YaChudo

Ромул Август

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Про інших людей з таким іменем див. Ромул (значення).
Флавій Ромул Август
Flavius Romulus Augustus
Флавій Ромул Август
Флавій Ромул Август
Треміссіс Ромула Авґуста
Імператор Римської імперії
31 жовтня 475 — 4 вересня 476
Dominus Noster Romulus Augustus Pius Felix Augustus
Попередник: Юлій Непот
Наступник: Одоакр як король Італії
 
Народження: 462
Паннонія
Смерть: після 507
Кампанія?
Країна: Західна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія: християнство Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Флавій Орест
Мати: Барбарія

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Флавій Ромул Август (лат. Flavius Romulus Augustus; 462 — після 507) — останній імператор Західної Римської імперії (475—476). Він був сином військового командувача Ореста і був зведений на престол у дитячому віці після повалення імператора Юлія Непота, який, своєю чергою, був останнім визнаним Константинополем імператором. Ромул Август фактично не мав реальної влади та перебував під впливом батька. Після захоплення Равенни вождем Одоакром у 476 році був зміщений і відправлений у заслання, що традиційно вважається кінцем Західної Римської імперії та початком раннього Середньовіччя в Західній Європі.

Після усунення з влади, Ромул не був страчений як його батько та дядько[1]: Одоакр пощадив його через його «юний вік та красу»[2], відправивши жити до Кампанії поблизу Неаполя. Там він отримував щорічне утримання і фактично зник з політичної історії: подальша його доля достеменно невідома. Його спокійне усунення без кровопролиття різко контрастує з долею багатьох інших повалених римських правителів і підкреслює символічний характер завершення західноримської імператорської влади.

Його ім'я поєднує ім'я засновника Рима — Ромула, та першого імператора Римської Імперії — Августа: сучасники іронічно називали його «маленьким Августом» (лат. Augustulus).

Життя

Флавій Ромул народився у Паннонії[3]. Його батьком був магістр італійської армії Орест, який раніше почав свою кар'єру як дипломат у Аттіли. Мати — Барбарія (Варвара), донька Ромула, коміта Норіку. Ромул носив ім'я свого діда по материнській лінії.[4]

До 475 року Західна Римська імперія доживала свої останні дні. Географічні кордони скоротилися до Італії та південної Галлії. Правлячий імператор Заходу Юлій Непот (474—475) був призначений східними імператорами Левом (457—474) та Зеноном (474—491), але не мав достатньої підтримки ні на Сході, ні на Заході. У 475 році Непот замінив патриція та начальника військ на Заході — галла Екдіція — на Ореста, який відомий тим, що був секретарем гуна Аттіли.[5]

У серпні 475 року він підняв у Равенні заколот проти імператора Юлія Непота. Пізніше 31 жовтня, вступивши в Рим, проголосив імператором свого сина Ромула, якому було тільки близько тринадцяти років. За нього правив, звичайно ж, його батько Орест. Трохи раніше римляни взяли як союзників аланів, а також скірів та деякі інші готські племена. Одним зі способів управління була виплата грошей. Золоті соліди Ромула випускалися в таких містах, як Рим, Мілан та Равенна. Найбільшою проблемою, з якою зіткнулися карбувальники монет, була спроба повністю вмістити ім'я «Ромул Август» на одному екземплярі. Символічну кількість солідів випустили в Арлі, це свідчить про останні володіння імперії в Галлії. Кілька срібних монет випустили в Равенні, але бронзових монет Ромула не збереглося.[5] І наскільки за цей час військовий стан варварів зміцнів, настільки впало значення римських військових сил; урешті-решт варвари побажали, щоб римляни поділили з ними всі землі в Італії.

Східна і Західна Римські імперії у 476 р.

