YaChudo

Раджа Тупас

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Раджа Тупас
ПсевдоФеліпе
Народився1497 Редагувати інформацію у Вікіданих
Себу, Центральні Вісаї, Філіппіни Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1565 Редагувати інформацію у Вікіданих
Себу, Центральні Вісаї, Філіппіни Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Філіппіни Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик Редагувати інформацію у Вікіданих

Раджа Тупас (у хрещенні прийняв ім'я Феліпе, ісп. Felipe[1]; бл. 1497—1568 або 1570[2][3]) — останній незалежний вождь острова Себу на доколоніальних Філіппінах, син Шрі Паранга Кульгавого[4] та небіж (за іншими даними — брат) дату[a] Хумабона. Він успадкував владу над островом після смерті Хумабона та правив до моменту іспанського завоювання під проводом Мігеля Лопеса де Легаспі. Тупас відомий як ключова фігура у переході Філіппін під владу іспанської корони: він спершу очолював збройний опір колонізаторам, але згодом був змушений підписати мирний договір, який історики характеризують як акт беззастережної капітуляції, та прийняв християнство незадовго до своєї смерті.

Життєпис

Про ранні роки Тупаса відомо небагато, окрім того, що він народився близько 1497 року і став правителем Себу після смерті свого дядька, Раджі Хумабона. Існують суперечливі відомості щодо його ставлення до перших контактів з європейцями: за однією з легенд, ставши дату, Тупас наказав знищити всі християнські реліквії, залишені експедицією Магеллана, проте дружина Хумабона врятувала подаровану їй статую Немовляти Ісуса, сховавши її[5]. Ситуація кардинально змінилася 27 квітня 1565 року (у джерелах трапляється дата 1564, проте історичний контекст вказує на 1565 рік), коли до острова прибула експедиція Мігеля Лопеса де Легаспі. Тупас, пам'ятаючи про долю Магеллана з усних переказів предків та припускаючи, що чужинці повернулися задля помсти, зустрів їх вороже[6]. Спочатку він удав, що погодився на перемовини щодо торгівлі, але згодом без пояснень вигнав іспанських посланців із порту та почав евакуацію населення в гори, забираючи все цінне[7]. Легаспі, спробувавши налагодити контакт і заявивши, що себуанці вже 40 років є підданими Іспанії й тепер поводяться як бунтівники, зрештою сприйняв відмову як особисту образу та віддав наказ про атаку[4].

Військове зіткнення було жорстоким та руйнівним для місцевого населення. Легаспі задіяв корабельні гармати суден «Сан Педро» та «Сан Хуан де Лєтран» для бомбардування поселення, тоді як десантні шлюпки під командуванням баскських офіцерів — Матео де Саса, Мартіна де Гоїті та Хуана де Ісли — висадилися на берег. Артилерійський вогонь спричинив масштабну пожежу, яка знищила більшість будинків із ніпи (пальмового листя): згоріло близько 1500 жител, а під час нападу загинуло щонайменше 500 місцевих жителів[5]. Саме в одній із покинутих хатин солдат Хуан Камус знайшов вцілілу статую Немовляти Ісуса фламандської роботи, що стало знаковою подією для конкістадорів[8]. Після захоплення острова Легаспі заклав укріплений табір і проголосив Себу власністю короля Філіпа II. Тупас, опинившись у безвиході, 8 травня з'явився у форт для перемовин, які завершилися підписанням мирної угоди 3 липня 1565 року. Історик Вільям Генрі Скотт характеризує цей документ як прототип «нерівних договорів», які західні держави нав'язували східним народам, адже фактично це була беззастережна капітуляція[9].

Наступні роки (1565―1567) стали періодом складних політичних маневрів для Тупаса. Іспанці, закріпившись у форті, страждали від гострої нестачі продовольства через тактику пасивного опору населення, яке відмовлялося засівати поля. Ситуацію загострювало повстання під проводом Дагамі, який вільно пересувався між островами й підбурював до бунту, зокрема після вбивства іспанця Арани. Раджа Тупас опинився між двох вогнів: тиском іспанського гарнізону та лояльністю до місцевих союзників. Зрештою, керуючись політичними та економічними чинниками — блокадою порту, втратою прибутків та переходом союзників з островів Бохоль, Лейте і Панай на бік іспанців — Тупас вирішив зрадити Дагамі та піти на повну співпрацю з колонізаторами[10][11][12]. У межах цього союзу він допомагав Легаспі підкорювати сусідні острови[13].

