YaChudo

РПГ-18

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

РПГ-18 «Муха»
РПГ-18 «Муха». Вгорі — у бойовому положенні; унизу — передня частина у розрізі з реактивною гранатою ПГ-18 (7П11)
РПГ-18 «Муха». Вгорі — у бойовому положенні; унизу — передня частина у розрізі з реактивною гранатою ПГ-18 (7П11)
Типреактивна протитанкова граната (одноразовий ручний протитанковий гранатомет)
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнніз 1972 року
Операторидив. Оператори
ВійниАфганська війна
Громадянська війна в Сальвадорі
Перша карабаська війна
Перша чеченська війна
Друга чеченська війна
Іракська війна
Громадянська війна в Сирії
Російсько-українська війна
Історія виробництва
РозробникВ. І. Барабошкін, І. Є. Рогозін (ДНВП «Базальт»), ЦКІБ СОО
Розроблено1967—1971
Виробник«Базальт» (СРСР)
ліцензійно: НДР та інші
Виготовлення1972—1993 (СРСР)
Виготовлена
кількість		близько 1,5 млн (СРСР)
ВаріантиM80 Zolja (Югославія, похідна)
Характеристики
Вага2,6 кг (граната ПГ-18 — 1,4 кг)
Довжина705 мм (у похідному положенні)
1050 мм (у бойовому)
Обслуга1
НабійПГ-18 (7П11), кумулятивна
Калібр64 мм
Діяодноразовий
Дульна швидкість114 м/с
Дальність вогню
Ефективна50—150 м (оптимальна)
Максимальна200 м (прицільна)
Прицілвідкидні мушка і діоптр
РПГ-18 у Вікісховищі

РПГ-18 «Муха» (заводський індекс ТКБ-076, індекс ГРАУ — 6Г12) — перша радянська реактивна протитанкова граната — одноразовий ручний протитанковий гранатомет калібру 64 мм. Створена під впливом американського M72 LAW і прийнята на озброєння Радянської армії 1972 року на заміну ручній кумулятивній гранаті РКГ-3[1].

Призначена для боротьби з танками, БМП, САУ та іншою бронетехнікою, а також для ураження живої сили в легких укриттях і будівлях[1]. Завдяки дешевизні, малій масі та простоті використання РПГ-18 застосовувалася у понад 20 збройних конфліктах і потрапила до рук численних нерегулярних формувань. У 1980-х роках у Радянській армії її змінила потужніша РПГ-22.

Історія створення

До початку 1970-х років піхота Радянської армії мала на озброєнні ручну протитанкову гранату РКГ-3, яка вже не відповідала вимогам. В армії США з 1962 року застосовувався одноразовий гранатомет M72 LAW. Захоплені в В'єтнамі зразки M72, імовірно, потрапили до СРСР і вплинули на концепцію нової зброї — компактної одноразової «гранати», яку може носити кожен піхотинець на додаток до основної зброї[2][3].

Розробку з 1967 року вели провідні конструктори В. І. Барабошкін та І. Є. Рогозін у НВО «Базальт» спільно з тульським ЦКІБ СОО. Після військових випробувань 1971 року перші вироби надійшли до військ у 1972 році. До завершення виробництва в СРСР у 1993 році випустили близько 1,5 млн РПГ-18.

РПГ-18 виготовлялася за ліцензією в НДР (у Кенігсварті)[4] та інших країнах Варшавського договору. У Югославії наприкінці 1970-х років на її основі створили гранатомет M80 Zolja. Починаючи з 1981 року в Радянській армії РПГ-18 поступово замінювали на РПГ-22 калібру 72,5 мм із потужнішою бойовою частиною.

Конструкція

РПГ-18 у бойовому положенні

Гранатомет складається з пускового пристрою та реактивної гранати ПГ-18, що зберігається в ньому з заводу. Після пострілу пусковий пристрій викидають.

Пусковий пристрій

Пусковий пристрій — гладкостінна телескопічна конструкція з двох труб. Зовнішня труба виготовлена зі склопластику, внутрішня — з алюмінієвого сплаву. У похідному положенні труби вкладені одна в одну (довжина 705 мм), кінці закриті кришками; у бойовому — розсунуті до 1050 мм[5]. На корпусі нанесено коротку інструкцію з текстом і малюнками, щоб гранатою могли скористатися навіть непідготовлені бійці[6].

На задній частині внутрішньої труби розташовані ударний механізм, механізм блокування та капсуль-запалювач. Механізм блокування не дає звести ударний механізм, доки труби не розсунуто повністю.

Прицільний пристрій складається з відкидних мушки та діоптра. Мушка — прозоре скло з прицільними марками «5», «10», «15», «20», що відповідають дальностям 50, 100, 150 і 200 м. Горизонтальні штрихи на рівні марки «15» дають змогу оцінити відстань до танка:

  • якщо штрихи вписуються в ширину лобової проєкції танка — до цілі 150 м;
  • якщо вони вужчі за танк — відстань менша за 150 м;
  • якщо ширші — більша за 150 м.

