Роберт Кох

Роберт Кох
нім. Robert Heinrich Hermann Koch[1]
Ім'я при народженні	нім. Robert Heinrich Hermann Koch[1]
Народився	11 грудня 1843[2][3][…]  Клаустальd, Ганноверське королівство, Німецький союз[4]
Помер	27 травня 1910[2][1][…] (66 років)  Баден-Баден, Велике герцогство Баденське, Німецька імперія[6][4]  ·інфаркт міокарда
Країна	Ганноверське королівство  Німецька імперія
Національність	німець
Діяльність	біолог, лікар, винахідник, фотограф, викладач університету, хімік, військовий лікар, бактеріолог, автор
Alma mater	Геттінгенський університет
Галузь	мікробіологія
Заклад	HU Berlin
Науковий ступінь	доктор[7]
Науковий керівник	Георг Майснерd і Рудольф Вірхов
Відомі учні	Йоганес Фібіґер Август фон Вассерман Alexander Crever Abbottd Джон Аддісон Фордайс
Аспіранти, докторанти	Еміль Адольф фон Берінг Фрідріх Леффлер Кітасато Сібасабуро Август фон Вассерман
Членство	Лондонське королівське товариство Прусська академія наук Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук Королівська академія наук і літератури в Гетеборзіd Російська академія наук Французька академія наук[8] Паризька медична академія Національна академія наук США Національна академія дей-Лінчей[9]
Війна	французько-прусська війна
Відомий завдяки:	виявленню збудників холери, туберкульозу, отриманню в чистій культурі збудника сибірки
Батько	Hermann Kochd
Мати	Mathilde Henriette Kochd
Брати, сестри	Hugo Kochd Helene Kochd
У шлюбі з	Еммі Кохd Гедвіга Кохd
Діти	Gertrud Pfuhld
Родичі	William Threlfalld
Нагороди	Почесний громадянин Берлінаd honorary citizen of Clausthal-Zellerfeldd іноземний член Лондонського королівського товариства (4 березня 1897) honorary member of the Physics Association (Frankfurt am Main, Germany)d (1889)
Автограф
Роберт Кох у Вікісховищі

Ро́берт Кох (нім. Robert Koch; 11 грудня 1843 — 27 травня 1910) — німецький мікробіолог, один з основоположників сучасної бактеріології і епідеміології.

Знаний завдяки ролі у визначенні збудників туберкульозу, холери та сибірки та проведенням експериментів для підтвердження концепції інфекційного захворювання^[10]. Кох проводив на мешканцях африканських колоній експерименти з ліками, які нині вважаються недопустимими, зокрема, з препаратами арсену. Крім своїх інноваційних досліджень із захворювань, які включали експерименти з людьми, Кох створив і вдосконалив лабораторні технології та методи в галузі мікробіології, зробив основні відкриття в галузі громадського здоров'я^[11]. Його дослідження стали основою для створення постулатів Коха — серії з чотирьох узагальнених принципів, що пов'язують певні мікроорганізми з конкретними хворобами, які сьогодні залишаються «золотим стандартом» у медичній мікробіології^[11]. 1905 року Кох отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини за свої новаторські дослідження в галузі туберкульозу^[11]. Інститут Роберта Коха названо на його честь.

Народився 11 грудня 1843 року в родині гірничого інженера Германа Коха, гірничого інженера та Матильди Джулі Генрієтти, був третім із тринадцяти братів і сестер. До 5 років він самостійно навчився читати та писати за допомогою газет.^[12] Досягав успіху в природничих науках та в математиці в школі.^[13]

У віці 19 років вступив до Геттінгенського університету для вивчення природничих наук. Під час навчання він отримав дослідницьку премію за дослідження нейронної іннервації матки. Це дозволило йому поїхати до Ганновера, де Кох зустрівся з найвідомішим німецьким лікарем того часу Рудольфом Вірховим. Після трьох семестрів Кох вирішив змінити галузь навчання на медицину. Протягом п'ятого семестру Фрідріх Густав Якоб Генле (Friedrich Gustav Jakob Henle), анатом, який опублікував теорію зараження у 1840 році, попросив його взяти участь у дослідницькому проекті з вивчення структури нервів матки. На шостому семестрі Кох почав проводити дослідження у Фізіологічному інституті, де вивчав секрецію бурштинової кислоти, сигнальної молекули, що бере участь у метаболізмі мітохондрій. Згодом це лягло в основу його дисертації.^[12] У 1866 році він закінчив Геттінгенський університет з відзнакою cum extrema lauda («з найвищою похвалою).^[12]