Намагаючись зміцнити своє становище через родинні зв'язки, Тупас запропонував Легаспі одружитися зі своєю племінницею. Конкістадор відмовився від шлюбу, але погодився стати її хрещеним батьком[14]; дівчину хрестили 1567 року під іменем Ізабель[15], після чого вона вийшла заміж за грецького теслю з команди Легаспі[16]. Сам Раджа Тупас прийняв хрещення 21 березня 1568 року у віці 70 років, отримавши ім'я Феліпе на честь іспанського короля. Ця подія ознаменувала остаточне утвердження католицизму на архіпелазі, що супроводжувалося будівництвом першої римо-католицької церкви Санто-Ніньйо під керівництвом отця Андреса де Урданети. Тупас помер невдовзі після хрещення, між 1568 та 1570 роками[4].

Коментарі

  1. ↑ вождь

Примітки

  1. ↑ Galende, Pedro G. (1987). Angels in Stone: Architecture of Augustinian Churches in the Philippines (англ.). G.A. Formoso Pub. ISBN 978-971-8575-00-0.
  2. ↑ Irvin, Dale T.; Sunquist, Scott (1 жовтня 2012). History of the World Christian Movement: Volume II: Modern Christianity From 1454-1800 (англ.). Orbis Books. ISBN 978-1-60833-224-3.
  3. ↑ Irvin, Dale T.; Sunquist, Scott (1 жовтня 2012). History of the World Christian Movement: Volume II: Modern Christianity From 1454-1800 (англ.). Orbis Books. ISBN 978-1-60833-224-3.
  4. ↑ а б в Peace Treaty of Cebu was signed on June 4, 1565. The Kahimyang Project (англ.). 3 червня 2012. Процитовано 10 грудня 2025.
  5. ↑ а б Kryan, Igor (2020). Black Christ: Artifact Older Than The Universe (англ.). Lulu.com. с. 24. ISBN 978-1-7948-4283-0.
  6. ↑ Marohomsalic, Nasser A. (2001). Aristocrats of the Malay Race: A History of the Bangsa Moro in the Philippines (англ.). N.A. Marohomsalic.
  7. ↑ San Nicolas: 1584 May 1984 Quadricentennial Jubilee Celebration (англ.). San Nicolas de Tolentino Parish. 1984.
  8. ↑ Borja, Marciano R. De (12 червня 2012). Basques in the Philippines (англ.). University of Nevada Press. ISBN 978-0-87417-891-3.
  9. ↑ Scott, William Henry (1992). Looking for the Prehispanic Filipino and Other Essays in Philippine History (англ.). New Day Publishers. ISBN 978-971-10-0524-5.
  10. ↑ Mateo, José Eugenio Borao (1 жовтня 2009). The Spanish Experience in Taiwan 1626-1642: The Baroque Ending of a Renaissance Endeavour (англ.). Hong Kong University Press. ISBN 978-962-209-083-5.
  11. ↑ Zúñiga, Joaquín Martínez de (1814). An Historical View of the Philippine Islands: Exhibiting Their Discovery, Population, Language, Government, Manners, Customs, Productions and Commerce (англ.). J. Asperne, Cornhill; and Nonaville and Fell, New Bond-Street.
  12. ↑ Scott, William Henry (1986). Why Did Tupas Betray Dagami?. Philippine Quarterly of Culture and Society. 14 (1): 12—31. ISSN 0115-0243.
  13. ↑ Flannery, Kristie (7 травня 2024). Piracy and the Making of the Spanish Pacific World (англ.). University of Pennsylvania Press. ISBN 978-1-5128-2575-6.
  14. ↑ Rood, Steven (10 вересня 2019). The Philippines: What Everyone Needs to Know® (англ.). Oxford University Press. с. 134. ISBN 978-0-19-092063-0.
  15. ↑ Lagdameo, Angel N. (1986). The Bishops of Cebu (англ.). Office of the General Secretariat Cardinal Rosales Pastoral Center.
  16. ↑ Molina, Antonio M. (1960). The Philippines Through the Centuries (англ.). U.S.T. Cooperative.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).