Програма Є-6

Технічні характеристики
Стартова маса	1 422 кг
Виробництво
Збудовано	12
Запущено	12
Збоїв	2
Втрачено	4
Перший запуск	04 січня 1963
Останній запуск	31 січня 1966

Програма «Є-6» (рос. Программа «Е-6») — серія радянських автоматичних міжпланетних станцій для м'якої посадки на Місяць і передачі фотографій поверхні. Частина програми «Луна». Розроблена ОКБ-1.

Наприкінці 1965 року всі матеріали по Є-6 передані бюро Лавочкіна, яке перейняло від Корольова відповідальність за всі майбутні місячні і планетарні безпілотні зонди.

1963—1966 запущено 12 зондів.

Під час холодної війни Радянський Союз виділив ресурси на космічну програму, щоб випередити Сполучені Штати.

Після успіху СРСР в космічних перегонах — запуску першого супутника, почалися запуски зондів на Місяць.

28 січня 1958 року Сергій Павлович Корольов і Мстислав Всеволодович Келдиш направили до ЦК КПРС листа, у якому пропонувалося для місячної програми зіткнення з поверхнею і політ навколо Місяця, щоб зазнімкувати зворотний бік. Програму схвалив перший секретар Микита Сергійович Хрущов, який цікавився політичним аспектом освоєння космосу.^[1]

1958 року у США за кілька місяців до створення 29 липня Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору президент Айзенгавер дозволив Повітряним силам і Армії запустити по два місячні зонди. Зонди згодом названі «Піонерами».

Повітряні сили для створення зондів «Піонер-1» і «Піонер-2» обрали компанію TRW, армія обрала Лабораторію реактивного руху для створення своїх «Піонер-3» і «Піонер-4».

Навесні 1958 року радянський уряд затвердив програму дослідження Місяця серією роботизованих зондів під назвою «Луна».

Американська програма передбачала виробництво зондів різними підрядниками, радянська програма мала єдиного виробника кількох серій — до 1965 року конструкторське бюро ОКБ-1 в Підлипках, після чого всі проєкти, починаючи з серії Є-6, передані конструкторському бюро авіаційного заводу «Лавочкіна» в Хімках.^[2]

За внутрішнім позначенням ОКБ-1 Є-1 розроблялись для удару об поверхню Місяця, Є-2 і Є-3 для зображення зворотного боку, а Є-4 мав здійснити ядерний вибух на поверхні.

Сполучені Штати 17 серпня 1958 року першими запустили на Місяць «Піонер-0». Ракета-носій «Тор-Ейбл» вибухнула через 77 секунд після запуску, одночасно знищивши космічний апарат. 23 вересня Радянський Союз розпочав другу місячну місію в історії. Космічний апарат «Луна Є-1 № 1» не досяг орбіти. Поздовжні вібрації досить сильно розхитали ракету і вона вибухнула в польоті.

В останні місяці 1958 року чергувалися невдалі запуски американських «Піонерів» і радянських «Лун» до Місяця.

«Луна-1», четвертий апарат серії Є-1, після запуску 2 січня 1959 року через 34 години досягла Місяця. Бортові інструменти вперше зібрали дані, що Місяць не має магнітного поля і сильний потік іонізованої плазми від Сонця, так званого сонячного вітру, протікає через космос. Пролетівши повз Місяць, «Луна-1» вийшла на геліоцентричну орбіту між Землею і Марсом. Через два місяці Сполучені Штати запустили зонд «Піонер-4», який пройшов занадто далеко повз Місяць, щоб зробити хороші знімки.

4 жовтня 1959 року Радянський Союз запустив місію «Луна-3» з серії Є-2А, яка через три дні надіслала перші в історії зображення зворотного боку Місяця.

10 грудня 1959 затверджено постанову Центрального комітет Комуністичної партії і Ради радянських міністрів № 386—618 «Про створення АМС для посадки на Місяць і польотів до Венери і Марса».

Роботи зі створення серії Є-6 розпочалися 26 березня 1960 року. Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи проводилася під безпосереднім контролем заступника Корольова Бушуєва К. Д. колективом, очолюваним Максимовим Г. Ю.

23 березня 1962 Центральний комітет Комуністичної партії і Рада радянських міністрів затвердили постанову «Про космічний апарат Луна для м'якої посадки на Місяць».

Апарати серії Є-6 для посадки на Місяць почали запускати 1963 року. Відбулося 12 запусків, з яких п'ять збоїв ракет-носіїв, чотири збої в системі наведення і три досягли поверхні.

Першою була Луна Є-6 № 1. Успішним став дванадцятий зонд «Луна-9», запущений 31 січня 1966 року. Через три доби, 3 лютого, спускний апарат протягом 8 годин 5 хвилин передавав панорамне зображення з поверхні Місяця на Землю.

Космічний апарат мав:

• КТДУ, відсік корекції курсу і місячного гальмівного двигуна.
• Систему двох повітряних подушок для посадки корисного навантаження на поверхню Місяця. Посадковий модуль скидався з КТДУ над поверхнею, повітряні подушки надувалися для пом'якшення удару.
• автоматичну місячну станцію, посадковий модуль. Герметично закритий контейнер з радіообладнанням, програмним приладом, системою теплорегулювання, науковою апаратурою, джерелами живлення і телевізійною системою. Після посадки чотири пелюстки відкривалися назовні і стабілізували космічний корабель на поверхні Місяця. Підпружинені антени випрямлялися в робочі положення, а система обертових дзеркал телевізійної камери розпочинала фотографічне обстеження оточення.

Телевізійна камера на борту мала роздільну здатність 15-20 мм на об'єктах за 2 м від камери. Акумулятори забезпечували живлення протягом п'яти днів роботи на поверхні, з однією годиною передачі даних на Землю в день.

Проєктна маса станції становила 82 кг. У модернізованому варіанті Є-6М маса станції зросла до 150 кг.

Під час польоту на Місяць космічний апарат використовував систему астронавігації САВ у КТДУ. Система мала п'ять датчиків (два земні, два місячні, одне сонячний) для визначення орієнтації космічного апарату відносно цих трьох небесних об'єктів.

На відстані 8300 км від місячної поверхні САВ визначала локальну вертикаль відносно Місяця, гіроскопи розкручувалися і запам'ятовували положення. За 75 км над поверхнею вмикалася КТДУ. На відстані 25 км від поверхні посадковий мішок надувався до тиску 1 атм, а головний двигун вимикався. Апарат вдарявся об поверхню на швидкості 15 м/с.

• Як СРСР переміг США на Місяці(англ.)
• Луна Є-6 Енциклопедія астронавтики(англ.)