Після закінчення навчання працював лікарем у кількох провінційних містах, зокрема в Гамбурзі.^[13]

У 1870 році він добровольно пішов служити польовим хірургом у франко-прусській війні (1870-71). Досвід, який він здобув у догляді за ранами та лікуванні черевного тифу, пізніше виявився безцінним надбанням у його дослідженнях. Після повернення з війни він склав іспити на державного лікаря.^[12]

У 1872—1880 роках працював санітарним лікарем у Вольштині (Польща). Саме тут дружина подарувала йому на день народження мікроскоп. Він обладнав примітивну лабораторію та розпочав дослідження інфекційних захворювань.^[14]

У той час сибірська виразка була поширена серед сільськогосподарських тварин, і тому в імпровізованій лабораторії Кох вирішив довести, що причиною сибірської виразки є саме сибірська паличка. Він дотримувався лабораторних методів ботаніка Фердинанда Кона, вирощуючи сибірську паличку протягом кількох поколінь, демонструючи стадію її спор та вводячи її здоровим тваринам, щоб довести, що вона спричиняє захворювання. Кох представив свою роботу Кону в Університеті Бреслау, вчений був настільки вражений цим дослідженням, що опублікував його у своєму ботанічному журналі в 1876 році.^[13]

У 1877 році Кох розпочав свої дослідження ранових інфекцій у тварин. Завдяки новим методам ідентифікації бактерій він розрізняв різні хворобливі стани – септицемію, гангрену, абсцес – на мікроскопічному рівні. Він висунув теорію про те, що бактерії існують як окремі види, кожен з яких викликає унікальний клінічний синдром, і спростував поширене уявлення про те, що бактерії з різною морфологією походять від одного виду. У 1878 році Кох підсумував свої експерименти з етіології ранової інфекції. Він спостерігав відмінності в патогенності для різних видів господарів і продемонстрував, що організм тварини є чудовим середовищем для культивування бактерій. Він став першим лікарем, який використав лінзу для масляної імерсії, першим, хто використав конденсор (темне поле), і першим, хто опублікував фотографії бактерій. ^[12]

У 1879 році Кох переїхав до Бреслау, що на території сучасної Польщі, щоб стати районним лікарем. Незадоволений там, наступного року на запрошення імперського уряду він переїхав до Берліна.^[12]

У 1880 році Кох перейшов до Імперського управління охорони здоров'я в Берліні, де продовжив використовувати методи, яких він навчився у Кона та патологоанатома Юліуса Конгейма.^[13]

Там він невпинно працював над розробкою своєї методу чашкового вирощування для отримання «чистих» культур бактерій. Один з його асистентів, Юліус Петрі (розробник чашки Петрі), сконструював неглибоку, закриту чашку, в яку можна було наливати середовища, охолоджувати до твердого стану та захищати від забруднення. Кох тепер мав усі інструменти для своєї «методики чашкового вирощування».^[12] У 1880 році Коха визнали науковим дослідником першого рангу і він був призначений професором Берлінського університету.^[12]

У серпні 1881 року Кох відвідав Сьомий міжнародний медичний конгрес у Лондоні, де його демонстрація бактеріологічних технік справила фурор. Луї Пастер вигукнув: «C'est un grand progrès, Monsieur!» («Це величезний прогрес, пане!»). Туберкульоз був важливою темою, що розглядалася на конгресі, і Кох повернувся до Берліна, сповнений рішучості знайти збудник.^[14]

Кох працював над туберкульозом, розробляв нові методи фарбування та культивування бактерій на твердих матеріалах (таких як агар), а також роблячи мікрофотографії бактерій. 24 березня 1882 року Кох представив свої висновки Берлінському фізіологічному товариству, підтвердивши, що туберкульозна паличка є причиною туберкульозу.^[13]

Причина, чому Кох представив свою доповідь Фізіологічному, а не Патологічному товариству, можливо, полягала в його поганих стосунках з Рудольфом Вірховом, професором патології, який на той час був домінуючою постаттю в берлінській медицині. Засідання почалося о 19:00 у читальному залі лабораторій професора Дюбуа-Реймона, який головував. Серед 36 присутніх того вечора членів були Герман Гельмгольц, Фрідріх Леффлер, Пауль Ерліх та інші відомі медичні діячі.^[14]

