Прядіння

Пряді́ння — процес поздовжнього складання і спірального скручування окремих волокон для одержання довгої і міцної нитки. Прядіння з використанням спеціальних інструментів (прядки та веретена) з'явилося за неоліту і впродовж історії було типовим жіночим заняттям. Вдосконалення прядіння та збільшення його продуктивності відбулося завдяки винайденню самопрядки та прядильних машин.

• Вручну між долонями або об поверхню. Для створення мотузок або ниток найраніше застосовувалося ручне скручування волокон у спіраль. Спочатку з цією метою використовували волокна диких рослин, як-от кропиви^[1]. Ручне сукання відоме з часу близько 28 тис. років до н. е.^[2] Воно продовжувалося й пізніше, але для виготовлення грубих ниток, які йшли на рядна, мішковину^[3].
• З використанням ручної прядки і веретена. В Європі з давніх часів і до Середньовіччя прядіння здійснювалося за допомогою прядки та веретена. Прядка була палицею, на якій трималася маса волокон. Ці волокна кріпилися до веретена, що висіло, обтяжене пряслом. Коли пряля обертала веретено, це скручувало волокна в пряжу^[4]. Продуктивність була близько 60 г за день у випадку вовняної пряжі^[5].
• З використанням самопрядки. Прядильне колесо, винайдене в Індії та введене в Європу в Середньовіччі, механізувало процес; веретено більше не потрібно було обертати вручну, пряля лише крутила колесо та подавала волокнисту масу. В XVI ст. самопрядка отримала вдосконалення у вигляді котушки та педалі, що обертала колесо. Це дозволило безперервно прясти грубу вовняну та бавовняну пряжу. Самопрядки широко використовувалися до XIX ст.^[4] Продуктивність могла досягати 400 г на день^[5].
• З використанням прядильних машин. Летючий човник Джона Кея, запатентований у 1733 році, значно збільшив продуктивність прядіння та створив попит на прядильні машини. Прядильна машина Джеймса Гарґрівза, запатентована 1770 року, одночасно працювала з кількома веретенами. Машина Семюеля Кромптона (1779), ще більше підвищила продуктивність, дозволивши одному оператору одночасно працювати з понад 1000 веретен, і вона була здатна прясти як тонку, так і грубу пряжу^[4].

Ручне прядіння виконується в два головних етапи, при цьому кожен етап має свої процеси:

1. Підготовка волокнистої маси. Для прядіння застосовували волокна рослинного (льон, коноплі, бавовна) та тваринного (вовна) походження. На відміну від вовни, яку треба було лише вимити, розібрати руками або вичесати та вибити, рослинні волокна після збору та обмолочення стелили на лузі чи в полі на 15–20 днів, мочили, м'яли, тіпали і тільки після цього чесали, щоб зробити придатну для скручування волокнисту масу — кужіль (куделю)^[3].
2. Власне прядіння виконувалося з кужелю трьома пальцями однієї руки. Ними витягували волокно й скручували в нитку, яку другою рукою мотали на веретено, що висіло на утвореній нитці, або лежало на колінах чи біля її ніг. Кужіль міг закріплюватися для зручності використання на прядці у вигляді палиці чи лопатки. Отриману нитку, коли її намотувалося багато на веретено, знімали та формували в мотки вручну або навколо якогось предмета (зокрема мотовила)^[3].

Сукання могло бути додатковим процесом скручування тонших ниток у товщі. Виконувалося вручну або за допомогою веретена^[3].

На сучасні фабрики волоконна сировина зазвичай надходить у тюках. Їх автоматично розкривають, а сировину змішують для отримання більш однорідної маси. Волокна очищують від домішок шляхом чесання. Цей процес виконується за допомогою роликів, всіяних дротяними зубцями. Це механічне розчісування не тільки видаляє сміття, короткі або слабкі волокна, але й створює волокнисте пасмо, що називається стрічкою. Чесання може виконуватися декілька разів. Синтетичні волокна, такі як поліестер, надходять у вигляді гранул, які розплавляються та екструдуються через фільєри для створення безперервних ниток. Їх охолоджують, витягують, а іноді ще обтискають і розрізають. Синтетичні волокна не потребують чесання^[6].

Прядильна машина витягує та скручує волокна в нитки. Далі їх можуть скручувати для отримання товщої та міцнішої нитки^[6].

