Прикус

При́кус — це характер співвідношення верхніх і нижніх зубних рядів при їхньому максимальному контакті та повному змиканні верхньої та нижньої щелеп. У стоматології цей стан часто описують терміном «центральна оклюзія»^[1]. Це положення є фундаментальним для жувальної системи, оскільки воно визначає просторове співвідношення щелеп у трьох площинах: передньо-задній, латеральній (боковій) та вертикальній. Оклюзія — це будь-який контакт зубів (динамічний при жуванні або статичний), тоді як прикус описує саме усталений тип їхнього змикання.^[2]

Прикус є критичним для ортодонтії, протезування та гнатології, оскільки від нього залежить здоров’я скронево-нижньощелепного суглоба та довговічність зубів.^[3]

Є декілька видів прикусів: прямий, перехресний, відкритий, глибокий, дистальний. Всі вони характеризуються своїм видом зімкнення зубів.

За анатомічними і функціональними ознаками прикус поділяють на фізіологічний та патологічний, або аномальний, що встановлюється лише при наявності всіх постійних зубів.

При фізіологічному прикусі в людини молочні й постійні передні зуби верхньої щелепи злегка перекривають передні зуби нижньої щелепи, а бічні зуби верхньої щелепи виступають назовні по відношенню до нижніх; кожний зуб верхньої щелепи контактує з двома зубами нижньої, вийняток становлять 5-ті зуби в молочному прикусі і 8-мі (мудрості) у постійному. Фізіологічний прикус може бути 4 типів (ортогнатія, ортогенія, прямий прикус, опістогнатичний), але всі зуби при цьому стикаються в правильному співвідношенні, що забезпечує відкушування твердої їжі й повноцінне її жування.

Фізіологічний прикус забезпечує повноцінну функцію жування, чітку дикцію та гармонію обличчя. Верхня зубна дуга зазвичай має форму напівєліпса і є дещо ширшою за нижню, яка має форму параболи. Це дозволяє верхнім зубам дещо перекривати нижні, що захищає м’які тканини щік та губ від прикушування.

Прямий прикус характеризується прямим розміщенням різальних країв фронтальної групи зубів: зуби контактуватимуть з різальними краями верхніх фронтальних зубів, а не з ротовими горбами.

Патологічний прикус — це порушення змикання зубів, яке може спричиняти деформацію щелепно-лицевої ділянки, розлади травлення або хвороби суглобів. При патологічних типах прикусу порушується жування. Ці типи є природженими аномаліями розвитку зубо-щелепної системи або наслідком видалення зубів, хвороб чи травми щелеп.

Найбільш розповсюдженою є дистальна окклюзія, при якій верхня щелепа надмірно розвинена або нижня зміщена назад, через що між передніми зубами виникає значний проміжок. Протилежним станом є мезіальний прикус, коли нижня щелепа виступає вперед, перекриваючи верхню.

Окрему складність становлять вертикальні аномалії. При глибокому прикусі верхні зуби закривають нижні більш ніж на половину, що часто призводить до травмування слизової оболонки піднебіння. Відкритий прикус є найбільш деструктивним: зуби взагалі не змикаються у певних ділянках (зазвичай спереду), що робить неможливим відкушування їжі та ускладнює мовлення. Перехресний прикус виникає через невідповідність ширини щелеп, що змушує людину зміщувати щелепу вбік, спричиняючи асиметрію обличчя.^[4]

Відсутність лікування патологій призводить до рецесії ясен, передчасної втрати зубів через нерівномірне навантаження та хронічного болю у скроневій ділянці. Сучасна стоматологія пропонує кілька шляхів вирішення^[5]:

• Апаратний метод: використання брекет-систем або прозорих елайнерів для поступового переміщення зубів.
• Хірургічне втручання: застосовується при скелетних аномаліях, коли необхідно змінити розмір або положення самої кістки щелепи.
• Ортопедичне лікування: корекція за допомогою вінірів або коронок у випадках, коли порушення незначні.

У тварин прикус напряму залежить від способу харчування та екологічної ніші. На відміну від людей, де будь-яке відхилення вважається проблемою, у тварин «патологічні» з людської точки зору форми можуть бути еволюційною перевагою.

У хижаків (наприклад, родини котячих) спостерігається «ножицеподібний» прикус, де довгі ікла заходять один за одного, створюючи замок для утримання здобичі, а корінні зуби працюють як леза для розрізання м'яса. У гризунів прикус пристосований до постійного росту різців, які мають самозагострюватися під час тертя верхніх об нижні.^[6]

У жуйних тварин (корів, овець), на передній частині верхньої щелепи взагалі відсутні зуби — замість них є тверда мозолиста пластина. Це дозволяє їм ефективно притискати та зривати траву нижніми різцями.

У селекції домашніх тварин, наприклад собак, певні типи прикусу стали стандартом породи: так, для бульдогів мезіальний прикус (перекус) є нормою, тоді як для німецьких вівчарок це вважається дискваліфікуючою вадою.^[7]

1. ↑ Proffit, William R.; Jr, Henry W. Fields; Sarver, David M. (8 грудня 2006). Contemporary Orthodontics (англ.). Elsevier Health Sciences. ISBN 978-0-323-07818-4.
2. ↑ Okeson, Jeffrey P. (1 лютого 2019). Management of Temporomandibular Disorders and Occlusioт (англ.). Elsevier Health Sciences. ISBN 978-0-323-61172-5.
3. ↑ Dawson, Peter E. (2007). Functional occlusion: From TMJ to smile design. The Journal of Indian Prosthodontic Society. 7 (1): 49. doi:10.4103/0972-4052.32520. ISSN 0972-4052.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
4. ↑ Нечипор, Н.О. (2025). Анатомія та фізіологія з елементами біомеханіки жувального апарату людини (PDF). Львів: Львівська медична академія ім. Андрея Крупинського.
5. ↑ Фалінський, Михайло. Протоколи ортодонтичного виправлення прикусу зубів. LDT (укр.). Процитовано 26 лютого 2026.
6. ↑ Romer, Alfred Sherwood; Parsons, Thomas S. (1986). The vertebrate body. The Saunders series in organismic biology (вид. 6th ed). Philadelphia: Saunders College Pub. ISBN 978-0-03-058446-6. {{cite book}}: |edition= має зайвий текст (довідка)
7. ↑ FCI Breeds Nomenclature. FCI. Процитовано 26 лютого 2026.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Персин Л. С. Ортодонтия, М., 1999