Піскорийка

Піскорийка — личинкова стадія розвитку міногоподібних (Petromyzontiformes), що передує метаморфозу в дорослу особину. У науковій літературі для неї також вживають назву амоцет (лат. Ammocoetes)^[1]. В українській мові назва «піскорийка» пов'язана зі здатністю личинки зариватися в піщаний або мулистий ґрунт^[2].

Будова

Піскорийка має видовжене, майже червоподібне тіло. Після вилуплення її довжина становить 6–7 мм, а виростати вона може до 25 см^[3]. Її шкіра гладка, без луски, з вираженими сегментами.

Очі недорозвинені й прикриті непрозорою шкірою. Рот у вигляді трикутної щілини не має присмоктувальної лійки та зубів. Він служить для відфільтровування з води органічної зависі, подібно як у ланцетника. На дні глотки функціонує ендостиль. На бічних поверхнях голови розташовані добре розвинені зяброві отвори. Хвостовий плавець утворює низьку складку навколо хвостової частини.

Світлини з піскорийками
Піскорийка струмкової міноги з річки Шпрее.
Рот піскорийки морської міноги з Су-Сент-Марі.
Вид збоку голови піскорийки морської міноги.
Кінець тіла піскорийки морської міноги.
Піскорийка річкової міноги (Lethenteron sp.) в акваріумі з преф. Акіта, Японія.

Живлення

Личинки міног харчуються фільтрацією води коло піску або намулу. Вони пропускають воду через ротовий отвір і зябровий апарат, затримуючи дрібні органічні частинки: детрит, бактерії, діатомові водорості, дрібну ікру риби чи личинки безхребетних та інші мікроскопічні організми.

Розвиток

Після вилуплення з ікри личинки переміщуються течією до придатних для життя ділянок із піщаним або мулистим дном. Личинкова стадія у різних видів може тривати кілька років, часто близько 3–7 років. Після досягнення певного розміру піскорийка проходить метаморфоз. У цей період розвиваються очі, перебудовується ротовий апарат, формуються присмоктувальна лійка та рогові зуби, а також відбувається значна перебудова внутрішніх органів. Після метаморфозу мінога переходить до ювенільної або дорослої стадії. Залежно від виду дорослі міноги можуть бути паразитичними, хижими або не живитися взагалі.

Середовище

Піскорийки живуть переважно в м'якому донному та пісчаному ґрунті прісноводних річок та озер, де заривається, залишаючи назовні передню частину тіла з ротовим отвором. Такий спосіб життя захищає її від течії та хижаків. Оптимальна температура води від 8 до 15 градусів Цельсія але можуть виживати при температурах від 0 до 20 градусів Цельсія. Добре живуть при високій або середній концентрації кисню.

Вилов піскорийок та дорослих міног суворо заборонений чинним законодавством, оскільки українські міноги занесені до Червоної книги України^[4].

Див. також

Джерела

Піскорийка // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1982. — Т. 8 : Олефіни — Поплін. — С. 384.

Примітки

↑ Види біоресурсів у водоймах Херсонської області. khs.darg.gov.ua (укр.). Херсон. Процитовано 28 вересня 2026.
↑ піскорийка — Словник української мови в 11 томах. Slovnyk.me (укр.). Процитовано 28 вересня 2026.
↑ Bogdanowicz, W.; Chudzicka, E.; Pilipiuk, I.; Skibińska, E., ред. (2015). Fauna Polski – charakterystyka i wykaz gatunków. Т. 4. Warszawa: Muzeum i Instytut Zoologii PAN. с. 11. ISBN 978-83-88147-14-2.
↑ Мінога українська. www.chng.darg.gov.ua. Процитовано 28 вересня 2026.

[1] Види біоресурсів у водоймах Херсонської області. khs.darg.gov.ua (укр.). Херсон. Процитовано 28 вересня 2026.

[2] піскорийка — Словник української мови в 11 томах. Slovnyk.me (укр.). Процитовано 28 вересня 2026.

[3] Bogdanowicz, W.; Chudzicka, E.; Pilipiuk, I.; Skibińska, E., ред. (2015). Fauna Polski – charakterystyka i wykaz gatunków. Т. 4. Warszawa: Muzeum i Instytut Zoologii PAN. с. 11. ISBN 978-83-88147-14-2.

[4] Мінога українська. www.chng.darg.gov.ua. Процитовано 28 вересня 2026.

[1]

[2]

[3]

[4]