Ця демонстрація включала понад 200 мікроскопічних препаратів, зараз вважається однією з найвпливовіших презентацій в історії медицини.^[12] Аудиторія Коха була приголомшена ретельністю його методів.^[13]

, – коментує Стефан Кауфманн (Stefan H. E. Kaufmann) (почесний директор Інституту інфекційної біології імені Макса Планка, Берлін, Німеччина). «Це був величезний прорив для всієї медичної мікробіології та знаменує собою народження цієї дисципліни».^[13]

Сім днів потому, 10 квітня 1882 року, Кох опублікував лекцію в журналі Medizinische Wochenschrift під назвою «Етіологія туберкульозу». Хвороба, яка так довго нищила та ставила в глухий кут, тепер, нарешті, розкрила свій секрет. Новина швидко поширилася, і окрім повідомлень у медичних журналах, відкриття потрапило на перші шпальти світової національної преси.^[14] Кох надіслав примірник своєї статті професору Джону Тіндалу в Лондон, який одразу опублікував основні висновки у формі листа до газети The Times у суботу, 22 квітня 1882 року. Наступного дня, у неділю, 23 квітня, газета New York World опублікувала звіт про відкриття, і це було переопубліковано наступного дня, у понеділок, 24 квітня, у Philadelphia Public Ledger. До 3 травня лист Тіндаля до The Times був опублікований повністю в New York Times та New York Tribune, а також був висвітлений у New York Times у неділю, 7 травня. Оскільки новина швидко поширювалася світом, ім'я Коха практично за одну ніч стало загальновідомим, а «паличка Коха» та «хвороба Коха» увійшли до медичної термінології.^[14]

Після публікації своєї першої статті про туберкульозну паличку у квітні 1882 року Кох продовжив свої дослідження. У 1884 році він опублікував більш ґрунтовну статтю «Етіологія туберкульозу» («Die Aetiologie der Tuberculose») у другому томі «Mittheilungen aus dem Kaiserlichen Gesundheitsamte» («Звіти Імперського відомства охорони здоров'я»). У своїй статті 1882 року Кох не віддав належної похвали попереднім дослідникам і зазнав особливої критики за поверхневе посилання на важливі експерименти Вільмена (Jean-Antoine Villemin). Це упущення цілком могло мати націоналістичний та політичний підтекст. Проте він зробив побіжне посилання на роботу своїх співвітчизників: Кона, Гайнгайма (Rudolf Heidenhain), Саламонсена, Баумгартена (Paul Clemens von Baumgarten) та Таппейнера (Franz Tappeiner). Однак у повнішій статті 1884 року Кох виправив це і віддав належне всім, зокрема Джону Тіндалу та особливо Ерліху за його техніку фарбування, яка витіснила оригінальний метод Коха фарбування культур метиленовим синім. Саме в цій класичній статті, Кох описав свої постулати.^[14]

У 1884 році Кох опублікував чотири постулати, які узагальнили метод визначення того чи іншого мікроорганізму і причину того чи іншого захворювання. Кожен з постулатів Коха являє собою критерій, який має бути дотриманий, перш ніж хвороба може бути пов'язана зі збудником. Для того щоб визначити, чи відповідають критерії, проводились тести на лабораторних тваринах і порівнювалися культури здорових і хворих тварин.^[15]

У 1885—1891 роках — професор Берлінського університету і директор інституту гігієни. Директор інституту інфекційних хвороб у Берліні (1891—1904 роки), що пізніше був названий його ім'ям.

Міжнародний конгрес з туберкульозу

Британський конгрес з питань туберкульозу відбувся в Лондоні 22–27 липня 1901 року. Було запрошено близько 2500 британських та іноземних делегатів, включаючи багатьох видатних патологоанатомів та лікарів. Герцог Кембриджський відкрив конгрес від імені короля. Великий наголос робився на важливості раннього лікування, але також зазначалося, що члени сім'ї пацієнта часто повинні отримувати допомогу. Важливим також вважалося покращення санітарних умов та покращення житла для бідних. Усі доповідачі погодилися, що людське мокротиння є основним переносником інфекції.^[16]

