Рудня-Осошня

село Рудня-Осошня
Країна	УРСР
Область	Житомирська область
Район/міськрада	Народицький район
Рада	Звіздальська сільська рада Малокліщівська сільська рада
Інші назви	рудня Осучня Рудня Осушня Рудня Осочня
Основні дані
Засноване	1636
Населення	300 (1981) 207 (1989) 0
Зняте з обліку	21 червня 1991 рік
Географічні дані
Географічні координати	51°9′9.7038″ пн. ш. 29°20′33.1829″ сх. д. / 51.152695500° пн. ш. 29.342550806° сх. д.
Водойми	р. Буча
Карта
Рудня-Осошня
Рудня-Осошня
Мапа

Зовнішні зображення
	Мапа із зазначенням розташування села Рудня-Осошня

Рудня-Осошня (також згадується як — Osowka, Рудня Осушня, Рудня Осочня, Rudnya Osuczeka, рудня Осучня, Rudnya Osuczemka)  — колишнє село в УРСР (нині на території України). Розташоване в Народицькому районі Житомирської області. Підпорядковувалося Звіздальській сільській раді, а потім Малокліщівській сільській раді. Відселене через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Населення в 1981 році — 300 осіб. Зняте з обліку 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою.

В переписі населення Житомирського повіту 1790 року серед парафіян Хабенського костела записані 9 сімей та 48 людей^[1].

1798 року було 16 дворів та 99 мешканців, з них 50 чоловіків та 49 жінок^[2].

1859 року в поселенні було 16 дворів та 83 мешканця, з них 42 чоловіків та 41 жінок. У 1866 році було 20 дворів та 126 людей, з них: православних — 15 чоловіків та 10 жінок, католиків — 40 чоловіків та 56 жінок, юдеїв — 3 чоловіків та 2 жінок^[3]. У 1899 році було 35 дворів, 111 чоловіків та 111 жінок^[4].

За сповідним розписом Хабенського костела 1862 року було 91 людей, з них 48 чоловіків та 43 жінок^[5]. За сповідним розписом Хабенського костела 1899 року було 205 людей, з них 104 чоловіків та 101 жінок^[6].

У 1906 році в селі було 38 дворів та 258 мешканців^[7], у 1923 році 70 дворів та 407 мешканців^[8]. Станом на 1 жовтня 1941 року в селі налічувалось 85 двори та 350 мешканців, з них 141 чоловіків та 209 жінок^[9].

У 1981 році кількість населення села становила близько 300 осіб.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 207 осіб, з яких 90 чоловіків та 117 жінок.

Назва села походить від річки Осушанка^[10], яка в наш час відома як річка Буча.

Рудня відносилась до Голубієвицького маєтку (згодом — ключа). Спочатку власниками маєтку були Кміти, а з 1578 року — Солтани^[11]. У 1628 році власником згадується Іван Себастіанович^[12]. Від 1636 року Голубієвицький маєток згадується у власності  Феліціана Глембоцького і його дружини Христини Солтан^[13]. У 1634 році Феліціан Глембоцький купив в Щасного Харленського Святоцький берег річки Осошня, який належав до Хабенського маєтку. У 1636 році він отримав офіційне визнання цього ґрунту і берега, згідно з чим насипав греблю через річку Осошню і збудував рудню і поселення для рудників під назвою «Рудня Осошня»^[14].

У тестаменті Феліціана Глембоцького 1671 року згадуються дві рудні з млинами в складі Голубієвицького маєтку. Одна з них — Рудня Вижня (Верхня). Зазначено, що обидві рудні стояли пусткою після козацького повстання^[15].

У тестаменті його сина Мацея Глембоцького від 1700 року знову згадуються дві рудні, одна з яких була відновлена його коштом^[16].

Перша письмова згадка в Люстрації Житомирського повіту 1748 року як володіння Братковського^[17]. В тарифі подимного податку Київського воєводства Житомирського повіту 1754 року село (Osowka) знаходиться в посесії у Галецького^[18]. В тарифі подимного податку Житомирського повіту 1775 року село належить підсудку овруцькому земському Єжі Галецькому, в посесії овруцького мечника Адама Галецького. В Рудні Осушні три дима, один дим - це корчма і два дима в халупах шляхетських або хлопських^[19].

Село також згадується в переписах євреїв Житомирського повіту 1775 та 1778 роках. За цими переписами в селі налічувалось двоє євреїв^[20].