Діоптр має два отвори: верхній для стрільби за температури від 0 до −50 °C, нижній — від 0 до +50 °C, оскільки потужність двигуна залежить від температури. Для стрільби в умовах обмеженої видимості на дальність до 70 м передбачено додаткові мушку і проріз[6].

Реактивна граната ПГ-18

Граната ПГ-18 (індекс 7П11) масою 1,4 кг складається з кумулятивної бойової частини та реактивного двигуна[7]:

  • бойова частина — кумулятивний заряд вибухової речовини масою 312 г (спершу — А-IX-1, згодом — «Окфол») з мідною воронкою та інертною лінзою. П'єзоелектричний підривник ВП-18 зводиться приблизно через 10 м після вильоту і має самоліквідатор, що підриває гранату приблизно через 6 с польоту в разі промаху;
  • реактивний двигун — твердопаливний, із зарядом піроксилінового пороху ППК-5. Порох повністю згорає ще в трубі, тож струмінь газів не обпікає стрільця. Скісні отвори в днищі двигуна закручують гранату приблизно до 10 обертів за секунду, що покращує кучність; після вильоту розкриваються чотири лопаті стабілізатора.

Початкова швидкість гранати — близько 114 м/с. Оскільки двигун вимикається ще в стволі, далі граната летить як некерований снаряд і менш чутлива до бокового вітру.

Тактико-технічні характеристики

Параметр Значення
Калібр 64 мм
Маса гранатомета 2,6 кг
Маса гранати 1,4 кг
Довжина (похідна / бойова) 705 / 1050 мм
Початкова швидкість 114 м/с
Прицільна дальність 200 м
Оптимальна дальність стрільби 50—150 м[5]
Бронепробивність (гомогенна броня) 300—375 мм[7]
Пробиття залізобетону / цегляної кладки 0,5 м / 1 м[7]
Самоліквідація через ~6 с польоту[7]

За даними Jane's, оптимальна дальність стрільби становить 50—150 м; далі розсіювання помітно зростає і ймовірність влучання падає[5]. Проти танків, обладнаних динамічним захистом або комбінованою бронею, ефективність РПГ-18 різко знижується, тому вже з 1980-х років її розглядали передусім як зброю проти легкоброньованої техніки, укриттів і живої сили[8].

Переваги і недоліки

Переваги:

  • мала маса та габарити: гранатою може додатково озброїтися будь-який піхотинець, десантник чи морський піхотинець;
  • простота використання, що не потребує спеціальної підготовки;
  • герметичність і готовність до бою «з коробки», не потрібне обслуговування.

Недоліки:

  • мала ефективна дальність;
  • недостатня для сучасних танків бронепробивність;
  • неможливість перезарядження та повернення в похідне положення після розведення труб;
  • небезпечна зона позаду стрільця: стріляти з закритих приміщень заборонено[6].

Порядок застосування

Щоб перевести гранатомет у бойове положення, стрілець відкидає задню кришку і розсуває труби до упору: при цьому відкривається передня кришка, а мушка і діоптр піднімаються. Потім гранатомет кладуть на плече, зводять ударний механізм поворотом діоптра назад до упору, прицілюються і натискають на спусковий важіль.

Повернути гранатомет у похідне положення інструкцією не передбачено: розведений, але невикористаний РПГ-18 належить вистрілити в бік противника. У разі повторної осічки виріб ізолюють і знищують[9].

У документації виріб називають не «гранатометом», а «реактивною протитанковою гранатою»: як і звичайна граната, він після використання не підлягає обліку та списанню як зброя.

Бойове застосування

РПГ-18 широко застосовувалася в Афганській війні радянськими військами, зокрема десантниками[10], а також у конфліктах на пострадянському просторі, зокрема обома сторонами у чеченських війнах[11]. Великі запаси, що лишилися після розпаду СРСР і Варшавського договору, розійшлися серед нерегулярних формувань: РПГ-18 фіксували в повстанців в Іраку та Афганістані[12], в арсеналах «Ісламської держави»[13], у збройних угрупованнях Центральної Африки[14] та в Справжньої ІРА.

Російсько-українська війна

Під час війни на сході України з 2014 року РПГ-18 використовували як Збройні сили України, так і проросійські формування, зокрема так звана «ДНР»[15].

Після повномасштабного вторгнення 2022 року «Муха» залишається поширеною зброєю піхоти з обох боків. Так, у червні 2022 року бійці ССО знищили з РПГ-18 російську БМП-2[1]. Через невелику масу гранату пристосовують і для нових способів застосування: у вересні 2024 року в мережі поширили відео випробувань українського FPV-дрона, що стріляє з РПГ-18. Військові назвали технологію «сирою», але перспективною: проблемами лишаються точність, стабільність дрона після пострілу і повільне перезарядження[16]. Подібну концепцію раніше представляло білоруське КБ «Дисплей» на виставці «Армія-2021»[16].

