Проста мова

Проста мова (самоназва «про́стая мова», «про́сты̏ εзы'къ», «рꙋськаꙗ мова») іноді також згадується як староукраїнська мова, старобілоруська мова та канцелярська мова ВКЛРЖ — історична мова, що була поширена здебільшого на території Великого Королівства Литовського, Руського та Жемайтійського та Речі Посполитої у вищій верстві населення на основі давньоруської з домінантними рисами поліського діалекту та укропленням елементів польської, церковнослов'янської, латинської та елементів інших мов. Використовувалася з початку 16 ст. й до середини 18 ст. Імовірно надихнула язичіє (пізніше, уже штучне мовне утворення з елементів української, церковнослов'янської, польської, російської та інших мов), яким користувалися москвофіли Західної України з середини 19 ст. й до початку 19 ст.

• M.D.C. (Mieczysław Dowojna-Sylwestrowicz) Tutejsi mówiący po-prostemu //Litwa. 1909. № 22, s. 316.
• ПОЛЬСКИЙ ЯЗЫК И «ПРОСТА МОВА» (рос.)
• Алесь Адамковіч, Блаславёны віленскі біскуп Юры Матулевіч і беларускі каталіцкі касцёл^{[недоступне посилання з липня 2019]}(біл.)
• Jagienka Wilczak, A kakoj ty Palak [Архівовано 10 серпня 2018 у Wayback Machine.](пол.)
• Моя країна «простої мови». (біл.)
• Словничок «простої мови». (пол.)

• Мойсієнко В. М., Ніка О. І. «Проста мова» в Україні та Білорусі XVI ст. / НАН України; Український комітет Славістів; Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; редкол.; О. С. Онищенко (голова) та ін. — К.: НБУВ, 2013 — 25 с.
• Передрієнко В. А. Староукраїнська «проста мова» XVI — XVIII ст. в контексті формування національної літературної мови // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. — 2001. — Вип. 4. — С. 16-23.

• Мова: простая мова // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.