Станом на 1779 рік власником Голубієвицького ключа, до складу якого входила Рудня Осушня, був граф Ян Амор Тарновський.^[21] В інвентарі 1782 року зазначено, що в Рудні Осушні Великій налічувалося 14 домогосподарств, які належали до челяді при рудні. Одне з господарств сплачувало 16 злотих чиншу та давало два більці меду, інше — 16 злотих чиншу і п’ять кварт меду.^[22]

В 1785 році власником голубієвицького ключа згадується Ян Тарновський^[23]

В 1786 році онук Мацея Глембоцького, Міхал Глембоцький, виграв справу щодо прав на половину Голубієвицького маєтку і увійшов у володіння.^[24]

В офірному реєстрі Київського воєводства 1789 року дідичем села є войський овруцький Міхал Глембоцький^[25]. В табелі димів Хабенської парафії Житомирського повіту 1790 року село входить до Голубієвицького ключа, дідичами якого були Тарновський та Глембоцький. В Рудні Осочні Великій налічувалось 18 димів, з них: один дим — броварня чи вінниця, один дим — корчма, та 16 димів ремісничих^[26].

В 1798 році зазначається як власність Міхала Глембоцького. В селі діяв залізний завод (рудня), де плавилось залізо і виробляли «поддоски» (смуги) для возів, за допомогою водяного млина^[2].

Поряд з Руднею Осошнею Великою згадується Рудня Осошня Мала. В інвентарі 1782 року міститься згадка про Рудню Осушню Малу, де зафіксовано чотири домогосподарства челяді при рудні. Дохід із поселення становив 300 злотих польських.^[22] В офірному реєстрі Київського воєводства 1789 року під назвою Rudnya Osuczeka. У 1790 році в табелі димів Хабенської парафії Житомирського повіту Рудня Осучня Мала налічує три дими ремісничі.^[26] В переписі населення Житомирського повіту 1790 року вона згадується під назвою Rudnya Osuczemka.^[1] У 1874 році остання згадка в метричних записах.

До 1835 року Рудня-Осошня належала Феліціану Глембоцькому. З 1836 року через шлюб з Емілією Феліціанівною Глембоцькою власником села став Леонтій Мазевський^[27][28].

У клірових відомостях 1831–1848 років село зазначено як «Рудня Осушня фабрикантів»^[29].

Десь між 1849-1851 роками декілька сімей поляків-чиншовиків з рудні Бучі переселяються в Рудню-Осошню^[30].

У 1859 році — Рудня-Осошня поміщицьке поселення в межах Овруцького повіту Волинської губернії. Належить до 1 стану. Розташоване при річці Буча, на відстані від повітового міста 40 верст, від стану — 20 верст^[31].

У 1868 році власником села є підполковник Рудзевич, в 1879 році власником став відставний поручик Миколай Іванович Колечицький^[32], в якого в 1884 році ці землі придбав полковник В'ячеслав Ришков. В останній чверті XIX століття мешканці села поляки-чиншовики належать до колишніх вільних людей 2 розряду^[33].

Станом на 1876 рік у селі були водяний млин, сукновальня та корчма, в урочищі Прибиток розташовувався смоляний завод. Усі вони належали поміщику^[32].

У 1906 році — село Базарської волості (1-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 35 версти, від волосного центру, містечка Базар — 15 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося в м.Овруч^[7].

У 1923 році включене до складу новоствореної Мало-Міньківської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Базарського району Коростенської округи Волинської губернії^[34]. Розміщувалося за 15 верст від районного центру, міста Базар та за 5 верст від сільської ради в Малих Міньках^[35]. 9 лютого 1932 року включене у складі Базарського району до новоствореної Київської області. 22 вересня 1937 року увійшло до новоствореної Житомирської області^[34].

Під час Голодомору 1932-1933 років в селі загинуло 8 людей^[36]. За спогадами очевидця, в селі загинула 31 людина, серед них — 10 дітей^[37].

В 1930-х роках було репресовано 7 мешканців села^[38][39].

У 1934 році було створено колгосп імені Дзержинського ^[37][40]. У 1954 році, з приєднанням села Звіздаль до Мало-Міньківської сільської ради, колгосп імені Дзержинського було приєднано до колгоспу села Звіздаль «Червоне Полісся» ^[34].

Під час німецької окупації село входило до складу Базарської округи, Овруцького ґебіту, генеральної округи Житомир, Райхскомісаріату Україна.

21 січня 1959 року ліквідовано Базарський район, село увійшло до складу Народицького району. 30 грудня 1962 року включене до Овруцького району. З 4 січня 1965 року в складі Малинського району. 5 лютого 1965 року знову до Овруцького району. 8 грудня 1966 року увійшло до складу новоутвореного Народицького району. 22 квітня 1985 року центр Маломіньківської сільради перенесено до села Звіздаль, сільрада перейменована на Звіздальську. 28 грудня 1990 року об'єднано Звіздальську та Малокліщівську сільради^[34].

У 1990 році село було повністю відселене через сильне радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також село увійшло до зони безумовного (обов'язкового) відселення (друга зона). Зняте з обліку рішенням Житомирської обласної ради від 21 червня 1991 року через відсутність постійного населення^[41].

Більшість мешканців села було переселено в село Потіївку Радомишльського району Житомирської області^[42].

Частина території села згоріла під час лісових пожеж у 2020 році.^[43]

• Рудня-Осошня-нежил