Оператори

Українські військові з РПГ-18, 2014 рік

Поточні

Колишні

  • СРСР СРСР — передані державам-наступницям[18]
  •  НДР — також ліцензійне виробництво
  • Нікарагуа Нікарагуа — Сандиністська народна армія[21]

Недержавні формування

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Olivia Sapwood (7 червня 2022). Special Operations Forces Soldiers hit enemy BMP-2 with RPG. Militarnyi (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  2. ↑ Rottman, Gordon L. (2010). The Rocket Propelled Grenade. Weapon 2 (англ.). Osprey Publishing. ISBN 9781849081542.
  3. ↑ Schooler, Lynndon (2 грудня 2025). Captured U.S. Weapons In Vietnam And How They Nudged Soviet Design. The Firearm Blog (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  4. ↑ Drucksache 12/7650: Beschlußempfehlung und erster abweichender Bericht (PDF) (нім.). Deutscher Bundestag. 1994. с. 42.
  5. ↑ а б в Jones, Richard D.; Ness, Leland S. (2011). Jane's Infantry Weapons 2010–2011 (англ.). Jane's Information Group. с. 479—480. ISBN 978-0-7106-2908-1.
  6. ↑ а б в Wollert, Günter; Lidschun, Reiner; Kopenhagen, Wilfried (1999). Schützenwaffen – Illustrierte Enzyklopädie der Schützenwaffen aus aller Welt (нім.). Т. 1 & 2. Brandenburgisches Verlagshaus. с. 424—425. ISBN 978-3-89488-059-0.
  7. ↑ а б в г NATO Explosive Ordnance Disposal Centre of Excellence (2015). Former Warsaw Pact Ammunition Handbook. Volume 2: Land Forces Ammunition (англ.). Trenčín: NATO EOD COE. с. 21. ISBN 978-80-89261-58-1.
  8. ↑ RPG-18 Mukha. Weaponsystems.net (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  9. ↑ Ручний протитанковий гранатомет РПГ-18 «Муха». partyzan.kiev.ua (укр.). {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка)
  10. ↑ Campbell, David (30 листопада 2017). Soviet Paratrooper vs Mujahideen Fighter: Afghanistan 1979–89. Combat 29 (англ.). Osprey Publishing. с. 62. ISBN 9781472817648.
  11. ↑ Babchenko, Arkady (2006). One Soldier's War (англ.). New York: Grove Press. с. 9, 101, 157. ISBN 978-0-8021-4403-4.
  12. ↑ а б Small Arms Survey (2012). Surveying the Battlefield: Illicit Arms In Afghanistan, Iraq, and Somalia (PDF). Small Arms Survey 2012: Moving Targets (англ.). Cambridge University Press. с. 324. ISBN 978-0-521-19714-4.
  13. ↑ а б Weapons of the Islamic State (PDF) (англ.). London: Conflict Armament Research. 2017. с. 184. Процитовано 4 листопада 2026.
  14. ↑ а б Small Arms Survey (2015). Waning Cohesion: The Rise and Fall of the FDLR–FOCA. Small Arms Survey 2015: Weapons and the World (англ.). Cambridge University Press. с. 203.
  15. ↑ а б Ferguson, Jonathan; Jenzen-Jones, N. R. (2014–11). Raising Red Flags: An Examination of Arms & Munitions in the Ongoing Conflict in Ukraine, 2014 (PDF). Research Report 3 (англ.). Armament Research Services. с. 48. ISBN 978-0-9924624-3-7.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  16. ↑ а б Struck-Feshchenko, Julia (13 вересня 2024). Grenade Launcher Meets Drone, Ukrainians Test FPV Drone Armed with RPG-18. Kyiv Post (англ.). Процитовано 4 листопада 2026.
  17. ↑ Bhatia, Michael Vinay; Sedra, Mark (2008). Afghanistan, Arms and Conflict: Armed Groups, Disarmament and Security in a Post-War Society (англ.). Routledge. с. 66. ISBN 978-0-415-45308-0.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л RPG-18 Mukha Russian Anti-Tank Rocket Launcher. ODIN – Worldwide Equipment Guide (англ.). U.S. Army TRADOC. Процитовано 27 лютого 2025.
  19. ↑ Small Arms Survey (1998). Politics From The Barrel of a Gun (PDF) (англ.). с. 40.
  20. ↑ Α-Τ RPG-18. army.gr (гр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2023.
  21. ↑ а б в Montes, Julio A. (8 травня 2015). Portable Anti-Tank Weapons in Mexico & the Northern Central American Triangle. Small Arms Defense Journal (англ.). Т. 7, № 1.

Література

  • Rottman, Gordon L. (2010). The Rocket Propelled Grenade (англ.). Osprey Publishing. ISBN 9781849081542.
  • Jones, Richard D.; Ness, Leland S. (2011). Jane's Infantry Weapons 2010–2011 (англ.). Jane's Information Group. ISBN 978-0-7106-2908-1.
  • NATO EOD Centre of Excellence (2015). Former Warsaw Pact Ammunition Handbook. Volume 2: Land Forces Ammunition (англ.). ISBN 978-80-89261-58-1.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).