У 1890 році на Десятому міжнародному медичному конгресі в Берліні Кох зачитав доповідь «Про бактеріологічні дослідження». Саме тоді він оголосив, що володіє речовиною, яка перешкоджає росту туберкульозних паличок, виліковує туберкульоз у заражених морських свинок і, ймовірно, буде корисною в лікуванні туберкульозу у людей, особливо на ранніх стадіях.^[14] Кох спочатку не надавав деталей щодо приготування чи складу цієї речовини, яку він вважав такою, що має як діагностичний, так і терапевтичний потенціал, і він підкреслював, що його дослідження ще не завершені. Речовина стала називатися «лімфою Коха». Однак такий величезний тиск, як національний, так і міжнародний, був чинений на нього, що до січня 1891 року він опублікував додаткову статтю, в якій розкрив, що речовина є фільтратом культури туберкульозних паличок на гліцериновому бульйоні. Назва «Туберкулін» спочатку була висловлена Полем Пінкусом у 1884 році, але була відроджена Буйвідом у 1891 році, і Кох вирішив прийняти цю назву.^[14] Англійський лікар і письменник сер Артур Конан Дойл поїхав до Берліна, щоб дослідити ці заяви, а сер Джозеф (пізніше лорд) Лістер привіз до Берліна свою хвору на туберкульоз племінницю, щоб Кох міг вилікувати її особисто. У Сполучених Штатах 1000 доларів пропонували за чайну ложку ліків. Вільям Ослер, професор університету Джонса Гопкінса, Балтимор, отримав з-за кордону два маленькі флакони туберкуліну і щедро відправив один Трюдо, щоб той спробував його на хворих на сухоти в Саранак-Лейк. За великими надіями послідували сумні розчарування, і Кох став об'єктом значної критики і навіть образи. Кох захищався, стверджуючи, що він ніколи не заявляв, що туберкулін є універсальним ліками від усіх випадків туберкульозу. Зрештою, він відмовився від туберкуліну як від ліків.^[14]

Кох виготовив вакцину з ослаблених бактерій туберкульозу, але запобігти захворюванню за допомогою цієї вакцини йому не вдалося. Антиген під назвою туберкулін дотепер застосовують як допоміжний засіб при діагностиці туберкульозу для виявлення реакції гіперчутливості сповільненого типу на токсин туберкульозної бактерії. Вакцинація проти туберкульозу з'явилась тільки за декілька років після смерті Коха, але це ніяк не зменшує важливості відкриття і заслуг його в справі боротьби з туберкульозом. Він не тільки відкрив збудника туберкульозу — бактерії, які одержали назву «паличок Коха», але й довів, що певні види бактерій завжди спричиняють певну хворобу. Крім того, Кох розробив метод селекції окремих видів бактерій і їхньої культивації на поживних середовищах.

За “дослідження й відкриття, що стосуються лікування туберкульозу” в 1905 році Нобелівський комітет відзначив Роберта Коха Нобелівською премією з фізіології або медицини.^[17]

Основні праці Коха присвячені виявленню мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб і розробці методів боротьби з ними. З цією метою Кох здійснив експедиції до Єгипту, Індії. Уперше одержав чисту культуру раніше відкритої бактерії (тоді — бацили) сибірки, чим довів її здатність утворювати спори, і пояснив шляхи поширення цієї хвороби. Відкрив та описав холерний вібріон — збудника холери.

Коли в 1883 році спалахнула серйозна епідемія холери, Кох брав участь у медичній експедиції до Єгипту як член німецької урядової комісії. Невдовзі він виділив невелику паличку у формі коми, яку вважав її причиною. Коли спалах стих, він вирушив до Індії, де холера була ендемічним явищем, і виявив, що хвороба передається через питну воду, їжу та одяг.^[18]

Його експеримент з використанням свіжих зразків крові показав, що бактерія може вбивати еритроцити, і він висунув гіпотезу, що бактерія використовує якусь отруту для спричинення хвороби. ^[19] У 1959 році індійський вчений Самбху Натх Де відкрив цю отруту – холерний токсин. 2 лютого Кох повідомив про своє відкриття німецькому державному секретарю з питань внутрішніх справ і опублікував його в Deutsche Medizinische Wochenschrift ( Німецькому медичному тижневику) наступного місяця. ^[20]

У 1893 році, після відходу Австро-Угорського флоту, архіпелаг Бріуни був куплений австрійським сталевим магнатом Паулем Купельвізером^[21]. Купельвізер розпочав проект з перетворення островів в літній курорт і санаторій. Були розпочаті роботи з будівництва прогулянкових зон, плавальних басейнів, стаєнь і спортивних майданчиків. Однак, будівництво виявилося під загрозою малярії, спалахи якої сталися в літні місяці. Навіть сам Купельвізер заразився цим захворюванням^[21]. На рубежі століть Купельвізер запросив Роберта Коха, який на той часи займався вивченням різних форм малярії та способів її лікування. Кох прийняв запрошення і провів на Бріуні два роки — з 1900 по 1902^[21].