Одоакр, один з імператорських охоронців, взявся придушити заколот Ореста. Він пообіцяв варварам виконати для них те, на що вони заявили претензії, однак у тому випадку, якщо вони поставлять його на чолі правління. Остаточно захопивши Равенну, Одоакр передав варварам обіцяну третю частину земель та врешті-решт він стратив батька Ромула Августа 28 серпня[1], його брата Павла 4 вересня[1] та скинув Ромула Августула в цей ж день, проте зберіг йому життя. Після його усунення, Одоакр і римський сенат звернулися до імператора Східної Римської імперії Зенона з проханням визнати Одоакра правителем Італії. Зенон погодився надати йому титул патриція та фактично визнав його владу, але наполіг на тому, що законним західним імператором залишається Юлій Непот. Одоакр формально визнав Непота і навіть правив від його імені, однак не допустив його повернення до Італії.

Ромула було заслано до вілли Лукулла (Castellum Lucullanum, сучасний Кастель-делль'Ово), що була передана йому у власність і де він проживав як приватна особа. Також Одоакр передав колишньому імператору 6 тис. солідів[6].

Остання згадка про Ромула датується 507 роком.

Останні роки

Анонім Валезіан повідомляє:

[...]Ingrediens autem Ravennam deposuit Augustulum de regno, cuius infantiae misertus concessit ei sanguinem, et quia pulcher erat, etiam donans ei reditum sex milia solidos, misit eum intra Campaniam cum parentibus suis libere vivere.


Переклад українською:

[...]Увійшовши до Равенни, він (Одоакр) позбавив Августула влади, але, змилосердившись над його юним віком, дарував йому життя; і, оскільки той був вродливим, надав йому також утримання в розмірі шести тисяч солідів та відправив його до Кампанії, щоб він вільно жив там разом зі своїми батьками.

— Анонім Валезіан, Chronica Theodericiana, 2

Після 476 нічого не відомо про Ромула, про його долю та немає жодної офіційної згадки про нього, окрім лише однієї: згідно Кассіодору, Теодоріх надсилав листа особі на ім'я Ромул в 507 році, підтверджуючи матеріальну допомогу, яку він та його мати отримували від Ліберія — міністра, який раніше служив Одоакру.[5]:

XXXV. ROMULO THEODERICUS REX.

Liberalitatem nostram firmam decet tenere constantiam, quia inconcussum esse debet principis votum nec pro studio malignorum convelli, quod nostra noscitur praeceptione firmari. Atque ideo praesenti iussione censemus, ut, quicquid ex nostra ordinatione patricium Liberium tibi matrique tuae per pittacium constiterit deputasse, in suo robore debeat permanere, nec a quoquam metuas irrationabilem quaestionem, qui nostri beneficii possides firmitatem.

Переклад українською:

Належить нашій щедрості зберігати непохитну сталість, бо воля правителя повинна бути незворушною і не може бути похитнута через старання лихомисних людей, коли відомо, що вона утверджена нашим розпорядженням. Тому цією постановою ми наказуємо, щоб усе, що, як буде встановлено, патрицій Ліберій призначив тобі та твоїй матері на підставі письмового розпорядження згідно з нашим велінням, залишалося в повній силі; і нехай ти не боїшся жодного безпідставного оскарження з боку будь-кого, оскільки володієш твердою гарантією нашої милості.

— Кассіодор, Variae, liber 3, 35

Після усунення в 476 році Ромул Августул, імовірно, продовжував жити у своєму кампанському маєтку поблизу Неаполя. За повідомленням джерел, Одоакр призначив йому щорічне утримання в розмірі 6000 солідів і дозволив зберегти високий соціальний статус. Ромул пережив правління Одоакра і був ще живий за часів остготського короля Теодоріха Великого.

Візантійський історик Малх припускав, що після усунення Ромул або римський сенат мали офіційно повідомити імператора Східної Римської імперії Зенона про припинення існування окремого західного імператорського двору. До Константинополя були відправлені західні імператорські регалії із заявою, що Римській імперії достатньо одного імператора, який править зі столиці на Босфорі. За пізнішою традицією, в останні роки життя Ромул разом із матір'ю заснував монастир на місці колишньої вілли Лукулла. Ця обитель зберігала значення ще за понтифікату Григорія I наприкінці VI століття та проіснувала щонайменше до X століття.

