Пітер Лепаж

Громадянство	США
Дата народження	13 квітня 1952 (74 роки)
Місце народження	Монреаль
Рід діяльності	фізик
Сфера роботи	теоретична фізика
Працівник у	Корнелльський університет
Заклад освіти	Стенфордський університет і Університет Макґілла
Член у	Американська академія мистецтв і наук
Отримані відзнаки	член Американського фізичного товариства премія Сакураї (2016, 2016) Член Американської академії мистецтв і наук грант Гуггенгайма
Пітер Лепаж у Вікісховищі

Г. Пітер Лепаж (нар. 13 квітня 1952 року) — канадсько-американський фізик-теоретик та академічний адміністратор.^[1] З 2003 по 2013 рік він був деканом Коледжу мистецтв і наук імені Гарольда Таннера в Корнельському університеті.^[1][2]

Жерар Пітер Лепаж народився в Канаді в 1952 році. Лепаж навчався в Університеті Макгілла, який закінчив з відзнакою, отримавши ступінь бакалавра з фізики в 1972 році, а також Кембриджський університет зі ступенем магістра (M.A.St - Частина III Математичних трипосів) у 1973 році.^[1] У 1978 році він отримав ступінь доктора філософії з теоретичної фізики в Стенфордському університеті.^[1]

Лепаж був науковим співробітником у Стенфордському центрі лінійних прискорювачів у 1978 році. Він був постдокторським науковим співробітником у Лабораторії ядерних досліджень Корнельського університету з 1978 по 1980 рік. У 1980 році він приєднався до фізичного факультету Корнельського університету, де став професором.^[1] Він отримав академічну посаду в 1984 році лише через чотири роки роботи на університетському факультеті. З 1999 по 2003 рік він був завідувачем кафедри фізики Корнельського університету. Він був призначений деканом Коледжу мистецтв і наук імені Гарольда Таннера, де обіймав цю посаду з 2003 по 2013 рік.

Г. Пітер Лепаж був запрошеним науковцем у низці установ: Інституті перспективних досліджень, Принстон; Департаменті прикладної математики та теоретичної фізики, Кембридж; Інституті теоретичної фізики Каліфорнійського університету, Санта-Барбара, Національному прискорювальному центрі Фермі поблизу Чикаго та Інституті ядерної теорії, Сіетл.

Він був членом редакційної колегії журналів Physical Review D та Physical Review Letters і отримав нагороду «Видатний рецензент» від APS у 2009 році. Він працював у комітетах наукових програм Центру лінійних прискорювачів Стенфордського університету, Національної обчислювальної інфраструктури для теорії калібрувальних ґраток Міністерства енергетики США (DOE-NSF), Інституту ядерної теорії NSF у Сіетлі, Міжнародної групи даних про елементарні частинки та Інституту теоретичної фізики NSF у Санта-Барбарі.^[3]

Він був співголовою робочої групи Ради консультантів з питань науки і технологій президента Обами (PCAST) з питань викладання STEM у коледжах та університетах, яка у 2012 році підготувала відомий звіт «Залучення до успіху: підготовка одного мільйона додаткових випускників коледжів зі ступенями в галузі науки, технологій, інженерії та математики». Він працював у технічному консультативному комітеті Ініціативи Асоціації американських університетів з питань бакалаврської STEM-освіти та є заступником голови Комітету з питань освіти та людських ресурсів Національної наукової ради.

Він також займається інноваціями в педагогіці, особливо в освіті з фізики на всіх рівнях. Він очолює Ініціативу активного навчання (ALI) у коледжі мистецтв і наук Корнелла, п'ятирічний пілотний проект, що фінансується випускниками 1987 року, Алексом та Лорою Хансон, який використовується для вдосконалення стратегій інтерактивного навчання в класі з використанням новітніх технологій.^[4]