До новітніх методів формування волокон належить електропрядіння — фізико-хімічний процес отримання ультратонких (мікро- та нановолокон) з полімерних розчинів або розплавів під дією електростатичного поля. На відміну від традиційного прядіння, де нитка утворюється шляхом механічного скручування волокон обмеженої довжини, електропрядіння забезпечує формування безперервних волокон шляхом витягування зарядженого струменя речовини. Такий підхід розглядається як один із сучасних напрямів розвитку технологій прядіння.

Прядіння було поширеним жіночим заняттям. Це заняття зручно поєднувалося з доглядом за дітьми та господарством, і могло виконуватися будь-коли з паузами^[7]. У слов'ян пряли виключно жінки, тоді як ткали обидві статі^[3]. На території сучасної України, на Лемківщині, відомо про випадки, коли прядінням займалися і чоловіки^[8]. На Полтавщині, Поділлі, заході України ткацтво було переважно чоловічим ремеслом. Прядіння припадало на листопад-січень, коли не проводилися сільсько-господарські роботи, а ткання — на березень-травень (але до Великодня)^[9].

Деякі з найдавніших оповідей пов'язані з прядінням. Давні греки уявляли, що три богині мойри прядуть нитку життя кожної людини. У казці «Румпельштільцхен» героїня виконує неможливе завдання з прядіння (напрясти золота з соломи) завдяки допомозі карлика. У «Сплячій красуні» дівчина засинає сторічним сном, вколовшись веретеном^[7]. У комедії Аристофана «Лісістрата» героїня використовує пряжу як алегорію єдності^[10].

Деякі жінки продовжували прясти прядками на знак протесту проти механізації праці. Наприклад, американські колоністи в 1760-і бойкотували англійські товари та з гордістю заявили, що прядуть нитки самі. Навіть жінки з вищого класу почали прясти. При цьому ткацтво оплачувалося вище, ніж прядіння. Наприклад, в Англії в 1768 році прялям платили 1 шилінг на тиждень. Ткачка отримувала 9 шилінгів на тиждень, а ткач 45^[7].

Магатма Ґанді також розглядав залежність Індії від англійської тканини як проблему, і заохочував індійців відновити свої минулі традиції та прясти самотужки^[7].

• Процес прядіння
• 
  Щітка для розпушування волокон
• 
  Гребінки для чесання волокон льону
• 
  Кужіль на гребінці
• 
  Валики для чесання
• 
  Рівниця
• 
  Початок скручування волокон рівниці пальцями
• 
  Скручування нитки
• 
  Реконструкція прядіння скандинавкою
• 
  Прядка з кужелем на ній
• 
  Веретена з пряслами
• 
  Веретена з пряслами та намотаними нитками
• 
  Ткання на самопрядці
• 
  Українські самопрядка і прядка
• 
  Ткання на самопрядці
• 
  Прядильна машина 1760-х років
• 
  Прядильна машина, кінець XVIII ст.
• 
  Магатма Ґанді з прядкою, кінець 1940-х
• 
  Чесальна машина
• 
  Прядильний цех, Нідерландська Ост-Індія, 1971 р.
• 
  Готова пряжа
• 
  Готова пряжа (фарбована)

• У мистецтві
• 
  Прядіння, зображене на давньогрецькій гідрії.
• 
  Жан Фуке. Сцена прядіння зі святими Маргаритою та Олібрієм, XV ст.
• 
  Розпушування, чесання, прядіння та ткання на малюнку XV ст.
• 
  Джованні Мільяра. «Прядильна фабрика», 1828 р.
• 
  Александер Зік. Ілюстрація до «Сплячої красуні», XIX ст.
• 
  Адольф Сіл. «Мила домівка», 1855 р.
• 
  Елеутеріо Пальяно. «Пряля», 1869 р.
• 
  Рафаелло Сорбі, «Пряля», 1872 р.
• 
  Адольф Вільям Бугро. «Пряля», 1873 р.
• 
  Еміль Фріан. «Пряля з ель-Кантара», 1892 р.
• 
  Могила прялі на Веселому Цвинтарі, Румунія

• Кужіль
• Гончарство
• Ковальство
• Теслярство
• Столярство
• Ложкарство
• Гребінництво
• Електропрядіння

• The Spindle, the Spinning Wheel, and the Spinning Jenny на Her Half of History (англ.)
• All You Need to Know About Textile Spinning на Recover Textile Systems (англ.)