Присцилліан
| Присцилліан | |
|---|---|
| Релігія: | християнство і Priscillianismd  |
| Посада: | Roman Catholic Bishop of Ávilad |
| Дата народження: | 340[1] |
| Місце народження: | Римська Іспанія, Римська імперія |
| Дата смерті: | 385[1][2][…] |
| Місце смерті: | Трір, Римська імперія[4] |
Присцилліан, також Прискілліан (лат. Priscillianus; бл. 340, Галлеція, Римська імперія — 385, Трір, Римська імперія) — іспанський єресіарх, єпископ Авіли (381—385), християнський письменник. Аж до XI століття залишався єдиним західним християнином, страченим за єресь[5][6].
До 600 року мав послідовників свого вчення, в основі якого лежав гностико-маніхейський дуалізм[6].
Джерела
Про Присцилліана повідомляє Єронім Стридонський у 121-му розділі своєї книги «Про знаменитих чоловіків», цей розділ і присвячено Присцилліану[7].
Діяльність
Присцилліан був прихильником аскетизму і вегетаріанцем[6]; належав до партії Ідація та Іфація[7].
Іспанські єпископи звинуватили його в брехні, чаклунстві й аморальності на підставі дуже хистких даних. На соборах, скликаних у Сарагосі (Сарагоські собори) 380 року і в Бурдигалі (нині Бордо) 384 року, Присцилліана засуджено, він апелював до імператора, не отримав виправдання й тут, і 385 року — разом з чотирма послідовниками — його страчено (обезголовлено) у Трірі при тирані Максимі[6].
Це був перший випадок страти єретиків, що справив величезне враження і викликав сильне обурення святих Амвросія Медіоланського і Мартина Турського[6].
Вчення
Про вчення Присцилліана відомо мало, за деякими повідомленнями, він дотримувався вчення Василіда. Наскільки можна судити на підставі 11 трактатів Присцилліана, що збереглися, вся його вина полягала в тому, що він мав деякі незалежні погляди на канон Святого Письма, на демонів і на загадку людського життя. Аморального у вченні Присцилліана не було нічого; навпаки, він був прихильником аскетизму та вегетаріанцем[6].
Його вчення мало багато послідовників — присцилліан. В основі їхньої доктрини лежав гностично-маніхейський дуалізм. Близько 600 року останні сліди присцилліан зникли[6].
Праці
Присцилліан — автор багатьох невеликих робіт, частина яких збереглася[7]. Автори ЕСБЕ налічували 11 трактатів, що дійшли до нас, після того, як німецький філолог Георг Шепсс видав (Вюрцбург, 1889) виявлені ним у вюрцбурзькій бібліотеці рукописні твори, підписані ім'ям Присцилліана, і присвятив йому свої публікації[6] («Priscillian, ein neuaufgefundener lat. Schriftsteller des IV Jahrh.», 1886; «Notiz zu Priscillian», 1890; «Pro Priscilliano», 1894)[8][6].
Його вважають автором «Іванової вставки» — апокрифічного додатку в Новому Заповіті, покликаного обґрунтувати догмат триєдиності Бога.
Примітки
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ AA.VV. Dictionnaire de spiritualité. Ascétique et mystique — 60000 с. — ISSN 0336-8106
- ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #11879339X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Диармайд Маккалох. Христианство. Три тысячи лет. — Москва : Издательство "Э", 2016. — С. 327. — ISBN 978-5-699-53740-2.
- ↑ а б в г д е ж и к Прискиллиан // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б в Иероним Стридонский. «О знаменитых мужах». 121 глава. Прискиллиан
- ↑ Шепсс, Георг // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Література
- Прокошев П. А. «Прискиллиан и прискиллианисты» (Казань, 1900)
- Прискиллиан // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).