Ренцо Піано
Ренцо Піано (італ. Renzo Piano; 14 вересня 1937, Генуя, Італія) — італійський архітектор, один із найвідоміших представників сучасної архітектури, лауреат Пріцкерівської премії (1998), засновник міжнародного архітектурного бюро Renzo Piano Building Workshop та сенатор довічно Італійської Республіки (з 2013 року). Його творчість охоплює музеї, концертні зали, хмарочоси, транспортні термінали, культурні центри й містобудівні проєкти, реалізовані в Європі, Північній Америці, Азії та Австралії. Піано вважається одним із провідних архітекторів кінця XX — початку XXI століття, а його роботи вирізняються поєднанням інженерних інновацій, технологічності, уваги до природного освітлення, екологічної сталості та гармонійної інтеграції в міське середовище. Світове визнання здобув після створення спільно з Річардом Роджерсом Центру Жоржа Помпіду — одного з найвизначніших зразків архітектури стилю хай-тек. Серед інших його найвідоміших проєктів — The Shard, Каліфорнійська академія наук, Музей американського мистецтва Вітні, Культурний центр Жана-Марі Тжібау та Культурний центр Фонду Ставроса Ніархоса.[12][13]
Життєпис
Ренцо Піано народився 14 вересня 1937 року в італійській Генуї в родині будівельників. Його дід, батько та кілька інших членів родини займалися будівельною справою, що суттєво вплинуло на формування його професійних інтересів. У 1964 закінчив університет Міланська політехніка і почав працювати з легкими конструкціями, де зазнав впливу Франко Альбіні, Ернесто Роджерса та Жана Пруве. Після закінчення університету Р. Піано працював у будівельній компанії свого батька, а також стажувався у майстерні Луїса Кана у Філадельфії та співпрацював з інженером Зигмунтом Маковським у Лондоні, де поглибив знання легких просторових конструкцій.[12][14]
У 1971 році разом із британським архітектором Річардом Роджерсом заснував бюро Piano & Rogers. Світову популярність здобув після перемоги у міжнародному конкурсі на проєкт Центру Жоржа Помпіду в Парижі, відкритого 1977 року. Будівля стала одним із символів архітектури стилю хай-тек і принесла обидвом архітекторам міжнародне визнання.[12]
У 1981 році в Парижі, Нью-Йорку і Генуї створив архітектурне бюро «Renzo Piano Building Workshop». Співпрацював з такими з архітекторами: Річард Роджерс, Пітер Райс, Ян Капліцки, Норман Фостер. За проєктом Ренцо Піано в рамках проєкту «Міські ворота» був зведений Будинок парламенту (Валетта). Майстерня реалізувала сотні проєктів музеїв, театрів, бібліотек, аеропортів, офісних центрів, культових споруд та містобудівних комплексів у різних країнах світу.[15]
У 1998 році Ренцо Піано став лауреатом Прітцкерівської премії. Журі відзначило його здатність поєднувати мистецтво, архітектуру та інженерію, створюючи споруди, що вирізняються технічною довершеністю, функціональністю та гуманістичним підходом до сучасного міського середовища.[12]
У 2004 році архітектор заснував Renzo Piano Foundation, яка займається популяризацією архітектури, підтримкою досліджень і освітніх програм. У серпні 2013 року президент Італії Джорджо Наполітано призначив Ренцо Піано сенатором довічно за визначні заслуги у сфері культури та архітектури.[15]
Творчість
Творчість Ренцо Піано характеризується прагненням до гармонійного поєднання сучасних технологій, інженерних інновацій та уважного ставлення до природного й історичного середовища. Сам архітектор неодноразово наголошував, що архітектура має бути «мистецтвом будувати», у якому конструкція, світло, матеріал і функція утворюють єдине ціле.[12]
Ранні роботи Р. Піано були пов'язані з експериментами у сфері легких металевих конструкцій та модульної архітектури. Переломним етапом стала співпраця з Річардом Роджерсом над Центром Жоржа Помпіду, де всі інженерні комунікації були винесені на фасад, що дозволило отримати максимально гнучкий внутрішній простір. Цей проєкт став одним із найвпливовіших зразків архітектури хай-тек XX століття.[12]
Після заснування Renzo Piano Building Workshop архітектор відійшов від демонстративної технічної естетики ранніх робіт і почав приділяти більше уваги природному освітленню, екологічності, використанню місцевих матеріалів та інтеграції будівель у ландшафт. Значна частина його проєктів базується на використанні денного світла як одного з головних композиційних елементів.[14]
Серед найвідоміших робіт архітектора:
- Центр Жоржа Помпіду (Париж, 1977; спільно з Річардом Роджерсом);
- музей The Menil Collection (Г'юстон);
- термінал міжнародного аеропорту Кансай (Осака);
- культурний центр Жана-Марі Тжібау (Нумеа, Нова Каледонія);
- реконструкція історичного порту Генуї;
- Parco della Musica (Рим);
- The New York Times Building (Нью-Йорк);
- хмарочос The Shard (Лондон);
- Каліфорнійська академія наук (Сан-Франциско);
- культурний центр Stavros Niarchos Foundation (Афіни);
- музей американського мистецтва Вітні (Нью-Йорк).[12]
Однією з характерних рис творчості Ренцо Піано є застосування повторюваних конструктивних модулів, які одночасно виконують технічну та естетичну функції. Архітектор прагне до максимальної прозорості конструкцій, використовуючи скло, сталь і легкі металеві елементи таким чином, щоб вони підкреслювали взаємодію споруди зі світлом і навколишнім середовищем. Водночас його роботи вирізняються масштабністю, але не втрачають людського масштабу та комфорту.[16]
Архітектурні критики відзначають, що на творчість Р. Піано значний вплив справили Луїс Кан, Жан Пруве, П'єр Луїджі Нерві та Бакмінстер Фуллер. Водночас він сформував власний стиль, заснований на поєднанні інженерної раціональності, екологічної відповідальності, майстерного використання природного освітлення та ретельного опрацювання деталей. Саме ця здатність поєднувати мистецтво, будівельні технології та інженерію стала однією з головних причин присудження йому Пріцкерівської премії.[12]
Нагороди
У 1998 році Піано отримав Прітцкерівську премію, яку часто вважають Нобелівською премією з архітектури[17]. Журі порівнювали його з Мікеланджело та да Вінчі та приписували йому «переосмислення сучасної та постмодерної архітектури»[18].
