YaChudo

Пінікір

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Пінікір
Невеличка бронзова статуетка крилатої богині, ймовірно Пінікір, XIV-XII ст. до н. е. , Ідентифікована за аналогією з рельєфом з Язиликая.
Еламська та хуритська астральна богиня
МіфологіяЕламська
Божество вElamite religiond Редагувати інформацію у Вікіданих
В інших культурахІштар, Нінсіанна
МісцевістьСузи, Аван, Чога-Занбіль, Самуха, Язиликая.

Пінікір (також зустрічається Пінігір[1], Піренігір[2], Піренікір[3], можливо також Паракарас[4]) – астральна богиня-мати[5] в еламській та хуритській міфологіях. Вперше згадується саме в еламських текстах, але значного поклоніння досягла саме в хуритській релігії. Завдяки її присутності в пантеонах багатьох частин Стародавнього Близького Сходу, від Анатолії до Ірану, сучасні дослідники називають її «космополітичним божеством»[6].

В очах месопотамців вона була аналогічна за функціями Інанні(Іштар) – тобто, вона була астральною богинею кохання і війни) Її також прямо прирівнювали до Інанни в шумерських текстах (а пізніше до Іштар в аккадських), так само, як Хумбан прирівнювали до Енліля (зауважте, що Інанна та Енліль не були парою). Еламці також називали її «панією небес», що вказувало на подібну астральну роль і високий статус серед інших богів. Її образ воїна, згадується на рельєфі, на якому зображені різні еламські божества зі зброєю в руках[7].

Походження імені

Точне походження та значення імені «Пінікір» залишається загадкою для дослідників, починаючи з перших згадок в еламських текстах, і аж до згадок в хуритськькій міфології[6]. Зустрічається форма імені Біненгір[8].

Британський ассиролог Вільфред Ламберт вважав, що ім'я було еламського походження[9].

Хеттолог Гері Бекман припускав, що ім’я мало шумерське походження і виводив його етимологію від словосполучення 𒊊𒃲 (шум. pirig̃.gal, досл. «велика левиця»)[6], однак більшість дослідників не погоджуються із цією версією[8].

Асоціація з іншими божествами

Богослужіння

Див. також

Примітки

  1. ↑ Potts, Daniel T. (2004). The archaeology of Elam: formation and transformation of an ancient Iranian state. Cambridge world archaeology (вид. Transferred to digital print). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-56496-0.
  2. ↑ Deniz, Dilsa (2024). Shâmaran: The Neolithic Eternal Mother, Love and the Kurds. Kurdish Societies, Politics, and International Relations Series (вид. 1st ed). Blue Ridge Summit: Lexington Books/Fortress Academic. ISBN 978-1-4985-9126-3. {{cite book}}: |edition= має зайвий текст (довідка)
  3. ↑ Yener, K. Aslıhan; Hoffner, Harry A.; Dhesi, Simrit; Güterbock, Hans G., ред. (2002). Recent developments in Hittite archaeology and history: papers in memory of Hans G. Güterbock. Winona Lake, Ind: Eisenbrauns. ISBN 978-1-57506-053-8.
  4. ↑ Hawkins, John David (10 травня 2012). Vol 1 Inscriptions of the Iron Age: Part 1: Text, Introduction, Karatepe, Karkamis, Tell Ahmar, Maras, Malatya, Commagene. Part 2: Text, Amuq, Aleppo, Hama, Tabal, Assur Letters, Miscellaneous, Seals, Indices. Part 3: Plates (англ.). De Gruyter. doi:10.1515/9783110804201. ISBN 978-3-11-080420-1.
  5. ↑ The Cambridge Ancient History (англ.). Cambridge University Press. 1970. ISBN 978-0-521-07791-0.
  6. ↑ а б в Beckman, Gary (1 січня 1999). The Goddess Pirinkir and Her Ritual from Hattusa (CTH 644) (амер.). Процитовано 7 лютого 2025.
  7. ↑ The long journey of Pinikir - a different tale of two (or more) Ishtars. Tumblr. Процитовано 7 лютого 2025.
  8. ↑ а б BAdW · Reallexikon der Assyriologie. publikationen.badw.de. Процитовано 7 лютого 2025.
  9. ↑ Potts, D. T. Potts 1999. The archaeology of Elam: Formation and transformation of an ancient Iranian state. Cambridge: Cambridge University Press, 1st ed [superseded in many respects by the 2nd ed of 2015].

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).