанічній, побутово-звичаєвій і адміністративній, а в західностепових і південнобессарабських — ще й у виноградарській і рибальській. Лише небагато діалектних румунізмів поширилося в літературній мові (бриндза, гирло, ґирлиґа, ґринджоли, жереп («сосна гірська», «ялівець»), кукурудза, мамалиґа, папуша, плекати, румеґати, сапати, тайстра, тирло, цап, царина, шутий) через степові говірки або Галичину. Румунізми поширювалися спершу в говірках обабіч Карпат у зв'язку з північно-західною колонізацією на волоському праві в 14—17 ст., а в подільських і західностепових — у наслідок колонізаційних українсько-румунських схрещень 16—19 ст.; у буковинсько-покутських говірках їх поширення пов'язане з політичною приналежністю цих земель у 14—18 ст. до Молдовського князівства, де румунська стихія поступово асимілювала не лише бояр, але й селян. Українські племена мали чималий вплив на етногенезу мармароських, буковинських, молдовських румунів і формування їх говірок, помітний зокрема в топо- й гідронімії та в лексичних українізмах давніх і новіших; згодом прийшло до зворотного запозичення частини цих елементів до українських карпатських говірок. Більша давність карпатських румунізмів порівняно зі степовими відображена в давнішій фонетиці деяких румунізмів (гуцульське ґл'еґ/ґл'аґ, зах.-степ. т'аґ з рум. chiag із *kl'ag — приправа з сушеного ягнячого шлунка, щоб заквашувати овече молоко). На території підрумунських українських говірок нові німецько-французькі європеїзми засвоювалися теж через румунську мову (буковинське шура — «повітка», шушони — «снігівці», батоза — «молотарка»). Серед давніх румунізмів української мови багато первісних болгаризмів, сербізмів, угризмів, оріенталізмів і новогрецизмів. Деяке число румунізмів увійшло в українське лірницьке арґо та міський сленґ Одеси, Буковини та Бессарабії (шмекер — «хитрун», «обманець»).

Румунізми досліджували: Ф. Міклошич, О. Калужняцький, Д. Шелудько, Р. Смаль-Стоцький, І. Шаровольський, І. Дощівник, Я. Янув, Ґ. Паску, Д. Кранджалов, О. Мельничук, А. де Вінсенз, Й. Дзендзелівський, О. Горбач, Е. Врабіє, І. Лоб'юк, Й. Мацурек, С. Семчинський, Р. Удлер, В. Прокопенко, М. Ґабінський й ін.

Румунські топоніми досліджували С. Грабець, Я. Рудницький, С. Лукасік, М. Станівський, Ю. Карпенко, М. Банк, К. Галас, Е. Петрович, М. Корчинський, А. Єремія, О. Горбач.

• Українсько-румунські мовні контакти

• Miklosich F., Kałużniacki Е. Über die Wanderungen der Rumunen in den Dalmatinischen Alpen und Karpaten. Denkschriften d. Phil.-Hist. Kl. d. Wiener Ak. d. Wiss., 30, 1879;
• Шаровольський І. Рум. запозичені слова в українській мові. Зб. заходознавства УАН, І. К. 1929;
• Scheludko D. Rumänische Elemente im Ukrainischen, Balkan-Archiv 2. Ляйпціґ 1926;
• Crânjala D. Rumunské vlivy v Karpatech. Прага 1938;
• Мельничук А. Молдавекие элементы в пограничном украинском говоре. Исторические Записки Института истории, языка и литературы Молдавского филиала AH CCCP, 4 — 5, Кишинев 1955;
• Vrabie E. Influenta limbii române asupra limbii ucraine. Romanoslavica. 14, Букарешт 1967;
• Horbatsch O. Rum. Lehnworter in der ukr. Mundart Norddobrogeas, Beiträge zur SO-Europaforschung. Мюнхен 1970;
• Horbatsch O. Rum. Lehnworter in der ukr. Mundart von 3 südbukovinischen Dörfern in Rumänien. Fs. f. A. Rammelmeyer. Мюнхен 1974.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982— .