Проїзний документ

Проїзний документ — це офіційне посвідчення особи, видане урядом або міжнародною організацією відповідно до міжнародних угод, яке дає можливість проходити прикордонний контроль. Такі документи зазвичай слугують гарантією для інших держав, що їхній власник має право повернутися до країни видачі. Найчастіше вони оформлюються у вигляді книжечки, щоб іноземні держави могли розміщувати в ній візи та проставляти штампи про в'їзд і виїзд.

Найпоширенішим проїзним документом є паспорт, який зазвичай надає власникові додаткові привілеї, зокрема безвізовий доступ до певних держав. Хоча паспорти, видані урядами, становлять найрозповсюдженішу категорію проїзних документів, багато держав та міжнародних організацій видають інші різновиди таких документів, що дозволяють власникові подорожувати міжнародними маршрутами до країн, які визнають ці документи. Наприклад, особам без громадянства зазвичай не видають національний паспорт, проте вони можуть отримати проїзний документ для біженців, який дозволяє подорожувати до держав, що визнають цей документ, а іноді й повернутися до країни його видачі.

Правила прикордонного контролю зазвичай передбачають, що мандрівники пред'являють дійсні проїзні документи для підтвердження своєї особи, громадянства або статусу постійного проживання, а також для перевірки права на в'їзд до конкретної юрисдикції. Найпоширенішим видом проїзного документа є паспорт — книжковий документ, який видається національними органами влади або урядами окремих субнаціональних територій і містить персональні дані власника. Він також передбачає місце для проставлення штампів, віз або інших дозволів іншими державними органами, що надають власникові право в'їжджати, перебувати або подорожувати територією цих держав. У деяких юрисдикціях прикордонний контроль можна пройти також за допомогою посвідчень особи, які містять аналогічну персональну інформацію.

Держави по-різному регламентують вимоги до проїзних документів у межах своєї політики прикордонного контролю, і ці вимоги можуть відрізнятися залежно від обраного мандрівником виду транспорту. Наприклад, Сполучені Штати Америки не здійснюють прикордонного контролю пасажирів, що виїжджають наземним транспортом або більшістю морських суден, водночас авіапасажири зобов'язані мати дійсний паспорт або окремі спеціальні документи, що його замінюють. Відповідно, навіть якщо для в'їзду до певної країни від мандрівника, що вилітає з США, паспорт не потрібен, він повинен мати дійсний паспорт у книжковій формі для посадки на рейс, щоб відповідати вимогам американських імміграційних органів.^[1] Подібним чином, хоча низка держав поза межами Європейської економічної зони визнає національні посвідчення особи, видані її членами, для в'їзду, Швеція та Фінляндія не дозволяють своїм громадянам виїжджати до країн поза ЄЕЗ, користуючись лише посвідченням особи.^[2][3]

Проїзні документи можуть вимагатися і в інших випадках для підтвердження особи, наприклад при заселенні до готелю або під час обміну грошей на місцеву валюту. Паспорти та інші проїзні документи мають термін дії, після якого вони перестають бути дійсними. Доцільно, щоб паспорт мав термін дії щонайменше шість місяців, оскільки багато авіаліній відмовляють у посадці пасажирам, чиї паспорти мають коротший термін дії, навіть якщо країна призначення таких вимог не встановлює.