В 1900 році, на острові близько 300 людей перебували під загрозою злоякісної малярії (ймовірно,  P. falciparum). Усіх 300 людей протестували, у 22% була важка форма. Після встановлення діагнозу Кох ввів хінін у потрібній концентрації та врятував їх від майже неминучої смерті. На честь цього великого успіху на острові було встановлено статую за його подобою.^[12]

Роберт Кох був відзначений багатьма нагородами, зокрема прусським орденом Пошани (1906).^[22]

У 1908 році Кох вирушив до США, щоб відвідати родичів та зібрати гроші на вивчення туберкульозу. На його честь у готелі «Вальдорф Асторія» в Нью-Йорку було влаштовано бенкет. На ньому був присутній Ендрю Карнегі, який пожертвував 500 000 марок Фонду Роберта Коха для боротьби з туберкульозом. Після Нью-Йорка Кох вирушив на Середній Захід, щоб відвідати двох своїх братів. (Один жив у Сент-Луїсі, інший у Кістоуні, штат Айова.)^[12]

У 1908 році Кох та його дружина Гедвіґа вирушили до Японії, але його візит був перерваний, оскільки він прийняв запрошення взяти участь у Міжнародному конгресі з туберкульозу у Вашингтоні.^[12]

Помер раптово від серцевого нападу в Баден-Бадені.

Коха одружився з Еммою Фраатц у 1867 році, від неї у нього народилася дочка — Гертруда Кох^[12][14], шлюб закінчився в 1893 році. Пізніше того ж року Кох одружився з Гедвіґою Фрайберг(Hedwig Freiberg), художницею, яка була молодше за Коха принаймні на 30 років. Хоча його другий шлюб був предметом багатьох спекуляцій, Фрайберг була віддана Коху та виявляла жвавий інтерес до його творчості, будучи супутницею в багатьох його експедиціях.^[13]

На його честь назвали Берлінський інститут інфекційних хвороб. Його іменем названо наукові премії —Премія Роберта Коха (нім. Robert Koch Preis Німеччини та англ. Robert Koch Award.) Його іменем названо багато вулиць у різних містах Німеччини.

Велику мармурову статую Роберта Коха можна побачити в берлінському районі Мітте, трохи північніше від кампусу Шаріте Мітте, у невеликому парку під назвою Роберт Кох Плац.^[23]

В медично-історичному відділі міського музею Гютерсло зберігається письмовий стіл Роберта Коха.

На честь Роберта Коха названо астероїд 10847 Кох^[24].

Життю і діяльності науковця присвячена кінострічка Robert Koch, der Bekämpfer des Todes, 1939 (Роберт Кох, переможець смерті (1939)^[25] та короткометражний фільм «Роберт Кох» (оригінальна назва нім. Robert Koch) , знятий у 1960 році виробництва DEFA.^[26]

Також його життя і науковий шлях описані у книзі Міньйони Яновської «Роберт Кох» ( серія «Життя чудових людей», 1962 рік).^[27]

• Фанні Гессе
• Норберт Пфенніг
• Інститут Роберта Коха

• Brock, Thomas. Robert Koch: A life in medicine and bacteriology. ASM Press: Washington DC, 1999. (англ.)
• «Heinrich Hermann Robert Koch.» World of Scientific Discovery. Gale, 2006. Biography In Context. Web. 14 April 2013. (англ.)
• Manfred Vasold: Robert Koch, der Entdecker von Krankheitserregern. Spektrum der Wissenschaften Verlagsgesellschaft, Heidelberg 2002, ISBN 3-936278-21-0 (нім.)
• Энциклопедия виноградарства / гл. ред. А. И. Тимуш. — Кишинев : Гл. ред. Молдавской Советской Энциклопедии, 1986. — С.  .(рос.)

• Robert Koch — Biographical Nobel Prizes and Laureates [1] (англ.)