Точна дата смерті Ромула невідома. Імовірно, він помер до початку Візантійського відвоювання Італії у 535—536 роках. Візантійський історик Прокопій, який описав цю кампанію, не згадує про нього серед сучасників подій.

Повалення останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августа германським вождем Одоакром 4 вересня 476 р. вважається традиційною датою падіння Західної Римської імперії та однією з ключових дат завершення античної історії Західної Європи. Водночас формально законний західний імператор Юлій Непот зберігав свій титул у Далмації до 480 року. Східна Римська (Візантійська) імперія продовжила існування ще майже тисячу років — до падіння Константинополя в 1453 році.

Спадщина

Ромула зазвичай вважають останнім імператором Заходу; у таких іменах, як «Ромул» — засновник Риму та «Август» — перший імператор, вбачався певний символізм. Традиція почалася ще на початку VI століття, коли латинський літописець Візантійської імперії Марцеллін скаржився:

«Західна імперія римського народу, яка вперше почалася в сімсот дев'ятому році після заснування міста Октавіаном Августом, першим з імператорів, загинула разом з цим Августулом на п'ятсот двадцять другому році правління імператорів — наступників Августа. З цього моменту готські королі утримували владу в Римі». [5]

Англійський історик Едвард Ґіббон писав, що Ромул Август найменше заслуговував на увагу нащадків і залишив слід в історії людства тільки через те, що був останнім західним римським імператором.[7] Також він писав, що Ромул зганьбив імена Ромула — засновника Риму та Августа — першого імператора.[8]

В культурі

Образ Ромула Августула неодноразово з'являвся в художній літературі та кінематографі як символ занепаду Західної Римської імперії:

  • Lest Darkness Fall (1939) - роман американського письменника Лайона Спрег де Камп. Дія твору розгортається в Італії VI століття після падіння Західної Римської імперії, а сам роман став одним із класичних зразків альтернативної історії, присвячених спробам запобігти культурному та політичному занепаду постримського світу.
  • Romulus der Große (1950) - п'єса швейцарського драматурга Фрідріха Дюрренматта. У ній останній імператор Заходу постає не безпорадним правителем, а мудрим іроніком, який свідомо відмовляється рятувати державу, вважаючи Римську імперію історично вичерпаною.
  • The Last Legion (2007) — екранізація однойменного роману італійського письменника Валеріо Массімо Манфреді. У цих творах Ромул виступає головним героєм оповіді. Після захоплення Равенни він вирушає до Британії, де, згідно з сюжетом, стає одним із прообразів легендарного короля Артура. Проте, така інтерпретація не має історичного підґрунтя.
  • The Last Roman: Romulus Augustulus and the Decline of the West (2007) — біографія про Ромула Августула від Адріана Мердока. Вона зосереджена на особистостях, що стоять за історією Ромула та розкриває світ у якому народився останній правитель Заходу — імперію, яка була на межі загибелі.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в The Prosopography of the Later Roman Empire, page 950 (English) . After the murder of his father (Aug. 28, 476) and his uncle Paulus 23 (Sept. 4) by Odovacer
  2. ↑ The Prosopography of the Later Roman Empire, page 950 (English) . Odovacer granted him his life because of his youth and beauty
  3. ↑ Edward Gibbon, The History of the Decline and Fall of the Roman Empire, vol.3, 1781, ré-éd. par David Womersley, Penguin Books, Londres, 1994. Vol. 3, p. 312. ISBN 713991240
  4. ↑ Kos, 2008, с. 442.
  5. ↑ а б в г Mathisen, 1997.
  6. ↑ Anonymus Valesianus: Chronica Theodericiana. www.thelatinlibrary.com. Процитовано 11 червня 2026.
  7. ↑ Gibbon, Edward. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire (PDF) (англ.). Grand Rapids, Michigan: Christian Classics Ethereal Library. с. 1426. Процитовано 28 травня 2026.
  8. ↑ Gibbon, Edward. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire (PDF) (англ.). Grand Rapids, Michigan: Christian Classics Ethereal Library. с. 1427. Процитовано 28 травня 2026.

Посилання

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).