- 1989: Королівська золота медаль.
- 1990: Кавалер Великого хреста Ордена «За заслуги перед Італійською Республікою».
- 1990: Премія Кіото.
- 1994: Золота медаль «За заслуги перед культурою та мистецтвом» Італії.
- 1995: Премія Еразма.
- 1995: Praemium Imperiale.
- 1998: Пріцкерівська премія.
- 2000: Архітектурна премія «Дух дерева», Гельсінкі, Фінляндія.
- 2002: Золота медаль Міжнародної спілки архітекторів.
- 2004: Почесний доктор Колумбійського університету Нью-Йорку.
- 2006: Золота медаль за італійську архітектуру, Мілан.
- 2008: Золота медаль Американського інституту архітектури.
- 2008: Премія Соннінга.
- 2013: обраний до Національної академії дизайну Нью-Йорку.
- 2017: Кавалер Великого хреста Цивільного ордену Альфонсо X Мудрого[19].
Фото вибраних творів
-
Музей NEMO, Амстердам (1995–1997). -
Музей NEMO: Амстердам (1995–1997). -
Музей NEMO: Амстердам (1995–1997). -
Хмарочос Aurora Place у Сіднеї (2000). -
Нью-Йорк -
Нью-Йорк (Whitney Museum of American Art) -
Соні-центр, Берлін -
Берлін -
Берлін -
Берлін -
Берлін -
Кельн -
Кельн -
Кельн -
Кельн -
Кьольн -
Кьольн -
Берн -
Los Angeles County Museum of Art -
Сесто Сан Джовані, Італія -
Shard London Bridge, Лондон, найвищий хмарочос Європи у 2012 -
Музей мистецтва, Атланта -
Осака, Японія, аеропорт Кансай -
Осака, Японія, аеропорт Кансай
Джерела
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ (unspecified title)
- ↑ Structurae — Ratingen: 1998.
- ↑ Muschamp H. Renzo Piano Wins Architecture's Top Prize // The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1998. — ISSN 0362-4331
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ італійська Вікіпедія — 2001.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ http://academie-architecture.fr/academiciens/
- ↑ http://www.accademiasanluca.eu/it/accademici/id/483/
- ↑ Il Presidente Napolitano ha nominato quattro senatori a vita — presidenza della Repubblica Italiana, 2013.
- ↑ а б в г д е ж и Biography: Renzo Piano. Pritzker Architecture Prize. Процитовано 12 липня 2026.
- ↑ Renzo Piano Building Workshop. Процитовано 12 липня 2026.
- ↑ а б Renzo Piano Biography. Kimbell Art Museum. Процитовано 12 липня 2026.
- ↑ а б Renzo Piano. SNF Agora Institute. Процитовано 12 липня 2026.
- ↑ A guide to Renzo Piano's magic touch for balancing scale and craft in architecture. Wallpaper*. Процитовано 12 липня 2026.
- ↑ ARCHITECTURE VIEW; What Pritzker Winners Tell Us About the Prize (Published 1988) (англ.). 29 травня 1988. Архів оригіналу за 3 жовтня 2025. Процитовано 14 січня 2026.
- ↑ Jury Citation: Renzo Piano | The Pritzker Architecture Prize. www.pritzkerprize.com. Процитовано 14 січня 2026.
- ↑ BOE-A-2017-12705 Real Decreto 973/2017, de 3 de noviembre, por el que se concede la Gran Cruz de la Orden Civil de Alfonso X el Sabio al señor Renzo Piano. www.boe.es. Процитовано 14 січня 2026.
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).